Рішення

від 18.06.2013 по справі 901/1180/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.2013Справа №901/1180/13

За позовом орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-А, м. Сімферополь, АР Крим, 95026)

до відповідача - приватного підприємства "Фірма "Віста" (вул. Данілова, 43-г, м. Сімферополь, АР Крим, 95021)

про стягнення 5992,59 грн.

Суддя І.І. Дворний.

Представники:

від позивача - Щеглов Д.А, довіреність №20-36378/7 від 27.12.2012, представник;

від відповідача - Сіроткіна О.М, довіреність №б/н, б/д ,представник.

Суть спору : 05 квітня 2013 року орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Фірма "Віста" на свою користь заборгованості за теплову енергію у сумі 5696,15 грн., 3% річних у сумі 296,44 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 193, 197, 198, 218, 234 Господарського кодексу України, статей 549, 526, 530, 549, 624 Цивільного кодексу України, положеннях Закону України «Про теплопостачання», приписах Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що незважаючи на повне виконання позивачем зобов'язань за договором №616 від 30 липня 2004 року про постачання теплової енергії, укладеного між сторонами, відповідач порушив свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії, у зв'язку з чим виникла заборгованість, несплата якої у добровільному порядку послугувала підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження по справі.

Через неявку представника позивача у судове засідання суд в порядку приписів статті 77 розгляд справи відкладав, про що 30 квітня 2013 року виніс відповідну ухвалу.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, 27 травня 2013 року надав суду відзив на позовну заяву у якому повідомив суд про те, що 07 лютого 2011 року складений акт про встановлення на об'єкті відповідача автономного опалення та відключення від послуг позивача та звернув увагу, що укладений між сторонами договір розірваний 29 липня 2011 року з повідомленням позивача про таке розірвання договору за один місяць, як встановлено пунктом 10.4 договору, з огляду на що, всі вимоги позивача по нарахуванню заборгованості та штрафних санкцій по договору є безпідставними.

27 травня 2013 року по справі оголошувалась перерва. За клопотанням позивача суд в порядку приписів статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, про що виніс відповідну ухвалу.

18 червня 2013 року позивач надав суду письмові заперечення на відзив відповідача у яких повідомив про самовільне відключення відповідачем від системи централізованого теплопостачання та наполягає на тому, що таке відключення не може бути підставою для зменшення оплати за надані послуги або звільнення від їх оплати, у зв'язку з чим позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання, що відбулось 18 червня 2013 року, з'явився представник позивача, який наполягав на заявлених позовних вимогах. Представник відповідача, у свою чергу, проти доводів позивача заперечував стверджуючи про їх необґрунтованість та безпідставність.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

30 липня 2004 року орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" (за договором постачальник) та приватне підприємство "Фірма "Віста" (за договором споживач) уклали договір №616 на постачання теплової енергії, відповідно до пункту 1.1.якого, постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти споживачу теплову енергію у вигляді опалення та підігрівання води в необхідних йому обсягах, а споживач зобов'язується прийняти теплову енергію в обсягах, визначених даним договором, та оплатити її по встановленим тарифам в строки, передбаченими даним договором. Сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинними Правилами користування тепловою енергією та іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства України та АР Крим.

Відповідно до пункту 2.1. договору, теплова енергія поставляється споживачу в обсягах та по температурному графіку затвердженому замовленням споживача (додатки №1, 2 договору). Кількість теплової енергії, що надається споживачу для опалення, встановлюється в залежності від температури зовнішнього повітря.

Пунктом 3.2.1. договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в об'ємах та в строки, що передбачені договором.

Облік споживання теплової енергії здійснюється приборами обліку тепла та гарячої води, встановленими споживачем на вводах в будівлю у відповідності з «Тимчасовими правилами обліку та споживання теплової енергії» та проектом, узгодженим з постачальником, а в разі відсутності прибору обліку або неправильних показань кількість теплової енергії визначається постачальником, як виключення, розрахунковим способом згідно правил проектних теплових навантажень (пункт 5.1 договору).

Додатком №2 до договору сторони затвердили довідку по даним будівель (споруд) та потреби споживача у тепловій енергії.

Порядок розрахунків узгоджений сторонами у розділі VІ договору. Так, розрахунковим періодом є календарний місяць. Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються в грошовій або іншій не забороненій діючим законодавством формі згідно встановлених постачальником тарифів, в залежності від груп споживачів в строк до 25 числа поточного за розрахунковим місяцем (пункт 6.1 договору).

Послуга з постачання теплової енергії надавалась в повному обсязі і отримана споживачем (відповідачем), свої зобов'язання щодо поставлення відповідачу теплової енергії в об'ємах та у строки встановлені договором позивач виконував належним чином. Докази зворотного на час розгляду спору в матеріалах справи відсутні та сторонами представлені не були. Жодних претензій щодо виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від відповідача не надходило, докази зворотного також відсутні.

Разом з тим, споживач згідно умов пункту 7.2.3 несе відповідальність за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію, яка йому поставляється.

Даний договір укладений сторонами на строк у 5 років та діє з 30 липня 2004 року по 29 липня 2009 року (пункт 10.1 договору).

У пункті 10.2 договору сторони дійшли згоди, що договір припиняє свою дію в разі закінчення строку, на який він був укладений (крім випадку передбаченого пунктом 10.4 договору), в разі взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття рішення судом, ліквідації сторін.

Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної оплати спожитої теплової енергії (пункт 10.3 договору).

Відповідно до умов пункту 10.4 договору він вважається пролонгованим на кожен послідуючий рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено жодною з сторін про його припинення.

З огляду на відсутність в матеріалах справи письмової заяви жодної з сторін про припинення дії договору поданої за місяць до закінчення строку дії договору (до 29 липня 2009 року) він, згідно умов пункту 10.4 договору, був автоматично пролонгований на послідуючий рік та діяв до 29 липня 2010 року та з тих же підстав пролонгований до 29 липня 2011 року.

Матеріали справи місять копію листа відповідача від 26 січня 2011 року за вих. №11 про розірвання договору зі змісту якого вбачається, що відповідач пропонував розірвати договір за взаємною згодою з 01 лютого 2011 року у зв'язку із встановленням автономного опалення та відсутності потреби у споживанні послуг позивача. Разом із супровідним листом постачальнику споживачем для підписання направлялась відповідна додаткова угода №1 від 26 січня 2011 року.

Втім, на вказану заяву позивач відповів відмовою (лист від 10 березня 2011 року за вих. №11-3/1336), з огляду на що, припинення дії договору за взаємною згодою, як встановлено пунктом 10.2., не відбулось.

З матеріалів справи вбачається, що 09 червня 2011 року приватне підприємство "Фірма "Віста" у відповідності з пунктом 10.2 та 10.4 договору направило на адресу орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" лист за вих. №164 про розірвання договору у якому повідомило про відсутність необхідності продовжувати договірні відносини та повідомило постачальнику про припинення строку дії договору 29 липня 2011 року (включно).

Судом встановлено, що вказаний лист направлено відповідачем з дотриманням умов встановлених пунктом 10.4 договору, тобто за місяць до закінчення строку його дії, що свідчить про припинення строку дії договору, втім не з 29 липня 2011 року, як стверджує відповідач, а з 30 липня 2011 року, оскільки дія договору продовжувалась до 29 числа включно.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач наполягає на тому, що відповідач не в повному обсязі розрахувався за надані послуги з теплопостачання, у зв'язку з чим, у приватного підприємства "Фірма "Віста" перед орендним підприємством "Кримтеплокомуненерго" за період з 01 березня 2011 року по 29 липня 2012 року виникла заборгованість у загальному розмірі 5696,15 грн.

У свою чергу, відповідач не скористався наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами та не надав суду жодних доказів, які б спростували встановлені факти.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань і несплата заборгованості у добровільному порядку послугували підставою для звернення позивача з позовними вимогами про стягнення богу в примусовому порядку.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену його правову позицію, суд, вважає заявлені орендним підприємством "Кримтеплокомуненерго" позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували в договірних відносинах з поставки теплової енергії, отже, на виниклі між ними правовідносини поширюються положення глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами договору (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 526, 599 Цивільного кодексу України, статей 193, 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, та припиняється, згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, обставини щодо дійсності спірного договору до 29 липня 2011 року включно, надання послуг та відповідно виникнення обов'язку з їх оплати відповідачем не спростовано, факт того, що приватне підприємство "Фірма "Віста" несвоєчасно та не в повному обсязі здійснювало оплату споживаної теплової енергії, у зв'язку з чим виникла заборгованість, є підтвердженим, доказів зворотного, а також доказів погашення заборгованості за отримані послуги відповідачем не надано.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплатою неустойки.

Підсумовуючи викладені обставини, встановлені шляхом дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про те, що розрахунок позивача суми заборгованості відповідача на підставі укладеного між сторонами договору є правомірним, втім підлягає математичному коригуванню, у зв'язку з тим, що позивач, при розрахунку суми боргу, не врахував що договір діяв до 29 липня 2011 року включно і за 30 липня 2011 року та 31 липня 2011 року підстави для нарахування оплати за договором були відсутні.

Так, судом перераховано суму яка підлягає оплаті споживачем за липень 2011 року та віднято 2 дні за які підстави для нарахування вартості послуг були відсутні.

Таким чином за останній місяць строку дії договору відповідач повинен сплатити позивачу за надані послуги суму у розмірі 1065,73 грн. (1139,23 / 31*2 дні = 73,50 (за 2 дні); 1139,23 -73,50 = 1065,73).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні кредитором компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Така позиція щодо правової природи нарахувань на суму боргу 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Суд перевірив розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у справі, та погодився, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача за заявлений період з 26 квітня 2011 року по 20 березня 2013 року складає 296,44 грн.

Приймаючи до уваги те, що на момент розгляду справи в суді відповідач заборгованість не сплатив, доказів її погашення не надав, у той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію підлягають задоволенню у розмірі 5622,65 грн., а не у розмірі 5696,15 грн., як заявлено позивачем, з огляду на що, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Слід зазначити, що позивач просив стягнути з відповідача 5992,59 грн. сплативши при цьому судовий збір у розмірі 1720,50 грн. Позовні вимоги позивача задовольняються судом частково у загальній сумі 5919,09 грн., а відтак, на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір частково у розмірі 1699,40 грн.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18 червня 2013 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 25 червня 2013 року.

Керуючись ч. 3 ст. 50, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Фірма "Віста" (вул. Данілова, 43-г, м. Сімферополь, АР Крим, 95021, код 24499688) на користь орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-А, м. Сімферополь, АР Крим, 95026, код 03358593) заборгованість за теплову енергію у розмірі 5622,65 грн., 3% річних у розмірі 296,44 грн. та судовий збір у розмірі 1699,40 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний