Постанова

від 25.06.2013 по справі 901/879/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року Справа № 901/879/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Балюкової К.Г.,

суддів Видашенко Т.С.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Кольчугіна Любов Олександрівна, довіреність б/н від 26.03.2013 (Відкрите акціонерне товариство "Весна");

відповідача - не з'явився (Фізична особа-підприємець ОСОБА_3);

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Весна" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 13.05.2013 у справі № 901/879/13-г

за позовом відкритого акціонерного товариства "Весна" (вул. Агрономічна, 205, м. Одеса, Одеська область, 65031)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

про стягнення 26286,30 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Весна" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 25000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів та 1286,30 грн. 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 625, 1212 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що позивачем, з метою подальшого укладення договору про надання послуг, були перераховані відповідачу кошти в якості передплати, проте послуги відповідачем надані так і не були, як і не був підписаний договір.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що до матеріалів справи позивач не надав рахунок № 23 від 02.03.2010 або інших доказів існування між сторонами договірних відносин, у підтвердження своїх позовних вимог. Одночасно суд у своєму рішенні зазначив, що не надавши рахунок №23 від 02.03.2010, на підставі якого була здійснена оплата в сумі 25000,00 грн., позивач тим самим не довів існування підстав для стягнення коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відкрите акціонерне товариство „Весна" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Так, апелянт зазначає, що матеріали справи містять докази відсутності між сторонами договірних відносин (договір не підписаний з боку відповідача) та докази сплати позивачем на розрахунковий рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 25000,00 грн. Таким чином, висновок місцевого суду про недоведеність існування підстав для стягнення коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, який базується на тому, що позивачем не наданий рахунок №23 від 02.03.2010, на підставі якого була здійснена оплата в сумі 25000,00 грн., є хибним.

Більш детальніше доводи викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 05.06.2013 відкритому акціонерному товариству "Весна" відновлено строк на подачу апеляційної скарги, скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів: головуючий суддя - Балюкова К.Г., судді Черткова І.В. та Гонтар В.І.

За розпорядженням секретаря судової палати від 25.06.2013 у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі суддя Черткова І.В. замінена на суддю Видашенко Т.С.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, та просила її задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з'явилася, явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила.

В матеріалах справи міститься поштове повернення ухвали апеляційного суду про прийняття скарги до провадження та призначення справи до розгляду від 05.06.2013 з відміткою „за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.04.2013, місцем проживання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є: АДРЕСА_1.

Ухвала суду від 05.06.2013 була надіслана відповідачці за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, про час та місце розгляду справи вона була сповіщена належним чином.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та явка відповідачки обов'язковою судом апеляційної інстанції не визнавалась, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності зазначеного учасника процесу.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був підписаний договір від 02.03.2010, предметом якого являється надання йому фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 інформаційно-консультаційних послуг (арк. с. 38-39).

Пунктом 3.2. вказаного договору передбачена передплата в розмірі 25000,00 грн. на протязі 3-х банківських днів з дати підписання договору.

Відкритим акціонерним товариством „Весна" було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 25000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 41 від 05.03.2010 (арк. с. 40).

Позивач стверджує, що дана передплата була здійснена на підставі виставленого відповідачем рахунку, який вказано у платіжному дорученні в графі „Призначення платежу": оплата по рахунку № 23 від 02.03.2010 без ПДВ.

Однак договір з боку відповідача підписаний не був та сплачені позивачем кошти відповідач не повернув, що і стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відкритим акціонерним товариством „Весна" було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 25000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 41 від 05.03.2010.

Вказані грошові кошти, за твердженням позивача, були перераховані на виконання договору про надання інформаційно-консультаційних послуг від 02.03.2010.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, договір з боку відповідача підписаний не був, докази надання інформаційно-консультаційних послуг відсутні. Тобто, даний договір є неукладеним.

Отже, між сторонами відсутні договірні правовідносини з приводу надання інформаційно-консультаційних послуг. Докази існування будь-яких інших договірних відносин між сторонами в матеріалах справи також відсутні.

В платіжному дорученні № 41 від 05.03.2010 призначенням платежу є оплата по рахунку № 23 від 02.03.2010 без ПДВ.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, послався на ненадання позивачем рахунку №23 від 02.03.2010 та інших доказів існування між сторонами договірних відносин, у підтвердження своїх позовних вимог. В той же час, суд у своєму рішенні зазначив, що не надавши рахунок №23 від 02.03.2010, на підставі якого була здійснена оплата в сумі 25000,00 грн., позивач тим самим не довів існування підстав для стягнення коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

На думку судової колегії, висновки, викладені у рішенні суду, суперечать один одному. Призначення платежу в платіжному дорученні № 41 від 05.03.2010 не має суттєвого значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції повинні бути досліджені правовідносини, які існували між сторонами, та на підставі встановлення чи є такі правовідносини договірними або позадоговірними, вирішено заявлені позовні вимоги, які зводяться до стягнення безпідставно отриманих коштів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції під час повторного розгляду справи в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, договір від 02.03.2010 з боку відповідача підписаний не був, тобто є неукладеним, що свідчить про відсутність між сторонами будь-яких договірних правовідносин та про безпідставне утримання відповідачем грошових коштів позивача в розмірі 25000,00 грн., які підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги були заявлені позивачем саме з цих підстав, а тому суд апеляційної інстанції задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 25000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

Що стосується вимог про стягнення 1286,30 грн. 3% річних, колегія не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Залежно від підстав виникнення цивільних прав та обов'язків діючим законодавством передбачена договірна та не договірна відповідальність. Договірна відповідальність має місце при порушенні цивільного обов'язку, що виникає з укладеного сторонами договору. Порушення договірного зобов'язання може полягати у невиконанні або у неналежному виконанні стороною свого обов'язку. Недоговірна відповідальність - це відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків, що виникають не з договору, а з інших підстав (юридичних фактів).

Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами існували відносини з безпідставного набуття відповідачем майна (коштів) позивача, які законодавчо врегульовані главою 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), віднесеною до підрозділу 2 (Недоговірні зобов'язання), а саме нормами статей 1212, 1214 вказаного Кодексу.

Статтею ж 625 Цивільного кодексу України визначена відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказане свідчить, що наведена норма права (ст.625 ЦК) регулює зобов'язальні відносини у випадку прострочення їх виконання, які в свою чергу в Цивільному кодексі віднесені до Розділу 1 Книги п'ятої (Загальні положення про зобов'язання).

Таким чином, за переконанням судової колегії, норми права, які регулюють зобов'язальні правовідносини, не можуть застосовуватися до інших правовідносин, зокрема, з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

До того ж, наслідки безпідставного набуття майна врегульовані положеннями самої глави 83 Цивільного кодексу України (стаття 1214 Цивільного кодексу України), які є спеціальними до даних правовідносин, та передбачають, зокрема, право на нарахування процентів за користування безпідставно одержаними чи збереженими грошами.

Отже, до досліджених правовідносин сторін у справі положення статті 625 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають, оскільки судова колегія вважає, що безпідставне користування чужими грошовими коштами не є простроченням грошового зобов'язання, такі відносини не є зобов'язальними в розумінні статті 509 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, колегія апеляційного суду вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1286,30 грн.

По результатам розгляду апеляційної скарги, судова колегія вбачає обґрунтованість останньої, необхідність її часткового задоволення судом, внаслідок чого оскаржене рішення суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених в ньому, обставинам справи та внаслідок неправильного застосування судом при вирішенні справи норм матеріального права.

При розподілі судових витрат, судова колегія виходить з того, що у даній справі судові збори підлягали сплаті у мінімально встановленому розмірі для вимог майнового характеру (фіксованої суми), тому відшкодування відповідачем судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи на всіх стадіях розгляду слід проводити у повному обсязі.

Згідно пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104 (пункти 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Весна" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 у справі № 901/879/13-г скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь відкритого акціонерного товариства "Весна" (вул. Агрономічна, 205, м. Одеса, Одеська область, 65031; код ЄДРПОУ 22457488, п/р 26006660000240 в ООФ АКБ „УСБ", МФО 328016) 25000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, а також 1147,00 грн. судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви, та 573,50 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

3. У стягненні 3% річних в розмірі 1286,30 грн. відмовити."

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідний наказ.

Головуючий суддя К.Г. Балюкова

Судді Т.С. Видашенко

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Відкрите акціонерне товариство "Весна"

(вул. Агрономічна, 205, м. Одеса, Одеська область, 65031)

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

(АДРЕСА_1)