Постанова

від 19.06.2013 по справі 813/2732/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року № 813/2732/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря - Капустинської Н.М.

за участю представника відповідача Сагаль Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едіка-Україна» до Миколаївської міжрайонної Державної податкової інспекції ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 04.03.2013 року., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Едіка-Україна» (далі-ТОВ «Едіка-Україна») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миколаївської міжрайонної Державної податкової інспекції ДПС у Львівській області (далі-Миколаївська МДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 04.03.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «РМА «Монамі», оскільки податковий кредит було сформовано ТОВ «Едіка-Україна» на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «РМА «Монамі», яке на момент здійснення даних господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та зареєстроване як платник податку на додану вартість. У зв'язку з чим ТзОВ «Едіка-Україна» зазначив, що сума податкового кредиту їм визначена цілком правомірно.

Також, позивач посилався на те, що укладання договору було спрямоване на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактичне виконання послуг і здійснення поставки відповідного товару, а також подальше використання результату виконаних послуг і отриманого товару в господарській діяльності позивача, а тому висновок Миколаївської МДПІ про відсутність у ТОВ «Едіка-Україна» права на формування податкового кредиту за вказаними операціями є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, ТОВ «Едіка-Україна» вказував на недопустимість використання в якості доказів матеріалів досудового слідства по кримінальній справі, в якій відсутній вирок суду, та акту про неможливість проведення зустрічної звірки, у зв'язку з тим, що зустрічна звірка не є перевіркою платника податків і тому в результаті її проведення чи неможливості здійснення цього, податкові органи не можуть встановлювати порушення суб'єктом господарювання положень законодавства.

Крім того, як зазначив представник позивача, Миколаївською МДПІ жодними допустимими доказами по справі не було доведено завдання шкоди Державному бюджету внаслідок таких взаємовідносин ТОВ «Едіка-Україна» із ТОВ «РМА «Монамі», а саме не надано доказів наявності заборгованості в ТОВ «РМА «Монамі» по сплаті податкових зобов'язань до Державного бюджету в розрізі правовідносин із позивачем.

Представник позивача через канцелярію суду за вхідним №21651 від 17.06.2013 року подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника, позовні вимоги підтримує в повному обсягі.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Едіка-Україна» неправомірно було задекларовано податковий кредит у розмірі 116 206,00 грн. за наслідками взаємовідносин з ТОВ «РМА «Монамі», документи бухгалтерської та податкової звітності від імені ТОВ «РМА «Монамі» складені всупереч вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто являються такими, що суперечать законодавчим та нормативним актам України, а тому не являються підтвердженням вчинення господарських операцій.

В обґрунтування даних висновків відповідач зазначав, що в акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 29.10.2012 року № 833/3-22-80-36375673 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - покупцями з червня 2009 року по грудень 2011 року вказується на той факт, що, згідно цього акту станом на дату підписання акту перевірки стан платника 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.Свідоцтво платника ПДВ анульовано 30.03.2012 року у зв'язку з тим, що до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Також зазначається про наявність факту порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «РМА «Монамі» з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою невстановленою групою осіб, скоєного повторно, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 28 ч. 2, ст. 205 ч. 2 КК України.

Відповідач також посилався на відповідні листи Київського міського центру зайнятості, Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України, а також на висновок ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивачем було укладено договір з ТОВ «РМА «Монамі» без мети реального настання правових наслідків, виключно для створення видимості проведення господарських операцій, отже, позивач, в свою чергу, позбавлений права на віднесення сум по цим операціям до податкового кредиту з ПДВ.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечили повністю проти позовних вимог, з підстав викладених в письмових запереченнях, просили відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ТОВ «Едіка-Україна», є юридичною особою, код ЄДРПОУ 34128701, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Едіка-Україна» (код ЄДРПОУ 34128701) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року.

За результатами зазначеної перевірки Миколаївською МДПІ було складено акт від 14.02.2013 року № 54/2200/34128701, в якому встановлені порушення ТзОВ «Едіка-Україна» вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податкового кредиту та відповідно занижено суму податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за серпень 2010 року на 116 206,00 грн.

На підставі акту від 14.02.2013 року № 54/2200/34128701 Миколаївською МДПІ у Львівській області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022200 від 04 березня 2013 року, яким ТОВ «Едіка-Україна» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116 206,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 29 052,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення (скарга від 11 березня 2013 року № 11-03/2013) відповідач рішенням від 28 березня 2013 року (вих. № 5331/10/10-2005/366) скаргу позивача залишив без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючі їх в сукупності, суд не погоджується з висновками акту перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, в перевіряємому періоді позивач ТОВ «Едіка-Україна» мав правовідносини з контрагентом ТОВ «РМА «Монамі», укладено договір про надання посередницьких послуг в торгівлі товарами № 495-МП від 16 серпня 2010 року.

В подальшому, на виконання зазначеного договору 25 серпня 2010 року сторонами було складено і підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), а ТОВ «РМА «Монамі» було виписано на адресу ТОВ «Едіка-Україна» податкову накладну на загальну суму з ПДВ 199 736,00 грн.

Крім того, на підставі усної домовленості, ТОВ «РМА «Монамі» на користь ТОВ «Едіка-Україна» було здійснено поставку товару - картонна сувенірна упаковка (рахунок-фактура № 12081003 від 12 серпня 2010 року, видаткова накладна № 160803 від 16 серпня 2010 року, податкова накладна № 160803 від 16 серпня 2010 року) на загальну суму з ПДВ 497 502,12 грн.

Таким чином, на підставі зазначених податкових накладних, виписаних контрагентом ТОВ «РМА «Монамі», позивачем за серпень 2010 року було сформовано податковий кредит в сумі ПДВ 116 206,00 грн.

Повна та належна сплата коштів за такими правовідносинами позивача з контрагентом ТОВ «РМА «Монамі» підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунках позивача, що наявні в матеріалах справи, а також зазначене не заперечувалося відповідачем.

Також, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення правовідносин ТОВ «Едіка-Україна» із ТОВ «РМА «Монамі», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо несплати контрагентом позивача до Державного бюджету сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин ТОВ «Едіка-Україна» із ТОВ «РМА «Монамі» було завдано шкоди Державному бюджету.

Судом також встановлено, що за перевіряємий період ТОВ «Едіка-Україна» подав до Миколаївської МДПІ у Львівської області ДПС податкову декларацію з податку на додану вартість, у якій відповідно до вимог чинного податкового законодавства України визначив суми податкових зобов'язань та податкового кредиту. Копія декларації, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за відповідний період містяться в матеріалах справи, зазначена декларація прийнята відповідачем без зауважень.

Суд також не може прийняти до уваги в якості належного доказу по справі надану відповідачем електронну копію Акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 29.10.2012 року № 833/3-22-80-36375673 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - покупцями з червня 2009 року по грудень 2011 року, оскільки останній (акт) не містить жодних підписів осіб, що складали вказаний акт, а отже надана відповідачем електронна копія вказаного акту є просто друкованим текстом без будь-яких відповідних підписів.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з приписів вказаної норми Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Крім того, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту в у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Крім того, слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний в матеріалах справи витяг серії АВ № 306619 від 30.04.2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджує, що ТОВ «РМА «Монамі» станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та знаходилось за адресою: 03083, місто Київ, проспект Науки, будинок 119Б.

Як вбачається з вказаного витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, контрагент позивача - ТОВ «РМА «Монамі» на момент проведення господарських операцій не було ліквідоване, його діяльність у встановленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ вказане підприємство не виключене. А запис про відсутність юридичної особи за своєю адресою датований 30 березня 2012 року, майже через два роки після здійснення взаємовідносин з позивачем.

Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Приймаючи до уваги обставини, встановлені судом, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив суму податкового кредиту, виходячи із вартості здійснених на його користь послуг та поставленого товару за відповідними правовідносинами, а тому позивач мав право на зменшення розміру податкового зобов'язання з урахуванням суми податкового кредиту.

Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст. 9 вказаного Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складні в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «РМА «Монамі» позивачем надано суду копії первинних документів (договори, додатки до договорів, видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, банківські виписки) по взаємовідносинам з замовниками відповідної поліграфічної продукції - ділових щоденників (в сувенірної упаковці), а саме по поставці цієї продукції на замовлення: ТОВ «Фірма ІСТ», АО «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Фірма-Одяг», ТОВ «Форум-Менеджмент Груп», ТОВ «Хохланд Україна», компанія « Шерінг-Плау Сентрал Іст АГ», ПАТ «Футбольний клуб «Шахтар» (Донецьк), ВАТ «Цукровий союз «Укррос».

Суд зазначає, що надані позивачем копії бухгалтерських та фінансових документів по взаємовідносинам з ТОВ «РМА «Монамі» відповідають вимогам до первинних документів, встановлених частиною другою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Додатково надані позивачем бухгалтерські та фінансові документи на підтвердження подальшої реалізації послуг та товару, отриманих від ТОВ «РМА «Монамі», на користь третіх осіб підтверджують як подальший рух активів у процесі здійснення господарської операції, так і наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 року Миколаївська МДПІ ДПС у Львівській області звернулася до позивача із листом № 10597/10/22-0 від 24.12.2012 року, в якому містилася вимога в 10-денний строк від дня отримання цього запиту надати письмові пояснення та їх відповідне документальне підтвердження щодо взаємовідносин з ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року.

У відповідь на даний запит позивач листом від 02.01.2013 року № 139 надав до Миколаївської МДПІ ДПС у Львівській області запитувані матеріали. Зазначений лист отримано відповідачем 09.01.2013 року, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення уповноваженій особі відповідача, тобто відповідь була надана в межах десятиденного строку.

Все вищезазначене свідчить про безпідставність проведення відповідної перевірки, оскільки у відповідача були відсутні необхідні обставини, передбачені пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, на які посилається відповідач, і лише за наявності яких податковий орган вправі здійснювати документальну позапланову перевірку.

Суд також звертає увагу на те, що сам факт порушення кримінальної підстави не є підставою для висновків податкового органу про створення виключно тільки видимості укладених правочинів та проведення господарських операцій Позивачем із контрагентом, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Згідно статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ТОВ «РМА «Монамі» було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги та товар від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

Факт порушення за фактом створення ТОВ «РМА «Монамі» кримінальної справи за ст. 205 КК України, на думку суду, є неналежним доказом, адже не містить в собі інформації про предмет доказування у даній справі.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Посилання відповідачем на відповідні листи Київського міського центру зайнятості, Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України, а також на висновок ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, суд не приймає, оскільки жоден з вказаних документів відповідачем не надано, тобто в матеріалах справи вони відсутні.

Також необґрунтованими є посилання відповідача на акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 29.10.2012 року № 833/3-22-80-36375673 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673), як на доказ безтоварності операцій між позивачем та зазначеною юридичною особою.

Як вбачається зі змісту наведеного акту, первинні документи, якими б підтверджувались чи спростовувались господарські відносини між ТОВ «РМА «Монамі» та позивачем, в ході проведення зустрічної звірки не досліджувались.

Крім того, оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб`єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки (довідка) та у разі неможливості її проведення (акт) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб`єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання має на меті лише отримання від таких осіб податкової інформації, відображені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РМА «Монамі» від 29.10.2012 року № 833/3-22-80-36375673 висновки не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки такі висновки не відповідають суті та визначеному змісту акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

До цього ж, суд звертає увагу, на неналежність вказаного акту в якості доказу, оскільки останній (акт) не містить жодних підписів осіб, що складали вказаний акт, а отже надана відповідачем електронна копія вказаного акту є просто друкованим текстом без будь-яких відповідних підписів.

Таким чином суд вважає, що податковий орган безпідставно дійшов висновку про безтоварність оподатковуваних угод та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту з ПДВ, задекларованого позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «РМА «Монамі».

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Едіка-Україна» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за перевіряємий період, а висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковим, відтак донарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116 206,00 грн. - основного платежу та 29 052,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно податкового повідомлення-рішення № 0000022200 від 04 березня 2013 року є протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000022200 від 04 березня 2013 року.

З урахуванням викладеного, зважаючи на доведеність з боку ТОВ «Едіка-Україна» руху активів та господарської мети у процесі здійснення господарських операцій та, відповідно, реальності господарських операцій, з огляду на підтвердження права на податковий кредит тими первинними документам, які були досліджені у судовому засіданні, суд дійшов висновку про обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «РМА «Монамі», у зв'язку з чим вказує на необґрунтованість висновків акту від 14.02.2013 року № 54/2200/34128701 та, відповідно, неправомірності податкового повідомлення-рішення № 0000022200 від 04 березня 2013 року.

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст. 94 КАС України , слід стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Едіка-Україна» 1 453,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000022200 від 04.03.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Едіка-Україна» (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Л.України, буд.17 кв.61, код ЄДРПОУ 34128701) 1 453 (одна тисяча чотириста п»ятдесят три гривні) судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2013р.

Суддя Гулкевич І.З.