Рішення

від 25.06.2013 по справі 923/463/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 р. Справа № 923/463/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Дудар І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Украгросервіс", м. Київ

до Фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2", с. Коробки Каховського району Херсонської області

про: стягнення 265 220 грн. 36 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - представник Можейко Є.Ф. дов. № 06 від 30.01.2013 р.

від відповідача - представник Юхненко І.С. дов. від 06.02.2013 р.

Приватне підприємство "Украгросервіс" (позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (відповідач) суму основного боргу в розмірі 114 767 грн. 60 коп., пеню в розмірі 8 583 грн. 97 коп., штраф в розмірі 37 430 грн. 28 коп. та проценти в розмірі 104 438 грн. 51 коп.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові.

Відповідач позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу визнав частково в сумі 40 914 грн. 80 коп. за видатковою накладною № 824 від 15.06.2012 р. на суму 50 914 грн. 80 коп. та пояснив, що виставленим рахунком на оплату по замовленню № 752 від 15.06.2012 р. на суму 50 914 грн. 80 коп. відповідач сплатив 10 000 грн., решту суму основного боргу не визнав мотивуючи тим, що рахунок на оплату на суму 73 852 грн. 80 коп. він не отримував. В судовому засіданні відповідач пеню визнав в частині, яка може бути нарахована на 40 914 грн. 80 коп., відсотки не визнав в повному об'ємі з підстав того, що в договорі не встановлений розмір процентів та не визнав штраф в повному об'ємі, пояснивши тим, що штраф і пеня є відповідальністю одного виду і не можна притягувати двічі за одне й те ж саме порушення.

Справа розглянута з перервою, що оголошувалась в судовому засіданні 16.05.2013 р. до 06.06.2013 р.

Справу розглянуто понад двохмісячний термін встановлений ст. 69 ГПК України, який ухвалою від 06.06.2013 р. було продовжено на 15 днів.

В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

в с т а н о в и в:

Між сторонами 17.03.2012 р. було укладено договір поставки № 01КЗВА (далі договір), за умовами якого (п.1.1.) позивач зобов'язався поставити та передавати у власність відповідача, а останній зобов'язався приймати та оплачувати товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 5.1. договору, відповідач зобов'язався оплатити товар у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях, тобто до 30.09.2012 р.

Позивач виконуючи умови договору поставив відповідачу товар на загальну суму 124 767 грн. 60 коп., що підтверджено видатковими накладними № 823 від 15.06.2012 р. на суму 73 852 грн. 80 коп. та № 824 від 15.06.2012 р. на суму 50 914 грн. 80 коп.

Позивач зазначає, що відповідач провів оплату 13.11.2012 р. в розмірі 10 000 грн., тим самим частково погасив суму заборгованості.

Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати отриманого товару належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 114 767 грн. 60 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позовні вимоги визнає частково в сумі 40 914 грн. 80 коп., посилаючись на те, що відповідно до п. 5.7 договору, підставою для оплати за товар є рахунок-фактура позивача. Без рахунку-фактури, виписаної позивачем, передплата (оплата) не проводиться. Відповідач зазначає, що сплатив позивачу 10 000 грн. за виставленим рахунком на оплату по замовленню № 752 від 15.06.2012 р. на суму 50 914 грн. 80 коп., проте позивачем не був наданий рахунок на оплату на суму 73 852 грн. 80 коп.

Як визначено статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що умовами договору (п. 5.7. договору) визначено, що підставою для оплати за товар є рахунок-фактура позивача. Без рахунку-фактури, виписаної позивачем, передплата (оплата) не проводиться.

Проаналізувавши умови договору, суд відзначає, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за поставлений товар.

Предметом договору є поставка товару, за які відповідач повинен здійснити оплату. Саме оплата товару формує зміст прав і обов'язків відповідача. Документами, які підтверджують надання позивачем товару, тобто виконання ним своїх обов'язків є видаткові накладні № 823 від 15.06.2012 р. на суму 73 852 грн. 80 коп. та № 824 від 15.06.2012 р. на суму 50 914 грн. 80 коп.

Саме видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами та відповідно до пункту 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Не виставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.

Вищезазначена позиція підтверджується постановою Верховного суду України № 37/405 від 29.09.2009 р.

Судом встановлено, що строк виконання зобов'язання щодо оплати товару встановлений п. 5.1. договору, яким передбачено, що відповідач зобов'язався оплатити товар у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях, тобто до 30.09.2012 р.

Суд відзначає, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору повністю не розрахувався, а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу розмірі 114 767 грн. 60 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу проценти в сумі 104 438 грн. 51 коп.

В судовому засіданні відповідач відсотки не визнав в повному об'ємі з підстав того, що в договорі не встановлений розмір процентів

В даному випадку сторонами в п.7.1.8. договору обумовлено, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу відповідач сплачує проценти за користування чужими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу, а тому нарахування вказаної суми процентів є правомірним та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 7.1.5. договору сторонами визначено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів відповідач додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 8 583 грн. 97 коп. та штраф в сумі 37 430 грн. 28 коп.

В судовому засіданні відповідач пеню визнав в частині, яка може бути нарахована 40 914 грн. 80 коп., штраф не визнав в повному об'ємі, пояснивши тим, що штраф і пеня є відповідальністю одного виду і не можна притягувати двічі за одне й те ж саме порушення.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши наданий розрахунок пені, господарський суд зауважує, що він має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

За період з 30.09.2012 р. по 31.12.2012 р.

114 767 грн. 60 коп. (сума заборгованості) х (7,5 % х 2 : 366 ) х 93 (дні прострочки) : 100 = 4 374 грн. 34 коп.

За період з 01.01.2013 р. по 30.03.2013 р.

114 767 грн. 60 коп. (сума заборгованості) х (7,5 % х 2 : 365 ) х 89 (дні прострочки) : 100 = 4 197 грн. 66 коп.

4 374 грн. 34 коп. + 4 197 грн. 66 коп. = 8 572 грн.

Вимоги про стягнення пені суд задовольняє частково у сумі 8 572 грн., перерахувавши пеню за шість місяців та врахувавши кількість днів у 2012 році.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що штраф і пеня є відповідальністю одного виду і не можна притягувати двічі за одне й те ж саме порушення.

Відповідно до пункту 4 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ) (Оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013 р. №Ц 01-06/767/2013 чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вищезазначена позиція підтверджується постановами Верховного суду України від 27.04.2012р., від 30.05.2011 р. № 42/252, від 09.04.2012 р. № 20/246-08.

Враховуючи зазначене, нарахування штрафу є правомірними та підлягає задоволенню в сумі 37 430 грн. 28 коп.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відшкодовуються йому за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку пропорційно задоволеній сумі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (74824, Херсонська область, Каховський район, с. Коробки, вул. Терни, відокремлена садиба "Едельвейс-2", будинок № 5, код ЄДРПОУ 33574183) на користь приватного підприємства "Украгросервіс" (03680, м. Київ, вул. Козацька, 120/4, код ЄДРПОУ 25290393) суму основного боргу у розмірі 114 767 грн. 60 коп., пеню в розмірі 8 572 грн., штраф у розмірі 37 430 грн. 28 коп., проценти у розмірі 104 438 грн. 51 коп. та 5 304 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті вимог відмовити.

4. Наказ видати.

Повне рішення складено 01.07.2013 р.

Суддя В.П.Ярошенко