Постанова

від 07.11.2011 по справі 2а-686/11/7/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

07 листопада 2011 р. 15:46 Справа №2а-686/11/7/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "Нікюр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство «Унгенський річковий порт»

про стягнення грошових коштів у сумі 2665885,60грн.

за участю:

від позивача - представник за довіреністю Липницька Г.Ю.

відповідач - представники за довіреністю Болдирєва О.А., Внукова О.В.

третя особа - не з'явилась

Обставини справи: Державна податкова інспекція в м. Євпаторія АР Крим звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Нікюр» та просить стягнути у дохід держави грошові кошти, одержані без встановлених законодавством підстав, у розмірі 2665885,60грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановлення проведеною ним перевіркою здійснення позивачем в період з 01.11.09р. по 17.08.10р. діяльності, пов'язаної з перевезенням вантажів без наявності ліцензії. В зв'язку з цим позивач вважає, що позивач отримав кошти від такої діяльності внаслідок вчинення протизаконних дій, направлених на отримання незаконного прибутку, що суперечить інтересам держави та суспільства. Встановивши таки факти, позивач, керуючись положеннями Закону України «Про державну податкову службу» та на підставі норм ст.ст. 207, 208, 240 Господарського кодексу України звернувся до суду про стягнення в доход держави коштів у розмірі 2665885,60грн., одержаних без встановлених законодавством підстав. Позивачем надані додаткові письмові пояснення (а.с.84-87, 132-134, 169-171).

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування правової позиції відповідач надав письмові заперечення на позов (а.с.46-53). Відповідач вважає, що у ході здійснення ним господарської діяльності, в ході якої були отримані кошти від контрагента в наслідок виконання укладених відповідачем з таким контрагентом договорів фрахту морського судна, не було допущено порушень діючого законодавства України, у тому числі законодавства в сфері ліцензування такої діяльності. Зазначає, що підстави для визнання укладених правочинів нікчемними відсутні.

Третя сторона у судове засідання не з'явилася, про час дату та місце його проведення повідомлена, надіслала письмові пояснення по суті позовних вимог (а.с.161-162), в яких вказала на необґрунтованість позовних вимог та просила розглянути справу у відсутність її представника.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Євпаторія була проведена перевірка ТОВ «Нікюр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., за результатом якої був складений акт перевірки від 10.12.2010р. №2207/23-2 (далі - акт перевірки) (а.с.28-34).

Актом перевірки встановлено, що на підставі наданих до перевірки первинних бухгалтерських документів (податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки, накопичувальні відомості по рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями», банківські документи) встановлено, що ТОВ «СК «Нікюр» за період з 01.11.09р. по 17.08.10р. здійснювало діяльність по наданню послуг з перевезення вантажів морським, річковим (змішаного плавання) транспортом, що підлягає ліцензуванню - надання послуг з перевезення вантажів т/х «Корсунь», яке орендовано у ТОВ «Голден Фиш», з порту «Зеяпорт» (м. Стамбул) в торговий порт «Джурджулещти м. Джурджулешти, Молдова).

Відповідно до акту перевірки, ТОВ «СК «Нікюр» уклав Договір оренди морського судна б/н від 02.11.2009р. з ТОВ «Голден Фиш» (код за ЄРДПОУ 30493311, м. Севастополь) терміном на 5 років (до 02.11.2014р.) на строкове платне користування судном «Корсунь» для ведення підприємницької діяльності (тип судна - вантажне).

Актом встановлено, що за період з 01.11.2009р. по 17.08.2010р. ТОВ «СК «Нікюр» фактично отримано кошти від проведення господарської діяльності по перевезенню вантажів морським, річковим (змішаного плавання) транспортом (т/х «Корсунь») по рейсу порт «Джурджулешти» - м. Стамбул («Зеяпорт») - порт «Джурджулешти» без наявності ліцензії на суму 2665855,60 грн. Враховуючи вищезазначене в період з 01.11.09р. по 17.08.10р. в порушення п.1.6. «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом», затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 30 січня 2002 року №11/50, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 15.02.02р. за №152/6440, ТОВ «СК «Нікюр» здійснював діяльність, пов'язану з перевезенням вантажів без наявності ліцензії. Перевіркою встановлено, що на порушення п.32 ч. 1 ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000р. №1775-111 (зі змінами та доповненнями) ТОВ «СК «Нікюр» за період з 01.11.2009р. по 17.08.2010р. здійснювало діяльність по наданню послуг з перевезення вантажів морським транспортом без наявності ліцензії.

Встановивши таки факти, позивач, керуючись положеннями Закону України «Про державну податкову службу» та на підставі норм ст.ст. 207, 208, 240 Господарського кодексу України звернувся до суду про стягнення в доход держави коштів у розмірі 2665885,60грн., одержаних без встановлених законодавством підстав.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

02.11.2009р. позивачем з ТОВ «Голден Фиш» (м. Севастополь) був укладений договір оренди морського судна (а.с.24-27), термін дії якого складає 5 років (до 02.11.2014р.). Предметом договору є строкове платне користування орендарем (ТОВ «СК «Ніюр») судном «Корсунь», що належить орендодавцеві (ТОВ «Голден Фиш»), для ведення підприємницької діяльності.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «СК «Нікюр» з Державним підприємством «Унгенський річковий порт» (підприємство Молдови) були укладені договори фрахту морського судна (а.с.8-21): договір б/н від 15.11.2009р., що діяв до 31.12.2009р. та договір б/н від 04.01.2010р., щодо діяв, з урахуванням додаткової угоди від 20.09.2010р., до 20.09.2010р.

Відповідно до пунктів 1.1 (предмет договору) зазначених договорів фрахту, ТОВ «СК «Нікюр» (Судновласник) надавало ДП «Унгенський річковий порт» (Фрахтувальник) судно «Корсунь» для перевезення вантажів.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Згідно до положень п. 32 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, що діяла у період, в якому позивачем було встановлено здійснення позивачем діяльності з перевезення вантажів без наявності ліцензії) ліцензуванню підлягає діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом.

Частиною 1 ст. 8 вказаного Закону встановлено, що ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

З аналізу пункту 1.6. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 30.01.2002р. №11/50, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15.02.2002р. за № 152/6440 (далі - Ліцензійні умови) вбачається, що він містить вичерпний перелік видів робіт або видів послуг, які підлягають ліцензуванню у межах господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом.

Так, згідно до вказаного пункту Ліцензійних умов, у межах господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом підлягають ліцензуванню такі види робіт або такі види послуг:

- надання послуг з перевезення пасажирів морським, річковим(змішаного плавання) транспортом;

- надання послуг з перевезення вантажів морським, річковим (змішаного плавання) транспортом;

- надання послуг з перевезення пасажирів морським транспортом;

- надання послуг з перевезення вантажів морським транспортом;

- надання послуг з перевезення пасажирів річковим транспортом;

- надання послуг з перевезення вантажів річковим транспортом;

- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів маломірними суднами;

- надання маневрових та буксирувальних послуг.

Відповідно до абз. 5 п. 1.4 вказаних Ліцензійних умов, послуги з перевезення пасажирів і вантажів морським та річковим транспортом - здійснення будь-якою юридичною чи фізичною особою (суб'єктом підприємницької діяльності) переміщення пасажирів, вантажів, багажу, пошти за допомогою морського і річкового транспорту, у тому числі круїзи.

Згідно до частин 1, 2, 3 ст. 908 Цивільного кодексу України (ЦК України), перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 ст. 908 ЦК України, встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно до ч. 1 ст. 912 ЦК України, за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

З викладеного вбачається, що законодавець відрізняє договір чартеру (фрахтування) від договору перевезення вантажу. Зміст вказаних норм свідчить, що договір чартеру (фрахтування) до договорів перевезення вантажу не належить.

Згідно до ст. 1 Кодексу торгового мореплавства України (КТМ України), відносини, що виникають з торговельного мореплавства, регулює Кодекс торговельного мореплавства України. Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

Відповідно до ст. 2 КТМ України, діяльність, що входить у поняття "торговельне мореплавство", відповідно до ст. 1 цього Кодексу можуть провадити суб'єкти господарювання за наявності в них відповідної ліцензії, якщо її отримання передбачено законом.

З положень КТМ України вбачається, що «Морські перевезення» (розділ V КТМ України), до складу якого входить глава 2 «Договір морського перевезення вантажу» та «Фрахтування суден» (розділ VІ КТМ України) не є тотожними видами діяльності торговельного мореплавства та врегульовані різними самостійними розділами Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 КТМ України, за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Відповідно до ст. 206 КТМ України, фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником.

Згідно до положень ст. 209 КТМ України, якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

Відповідно до ст. 210 КТМ України, у разі фрахтування судна за тайм-чартером капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника щодо експлуатації судна, за винятком розпоряджень щодо судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні та складу екіпажу.

Статтею 211 КТМ встановлено, що фрахтувальник відповідає за збитки, викликані рятуванням, пошкодженням або загибеллю судна, якщо збитки сталися з його вини.

Відповідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Стаття 798 встановлює, що предметом договору найму, крім іншого, можуть бути морські судна.

З аналізу викладених норм суд дійшов висновку, що договір чартеру (фрахтування) суден, по своєї суті є різновидом договору майнового найму (оренди), що регулюється загальними нормами цивільного законодавства.

Сторонами договору чартеру (фрахтування) судна виступають судновласник і фрахтувальник. Відповідно до положень ст. 20 КТМ України судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна чи використовує на інших законних підставах.

Судновласник від власного імені надає судно на певний час іншій особі - фрахтувальнику, який від свого імені фрахтує його для здійснення цілей торговельного мореплавства.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 203 КТМ України, обов'язком судновласника є надання судна фрахтувальнику. Під цим, перш за все, розуміється передача фрахтувальнику права володіння та користування судном від власного імені. Судно надається фрахтувальнику тимчасово, тобто на обумовлений договором строк зі спливом якого фрахтувальник зобов'язаний повернути судновласнику судно. Цей строк може становити від декількох місяців до декількох років або час, необхідний для виконання одного або декількох рейсів.

Зафрахтоване на певний час судно, перш за все, може використовуватися для перевезення пасажирів або вантажів. Крім того, як встановлює ч. 1 ст. 203 КТМ України, судно також може використовуватися фрахтувальником для інших цілей торговельного мореплавства. Зокрема, це може бути розвідка та добування корисних копалин, лоцманська та криголамна проводка, здійснення науково-дослідних робіт тощо.

У визначенні договору чартеру (фрахтування) закріплений обов'язок фрахтувальника сплати фрахт, оскільки судно надається йому за обумовлену плату. Таким чином, даний договір має оплатний характер, що відносить його до господарських договорів, правове регулювання яких регулюється загальними нормами Господарського кодексу України.

Отже, за своїм змістом договір чартеру (фрахтування) судна належить до діяльності з надання послуг по здаванню судна в оренду, а не до послуг з перевезення, оскільки діяльність з перевезення здійснює фрахтувальник (орендар, суборендар), який безпосередньо від свого імені укладає з відправниками договори перевезення вантажів та несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з перевізних документів.

Ліцензування послуг зі здавання судна в оренду, або якщо використати морську термінологію «в чартер (фрахтування)» законом не передбачено.

Враховуючи викладене, діяльність ТОВ «СК «Нікюр» з надання в чартер (фрахтування), а фактично в суборенду, судна для перевезення фрахтувальником вантажів за укладеними останнім в якості перевізника договорами перевезення не підлягає ліцензуванню і не суперечить закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що висновки ДПІ в м. Євпаторія про порушення ТОВ «СК «Нікюр» Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 30 січня 2002 року №11/50, в частині здійснення у період з 01.11.2009р. по 17.08.2010р. діяльності з надання послуг з перевезення вантажів морським транспортом без наявності ліцензії є необґрунтованими.

Вказане свідчить про необґрунтованість доводів позивача про порушення відповідачем правового господарського порядку України та вчинення протизаконних дій, направлених на отримання незаконного прибутку, що суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких підстав, грошові кошти, отримані від такої діяльності не підлягають стягненню на користь Держави, а позовні вимого не підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до положень статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Отже вказана норма регулює правила та порядок стягнення в дохід держави одержаного сторонами (стороною) зобов'язання, в разі визнання такого зобов'язання недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з акту перевірки, та змісту позовних вимог, позивач виходить з того, що саме ТОВ «СК «Нікюр» мало намір на отримання незаконного прибутку, що суперечить інтересам держави та суспільства та вчинило дії, якими грубо порушило правовий господарський порядок в Україні.

Акт перевірки не містить встановлення фактів, які вказували б на наявність такого наміру з боку контрагента відповідача.

Порядок відшкодування на користь держави у даному випадку, враховуючи приписи ст. 208 ГК України, повинен був бути таким, що ТОВ «СК «Нікюр» повинно повернути одержане другій стороні (контрагенту за договором, тобто ДП «Унгенський річковий порт»), а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягувалося б за рішенням суду в доход держави.

Як вказано вище, стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням таких обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач в даному випадку неправильно застосував положення ст. 208 ГК України на підставі якої ним заявлені позовні вимоги про стягнення грошових коштів з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим вони не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 11.11.2011р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.