Рішення

від 17.06.2013 по справі 183/424/13- ц

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/424/13- ц

№ 2/183/1742/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Березюк В.В.,

при секретарі Тен І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Іванова М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинського» в особі директора Ільїна Івана Олексійовича про визнання договору оренди недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинського» в особі директора Ільїна Івана Олексійовича, в якому після уточнень остаточно просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 375 від 17.02.2009 року, укладений між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дзержинського»; зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку; зобов'язати відповідачу не чинити перешкоди у користуванні нею.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що його батькові - ОСОБА_5 за життя на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 5.3200 га ріллі, кадастровий номер 1223210500-02-011-0414, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після чого позивач, успадкував зазначену земельну ділянку, про що отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.

29.12.2012 року він отримав Державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку, після чого 10.12.2012 року звернувся до директора ТОВ «Дзержинського» Ільїна І.О. з вимогою повернути йому вищезазначену земельну ділянку для самостійного використання, однак отримав відмову у зв'язку з тим, що, як зазначив Ільїн І.О., 17 лютого 2009 року між батьком позивача - ОСОБА_5, як орендодавцем та Ільїним Іваном Олексійовичем, як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки, терміном на 10 років, тобто до 2019 року.

Однак в зазначеному договорі, на який посилається Ільїн І.О. підпис не належить його батькові.

Крім того, вищезазначений договір не посвідчений належним чином в Перещепинській сільській раді, і, зокрема, відповідач передав зазначену земельну ділянку в суборенду, що заборонено умовами договору.

Виходячи з вищевикладеного, вважає, що відповідач незаконно користується належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою, у добровільному порядку відмовляється

повернути йому земельну ділянку, а тому вимушений звернутись до суду за захистом свого Конституційного права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи їх обставинами, викладеними у позовній заяві, просили суд задовольнити позов у повному обсязі, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 375 від 17.02.2009 року, укладений між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дзержинського»; зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку; зобов'язати відповідача не чинити перешкоди позивачу у користуванні нею.

Представник відповідача Іванов М.М., проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що підпис в договорі оренди зроблено не ОСОБА_5, як не надано доказів і того, що ТОВ «Дзержинське» передало спірну земельну ділянку в суборенду. Крім того, договір є чинним і для позивача, оскільки, як передбачено чинним законодавством та самим договором оренди «в разі переходу права власності до інших осіб, Договір оренди зберігає чинність для нового власника». Виходячи з вищевикладеного, на його думку, підстави для задоволення позову відсутні, а тому просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вислухавши позивача та представників сторін по справі, допитавши свідка ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, дійшов до такого висновку.

ОСОБА_5 за життя на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 5.3200 га ріллі, кадастровий номер 1223210500-02-011-0414, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

17 лютого 2009 року між ОСОБА_5, як орендодавцем та Ільїним Іваном Олексійовичем, як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, терміном на 10 років (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с.6), у зв'язку з чим зазначену земельну ділянку успадкував його син ОСОБА_1, про що останній отримав свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.7).

29.12.2012 року ОСОБА_1 отримав Державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку (а.с.8-9), після чого 19.12.2012 року звернувся до директора ТОВ «Дзержинського» Ільїна І.О. з вимогою повернути йому вищезазначену земельну ділянку для самостійного користування (а.с.11).

Проаналізувавши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому виходячи, із положень ст. 57 ЦПК України фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.ст. 627 , 628 Цивільного кодексу України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підставою недійсності Договору оренди земельної ділянки позивач зазначає відмінність підпису, який міститься в договорі, зробленого від імені його батька ОСОБА_5, від оригінального підписі його батька, однак в порушення вищезазначених вимог законодавства, позивачем не надано належних доказів того, що Договір оренди земельної ділянки, який є предметом спору, його батько не підписував.

Судом було роз'яснено право сторін заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак сторони зазначеним правом не скористалися, відповідного клопотання не заявляли. Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що візуально в договорі оренди земельної ділянки від 17.02.2009 року видно, що підпис його батька відрізняється від підпису, зробленого його батьком у паспорті, не можуть бути прийняті судом, оскільки для встановлення ідентичності підпису, необхідні спеціальні знання.

Крім того, позивачем не заперечувався факт того, що по договору оренди, який він просить визнати недійсним, як його батьком за життя, так і ним особисто після смерті батька, отримувалась орендна плата за користування земельною ділянкою у натуральній формі, що не суперечить умовам договору, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, про те, що навіть після смерті батька, позивач не оспорював дійсність зазначеного договору, отримуючи орендну плату у натуральній формі.

А тому підстави для визнання договору оренди від 17.02.2009 року, укладеного між ОСОБА_5, як орендодавцем та ТОВ «Дзержинського» в особі Ільїна Івана Олексійовича, як орендарем, відсутні.

Належних та допустимих доказів передачі спірної земельної ділянки в суборенду третім особам, суду не надано.

Свідчення свідка ОСОБА_6 не можуть слугувати доказом зазначеного факту, оскільки в судовому засіданні він повідомив лише про те, що спірна земельна ділянка є сусідньою з його земельною ділянкою, і він бачив, як її обробляли люди та техніка, не належна ТОВ «Дзержинське», при цьому зазначивши, що про існування будь-яких договорів чи домовленостей між ТОВ «Дзержинське» та третіми особами йому не відомо.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України під спадкуванням розуміється перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

І, зокрема, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки «в разі переходу права власності до інших осіб, Договір оренди зберігає чинність для нового власника».

Таким чином, успадкувавши зазначену земельну ділянку, ОСОБА_1 успадкував не тільки права, а і обов'язки, пов'язані з її використанням.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 17.02.2009 року, укладеного між ОСОБА_5, як орендодавцем та ТОВ «Дзержинського» в особі Ільїна Івана Олексійовича, як орендарем, в судовому засіданні не встановлено, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав і для задоволення позовних вимог щодо повернення земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні нею, оскільки зазначені позовні вимоги є похідним від первісної позовної вимоги про визнання договору недійсним.

Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 234, 626, 627, 628 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинського» в особі директора Ільїна Івана Олексійовича про визнання договору оренди недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суду в десятиденний термін після його проголошення. Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутніми під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Березюк