Постанова

від 18.04.2012 по справі 2а-3321/12/0170/7

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

18 квітня 2012 р. 17:16 Справа №2а-3321/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавтохозяйство"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - представник за довіреністю Болібкова А.В.

від відповідача - представник за довіреністю Лук’янець О.Ю.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецавтохозяйство» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 27.03.2012р. №0000222204, від 27.03.2012р. №0000232204, від 27.03.2012р. №0000242204, від 27.03.2012р. №0000252204. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що відповідач в ході проведеної перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ, а також формування валових витрат, завищення амортизаційних відрахувань та необґрунтованих висновків щодо заниження екологічного збору.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у задоволені позову. В обґрунтування правової позиції відповідачем надані суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.224-225).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим була проведена перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавтохозяйство" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., за результатами якої ДПІ у м. Сімферополі АРК був складений акт №399/22-1/25140251 від 15.03.2012р. (а.с.15-54) (далі - акт перевірки).

Виходячи з акту перевірки, відповідачем були встановлені наступні порушення: п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1 ст. 144 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 514898 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року на суму 29047 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 31463 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 35303 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 3292 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 227312 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 89842 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 98639 грн.; п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 144.1 ст.144 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 68710 грн., у тому числі за 2-4 квартали 2011р. на суму 68710 грн.; п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1., п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.198.3, п.198.6 ст. 98 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 438928 грн., у тому числі за жовтень 2009 року в сумі 4101 грн., за червень 2010 року в сумі 23238 грн., за липень 2010 року в сумі 19173 грн., за серпень 2010 року в сумі 4647 грн., за листопад 2010 року в сумі 16145 грн., за квітень 2011 року в сум1 5677 грн., за травень 2011 року в сумі 146822 грн., за червень 2011 року в сумі 52669 грн., за липень 2011 року в сумі 28618 грн., за серпень 2011 року в сумі 8308 грн., за вересень 2011 року в сумі 39379 грн., за жовтень 2011 року в сумі 40260 грн., за листопад 2011 року в сумі 49606 грн., за грудень 2011 року в сумі 285 грн.; За викиди від стаціонарних джерел забруднення п.п. 240.1.1 п.240.1 ст.240, п.п. 243.1 ст. 243 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по забрудненню за 2011 рік у сумі - 49,54 грн.; п. 240.2, ст. 240, п. 241.1 241, п.п. 242.1.4 п.242.1 ст. 242 розділу VIII Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по екологічному податку у сумі -7966,83 грн., у тому числі за 1 кв. 2011 р. у сумі - 1647,31 грн., за 2 кв. 2011р. у сумі -2950,62 грн., за 3 кв. 2011р. у сумі - 3368,90 грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень, відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення - рішення (а.с.55-58):

- №0000252204 від 27.03.2012р. збільшена сума грошових зобов'язань з екологічного податку у розмірі 7966,83грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 843,22грн.;

- №0000222204 від 27.03.2012р. - збільшена сума грошових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 514898грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 23954,25грн.

- №0000242204 від 27.03.2012р. - зменшена сума від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 68710грн.

- №0000232204 від 27.03.2012р. - збільшена сума грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 438928грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 58441грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З акту перевірки вбачається, що висновку про вказані порушення відповідач дійшов виходячи з встановлення у ході перевірки того факту, що операції з придбання товарів між позивачем та його контрагентами, за результатом яких формувалися валові витрати, фактично не проводилось, оскільки відповідачем було встановлено відсутність товарно - транспортних накладних. Відповідно до наявних на час проведення перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особи, яка понесла данні витрати, можливість здійснення таких операцій, за результатами чого позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податок на додану вартість. Також згідно акту перевірки ДПІ зроблений висновок, що власних об'єктів реалізації зрідженого газу ТОВ «Спецавтохозяйство» не має, заправники використовувались для реалізації газу, стосовно договорів комісійної торгівлі, через інших суб'єктів господарювання (комісіонерів), відповідно приймали участь у господарської діяльності СГД (комісіонерів), які в свою чергу користувались заправниками безкоштовно (з СГД не були укладені договори оренди вищевказаних основних засобів, у зв'язку з чим ТОВ «Спецавтохозяйство» не отримувало дохід від користування заправниками іншими СГД). Зазначені основні фонди були розташовані на територіях АЗС та приймали участь у господарської діяльності СГД - власників АЗС, а не у власній діяльності ТОВ «Спецавтохозяйство», але доходу від користування СГД заправниками ТОВ «Спецавтохозяйство» не отримувало, в той час як амортизація нараховувалась, що призвело до порушення ТОВ "Спецавтохозяйство" п.п. 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, згідно якому «амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання ...». Також в акті перевірки був зроблений висновок про заниження позивачем екологічного збору.

Як було вказано вище. відповідачем було проведено перевірку за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р.

У період, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість» (втратив чинність 01.01.2011р.), законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратив чинність частково з 01.04.2011р.), Податковим кодексом України (набрав чинність 01.01.2011р.).

Матеріали справи свідчать, що 04.06.2010р. ТОВ "Спецавтохозяйство" уклало договір №04/06-1 з ТОВ "Сатекс груп" предметом якого є купівля - продаж нафтопродуктів. 07.07.2010р. ТОВ "Спецавтохозяйство" уклало договір №ПЕ/120 з ТОВ "Енергоімпекс" предметом якого є купівля - продаж нафтопродуктів. 11.04.2011р. ТОВ "Спецавтохозяйство" уклало договір №07/2011 з ТОВ "Енергоімпекс" предметом якого є купівля - продаж нафтопродуктів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання вказаних договорів та здійснення операцій з оприбуткування, приймання - передачі товарів були створені документи: за договором №04/06-1 з ТОВ "Сатекс груп": видаткова накладна №Л-0000811 від 04.06.2010р., податкова накладна №166 від 30.06.2010, банківські виписки; за договором №ПЕ/120 з ТОВ "Енергоімпекс": видаткові накладні №РН-301181 від 11.05.2011, №РН-301177 від 10.05.2011, №РН-338 від 30.07.2011, №08/07-02 від 08.07.2010р., №РН-0000001 від 15.07.2010, №02/0801 від 02.08.2010, №РН-22/11-1 від 22.11.2010, податкові накладні №150702 від 15.07.2010, № 020802 від 02.08.2010, №221101 від 22.11.2010, №080703 від 08.07.2010, №13 від 12.04.2011р.банківські виписки; за договором №07/2011 з ТОВ "Енергоімпекс": видаткові накладні №РН-503від 28.09.2011, №№РН-501 від 21.09.2011, №РН-301228 вфд 24.05.2011, №РН - 301184 від 11.05.2011, №РН - 510 від 03.10.2011, №РН - 543 від 12.10.2011, №РН-603 від 26.11.2011, №№РН-602 від 24.11.2011, №РН-301141 від 11.04.2011, податкові накладні №45 від 28.09.2011, №44 від 27.09.2011, №32 від 21.09.2011, № 31 від 20.09.2011р., №1 від 03.10.2011р., №24 від 12.10.2011р., № 35 від 24.11.2011р., № 40 від 26.11.2011р., №62 від 30.07.2011р., №42 від 24.05.2011р., №16 від 11.05.2011р., №15 від 11.05.2011р., №11 від 10.05.2011р. банківські виписки.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, були створені документи: видаткові накладні та податкові накладні, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України «Про "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Енергоімпекс» і ТОВ «Сатекс Груп» податкова інспекція не спростовує. ДПІ в акті перевірки не встановлено порушень при складанні та ведені вказаних документів.

Слід вказати, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрати, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Видаткові накладні, податкові накладні що залучені до матеріалів справи, на підставі яких здійснений є документами спеціалізованої форми, мають усі реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню ТМЦ, та ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необґрунтованість висновків відповідача про відсутність у позивача права на формування витрат в зв'язку з відсутністю товарно - транспортних накладних. Отже висновки відповідача про завишення позивачем витрат, у період, що перевірявся, є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання з ПДВ, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, відповідач дійшов висновку про завищення ТОВ "Спецавтохозяйство" ПДВ податкового кредиту у загальній сумі 438928грн, у тому числі за жовтень 2009р. у розмірі 4104,04 грн., за червень 2010р. у сумі 23238грн., за липень 2010р. у сумі 19173грн., за серпень 2010р. у сумі 4647грн., за листопад 2010р. у сумі 25440грн, за квітень 2011р. у сумі 9793грн., за травень 2011р. у сумі 183134грн., за липень 2011р. у сумі 36926грн., за вересень 2011р. у сумі 41643грн., за листопад 2011р. у сумі 48508грн.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Акт перевірки свідчить, що до перевірки були надані податкові накладні виписані позивачу контрагентами ТОВ «»Енергоімпекс» та ТОВ «Сатекс Груп», які вказані вище.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних виписаних ТОВ «»Енергоімпекс» та ТОВ «Сатекс Груп», приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Надані суду первинні документи, які вказані вище, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» та норми Податкового кодексу України не містять приписів, які б встановлювали заборону віднесення до складу податкового кредиту сум підтверджених податковими накладними але за відсутністю у суб'єкта господарювання або не надання ним до перевірки товарно - транспортних накладних.

Крім іншого в акті перевірки вказано, що за результатами проведеного аналізу звітної форми "Деталізована інформація по платника ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за перевіряємий період", встановлено, що ТОВ "Спецавтохозяйство" не правомірно включило до складу податкового кредиту за жовтень 2009р. суму ПДВ у розмірі 4101,40 грн., яка не підтверджена податковими накладними по контрагенту: ТОВ "Проект - Модерн", ЄДРПОУ - 33830267.

Матеріали справи свідчать, що позивач формував податковий кредит з ПДВ на суму 4101,40грн. у жовтні 2009р. при фактичній наявності у нього податкової накладної №2110099 від 21.10.2009р. виписаної ТОВ "Проект - Модерн". Даний факт підтверджується податковою накладною (а.с.141), реєстром отриманих податкових накладних та включенням даних про податкову накладну до розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с.236-238).

Позивач наполягає на тому факті, що до перевірки була надана податкова накладна №2110099 від 21.10.2009р., отримана від ТОВ "Проект-Модерн", на суму ПДВ 4101,40 грн., проте вказана податкова накладне не була прийнята до уваги перевіряючими.

Податкова інформація та порядок її отримання визначено ст.ст.72, 73 ПК України, серед якої відсутнє визнання як податкової інформації «дані програмного продукту», на які посилається податкова в акті перевірки.

Програмні продукти, про які йдеться річ, створені для реалізації Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 року № 266 (п.1.3 рекомендацій):

система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Вказані програмні продукти є способом обробки інформації та розроблені для аналітичного обліку даних органами ДПС, проте їх зміст не може слугувати підтвердженням наявності порушень в сфері податкового законодавства окремих платників податків.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів у Податковому кодексі України, навіть таких як обов'язкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено. Але, позивач сплатив суму ПДВ в складі суми придбання устаткування, про що свідчать розрахункові документи.

При придбанні товару ТОВ "Спецавтохозяйство" був зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість в ціні товару контрагентам, які зобов'язані внести цю суму ПДВ до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано належних доказів віднесення позивачем до податкового кредиту суми 4101,40грн. без наявності податкової накладної виписаної ТОВ "Проект-Модерн".

Вказане вище свідчить, що відповідач зробив висновки про завищення податкового кредиту без фактичного з'ясування таких обставин та підтвердження їх доказами. Посилання відповідача в акті на дані програмного продукту, в даному випадку не може бути належним доказом формування позивачем податкового кредиту без наявності податкової накладної. Отже висновки відповідача є необґрунтованими.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Отже, висновки викладені в акті документальної невиїзної перевірки про заниження ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету, не підтверджуються матеріалами справи, в зв'язку з чим прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.04.2011р. по 31.12.2011р. та встановлення у ході перевірки відповідачем порушення пп.8.1.2 п.8.2 ст.8 Закону України "Про податок на прибуток підприємств", а саме завищення задекларованих показників у рядку 07 Декларації "Сума амортизаційних відрахувань" всього у сумі 33929 грн., у тому числі за 3 кв.2010р. у сумі 6750грн., за 4 кв.2010р. у сумі 14010грн., за 1 кв.2011р. у сумі 13169 грн., суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, відповідачем був зроблений висновок, що власних об'єктів реалізації зрідженого газу ТОВ «Спецавтохозяйство» не має, тобто заправники використовувались для реалізації газу, стосовно договорів комісійної торгівлі, через інших СГД (комісіонерів), відповідно приймали участь у господарської діяльності СГД (комісіонерів), які в свою чергу користувались заправниками безкоштовно (з СГД не були укладені договори оренди вищевказаних основних засобів, у зв'язку з чим ТОВ «Спецавтохозяйство» не отримувало дохід від користування заправниками іншими СГД). Зазначені основні фонди були розташовані на територіях АЗС та приймали участь у господарської діяльності СГД - власників АЗС, а не у власній діяльності ТОВ «Спецавтохозяйство», але доходу від користування СГД заправниками ТОВ «Спецавтохозяйство» не отримувало, в той час як амортизація нараховувалась, що призвело до порушення ТОВ "Спецавтохозяйство" п.п. 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, згідно якому «амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання ...».

Матеріали справи свідчать, що періоді, що перевірявся відповідачем, ТОВ «Спецавтохозяйство» були укладені наступні договори комісії на продажу зрідженого газу:

- Договір №1 від 10.06.2010р. (а.с.103-105), згідно якому ТОВ «Спецавтохозяйство» (Комітент) доручає, а СПДФО ОСОБА_4 (Комісіонер), що володіє АЗС за адресою: АДРЕСА_1, приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою стаціонарного заправника зрідженого газу «СГЗ-9,9-ГТРУ», який належить Комітенту. Комісійна винагорода, яка передбачена цим Договором, утримується Комісіонером із грошових коштів, які надійшли до нього для Комітента. Розмір комісійної винагороди складає 3% від вартості реалізованого товару.

- Договір №2 від 01.10.2010р., згідно якому ТОВ «Спецавтохозяйство» (Комітент) доручає, а ДП «Борис Ко» (Комісіонер), що володіє АЗС за адресою: м. Ялта, Южнобережне шосе, 44, приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою стаціонарного заправника зрідженого газу «СГЗ-9,9-ГТРУ», який належить Комітенту. Комісійна винагорода, яка передбачена цим Договором, утримується Комісіонером із грошових коштів, які надійшли до нього для Комітента. Розмір комісійної винагороди складає 10% від вартості реалізованого товару (а.с.106-108).

- Договір №3 від 01.09.2010р. (а.с.110-112), згідно якому ТОВ «Спецавтохозяйство» (Комітент) доручає, а ПП ОСОБА_5 (Комісіонер), що володіє АЗС за адресою: АДРЕСА_2, приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою стаціонарного заправника зрідженого газу «СГЗ-9,9-ГТРУ», який належить Комітенту. Комісійна винагорода, яка передбачена цим Договором, утримується Комісіонером із грошових коштів, які надійшли до нього для Комітента. Розмір комісійної винагороди складає 10% від вартості реалізованого товару.

- Договір №4 від 01.04.2011р., згідно якому ТОВ «Спецавтохозяйство» (Комітент) доручає, а ПП «ОСОБА_6» (Комісіонер), що володіє АЗС за адресою: АДРЕСА_2, приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою стаціонарного заправника зрідженого газу «СГЗ-9,9-ГТРУ», який належить Комітенту. Комісійна винагорода, яка передбачена цим Договором, утримується Комісіонером із грошових коштів, які надійшли до нього для Комітента. Розмір комісійної винагороди складає 10% від вартості реалізованого товару (а.с.113-115).

- Договір №6 від 10.08.2011р. (а.с.116-118), згідно якому ТОВ «Спецавтохозяйство» (Комітент) доручає, а ПП «Квадр» (Комісіонер), що володіє АЗС за адресою: Кировський р-н, с. Первомайське, вул. Леніна, 1б., приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою блок пункту по заправці зрідненого газу, який належить Комітенту. Комісіонер зобов'язується від свого імені і за рахунок Комітента забезпечити продаж Товару по цінам, встановленим Комітентом. Комісійна винагорода, яка передбачена цим Договором, утримується Комісіонером із грошових коштів, які надійшли до нього для Комітента.

- Договір №7 від 13.09.2011р. (а.с.119-121), згідно якому ТОВ «Спецавтохозяйство» (Комітент) доручає, а ТОВ «Нафта-Трейд» (Комісіонер), що володіє АЗС за адресою: м. Ялта, Южнобережне шосе, 44, приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою стаціонарного заправника зрідженого газу «СГЗ-9,9-ГТРУ», який належить Комітенту. Комісіонер зобов'язується від свого імені і за рахунок Комітента забезпечити продаж Товару по цінам, встановленим Комітентом. Комісійна винагорода, яка передбачена цим Договором, утримується Комісіонером із грошових коштів, які надійшли до нього для Комітента. Розмір комісійної винагороди складає 10% від вартості реалізованого товару.

Судом встановлено, що для здійснення реалізації зрідженого газу на АЗС ТОВ "Спецавтохозяйство" були придбані стаціонарні заправники газу СЗГ-9,9-ГТРУ та розташовані на збудованих бетонних фундаментах на територіях, які належать АЗС. Стаціонарні заправники придбані у ТОВ "Газтрон - України", згідно податкових накладних (№1689 від 31.05.2010, №1991 від 10.09.2010, №453 від 17.12.2010, №452 від 16.12.2010).

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1012 ЦК України встановлено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. При цьому істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно з ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Відповідно до ст.1016 ЦК України комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою.

Предметом договорів укладених ТОВ "Спецавтохозяйство" (Комітентом) з СПДФО ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ПП «ОСОБА_6», ДП «Борис Ко», ТОВ «Нафта-Трейд» у (Комісіонерами) є зобов'язання за винагороду, Комісіонера від свого імені, по дорученню, за рахунок і в інтересах Комітента забезпечити реалізацію зрідженого газу (Товар) за допомогою стаціонарного заправника зрідженого газу «СГЗ-9,9-ГТРУ», який належить Комітенту (п.п.1.1 Договорів). Комітент зобов'язаний провести проектування та установлювання блокпункту, а також роботи по його узгодженню та розміщення на АЗС Комісіонера (п.2.2.1 Договору). Провести установку, наладку та введення в експлуатацію об'єкта по продажу товару (п.2.2.1 Договору).

В акті перевірки Відповідач зробив висновок, що основні фонди Позивача, розташовані на територіях АЗС, приймали участь у господарській діяльності СГД - власників АЗС, а не у власній діяльності ТОВ "Спецавтохозяйство", у зв'язку з чим доходу від користування СГД заправниками ТОВ "Спецавтохозяйство" не отримувало, в той час як амортизація нараховувалась. Суд вважає такі висновки необґрунтованими, з наступних підстав:

Будь яке нормативно встановлене поняття доходу містить економічну сутнісний поняття "Дохід":

Доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо) (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників) (абз.7 п.З Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. За №391/3684);

Дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, і інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, (п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22.05.2003 року №889, що був чинним у перевіреному періоді);

Отже, у будь якому розі дохід - це економічна вигода, яка отримана платником у власність, та збільшує власний капітал.

Відповідно до абз. «д» пп.2.1.1 п.2 Договорів комісії на продаж зрідженого газу, комісіонер зобов'язаний протягом двох банківських днів, з моменту надання звіту комісіонера, перерахувати всі грошові кошти, отримані від продажу товару Комітента, на користь Комітента, за виключенням комісійної винагорода.

Тобто, вказані грошові кошти - є доходом Комітента - ТОВ "Спецавтохозяйства".

Доходом Комісіонерів є комісійної винагорода, яка утримується останнім з грошових коштів, отриманих їм для комісіонера.

Пунктом 8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначене поняття амортизації - Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Відповідно пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що нарахування позивачем амортизації на основні фонди, розташовані на територіях АЗС були правомірними, а висновки відповідача про порушення пп.8.1.2 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"- завищення задекларованих показників у рядку 07 Декларації "Сума амортизаційних відрахувань" всього у сумі 33929 грн., у тому числі за 3 кв.2010р. у сумі 6750грн., за 4 кв.2010р. у сумі 14010грн., за 1 кв.2011р. у сумі 13169 грн., є необґрунтованими, таким чином, прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо донарахування відповідачем податкового зобов'язання внаслідок встановлення перевіркою заниження екологічного податку, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки - перевіркою повноти визначення по екологічному збору за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. встановлено його заниження у сумі 8016,37 грн., у т.ч. за 1 кв.2011р. у сумі 1659,70 грн., за 2 кв.2011р. у сумі 2963,01грн., за 3 кв.2011р. у сумі - 3381,29 грн., за 4 кв.2011р. у сумі 12,37грн.

Відповідно до п. 240.2 ст. 240 розділу VIIІ «Екологічний податок» Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Відповідно до п.241.1 ст.241 розділу VIIІ «Екологічний податок» Податкового кодексу України, податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Відповідно п. 18.1 п.18 Податкового Кодексу України - Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Згідно із п. 241.2. ст.241 Податкового Кодексу України, до податкових агентів, відповідальних за утримання та сплату до бюджету екологічного податку належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом (пп.241.2.1. п.241.2 ст.241 ПКУ); здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 ст. 241 ПКУ).

Податковий Кодекс України не містить критеріїв визначення того, яка торгівля є оптовою, а, яка роздрібною.

Поряд з цим, пунктом 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997р. встановлено, що роздрібна торгівля продажу нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправний станцій (далі - АЗС), призначених для відпустку споживачам нафтопродуктів.

По коду КВЭД 50.50.0 підклас «Роздрібна торгівля пальним» включає: роздрібну торгівлю моторним пальним (бензином, газойлем, зрідженим нафтовим газом) для автомобілів, мотоциклів і т.п.; роздрібну торгівлю маслами, змазками, охолоджуваними рідинами для автомобілів, мотоциклів та т.п.

По коду КВЭД 51.51.0 підклас «Оптова торгівля паливом » включає: оптову торгівлю твердими, рідкими, газоподібним паливом та суміжною продукцією; оптову торгівлю моторним паливом, маслами, змазками і т. п.

Підпункт 241.2.1 п.241.2 ст.241 Податкового кодексу України містить імперативну норму згідно з якою податковим агентом виступає будь-який оптовий торговець паливом.

Таким чином, до податкових агентів, які утримують і сплачують до бюджету екологічний податок під час реалізації палива належать суб'єкти господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом (незалежно від того у якого суб'єкта господарювання було придбано паливо для здійснення оптової торгівлі) та роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, що здійснюють оптову торгівлю паливом).

ТОВ "Спецавтохозяйство" згідно Довідки про включення до ЄДРПОУ, здійснює діяльність 50.50.0 - Роздрібна торгівля пальним.

Матеріали справи свідчать, що основним постачальником зрідженого газу паливного ТОВ "Спецавтохозяйство" у 1-3 кварталах 2011 року є ТОВ "НВП "Кримтрансгаз" (договір купівлі продажу №01/04-1 від 01.04.2009р.).

Також матеріали справи свідчать, що ТОВ "НВП Кримтрансгаз" згідно довідки про включення до ЄДРПОУ, здійснюють діяльність 51.51.0 - «Оптова торгівля паливом» (а.с.152). Згідно довідок № 21 від 21.05.2011р., № 58 від 16.08.2011р., № 93 від 10.11.2011р., ТОВ "НВП "Кримтрансгаз" повідомляє, що екологічний податок сплачений у повному обсязі з обсягу газу, реалізованого ТОВ "Спецавтохозяйства" у 1,2,3 кварталах 2011р. (а.с.153-155).

За таких підстав, суд дійшов висновку, що ТОВ "Спецавтохозяйство" реалізує паливо придбане у суб'єктів господарювання, що здійснюють оптову його реалізацію. На підставі викладеного ТОВ "Спецавтохозяйство" не відноситься до податкового агента, відповідного за утримання та сплату до бюджету екологічного податку. За таких обставин висновки відповідача про порушення позивачем п.240.2, ст.240, п.241.1, ст.241, п.242.1.4, ст.242 розділу VІІІ Податкового кодексу України є необґрунтованими, а рішення про донарахування грошового зобов'язання по екологічному податку у сумі 7966,83грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З викладених підстав суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі викладеного податкові повідомлення - рішення від 27.03.2012р. №0000222204, №0000232204, №0000242204, №0000252204 є протиправними та підлягають скасуванню. Таким чином позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частиною 1 ст. 87 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 вказаної норми встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2146грн., що відповідає положенням Закону України «Про судовий збір», та який підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, матеріали справи свідчать, що між позивачем та ПП «Фактотум Крим» був укладений договір від 19.03.2012р. №2/03 про надання юридичних послуг. Представництво інтересів позивача по справі здійснювалося ПП «Фактотум Крим» через уповноважену за довіреністю особу Болібкову А.В.

Згідно акту №1 від 17.04.2012р. про надані юридичні послуги (а.с.244) ПП «Фактотум Крим» надало позивачу послуги на загальну суму 2500грн., у тому числі: складання та подача позовної заяви 900грн., складання та подача додатків до позовної заяви - 400грн., представництво інтересів клієнта в суді 1200грн.

Згідно до статті 90 КАС України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Згідно до ст. 1 даного Закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Статтею 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» встановлена на 2012 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні.

40 відсотків від встановленої законом мінімальної заробітної плати дорівнює 429,2грн., що становить максимальний розмір витрат на правову допомогу за годину участі особи, яка її надавала.

З матеріалів справи вбачається, що з урахуванням положень вказаних норм, максимальний розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню на користь позивача, виходячи з часу витраченого на надання такої допомоги у судових засіданнях, становить 472,1грн.

Поряд з цим, суду не надано належних доказів надання правової допомоги під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, та її погодинного розрахунку, в зв'язку з чим розмір відшкодування витрат на таку допомогу не може бути розрахований.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 23.04.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення: від 27.03.2012р. №0000222204, від 27.03.2012р. №0000232204, від 27.03.2012р. №0000242204, від 27.03.2012р. №0000252204 прийнятих Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтохозяйство» (ЄДРПОУ 25140251, 95000, м. Сімферополь, пр.Кірова, 26) 2146грн. судового збору та 472,1грн. витрат на правову допомогу, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.