Рішення

від 25.06.2013 по справі 922/2013/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р.Справа № 922/2013/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Тінес Україна", м. Київ до ПП "Нептун Плюс", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Луценко В.О., за дов.

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ТОВ "Тінес Україна" про стягнення з ПП "Нептун Плюс" заборгованості за договором поставки №12/09-11 від 12.09.2011 року у суму 834403,25 грн., суму пені у розмірі 62751,70 грн. та 3% річних в сумі 27981,08 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, надав витребувані ухвалою суду документи, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.

Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

12.09.11 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінес Україна" (позивачем, Постачальник) та Приватним підприємством "Нептун Плюс" (відповідачем, Покупець) було укладено договір поставки № 12/09-11 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, здійснити поставку і передати у власність відповідача товар, визначений п.1.2 договору, а відповідач прийняти та оплатити його вартість.

На виконання умов договору позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 834 403,25 грн. Факт поставки товару на вказану суму підтверджується видатковими накладним № РН-0000011 від 10.10.11р. на суму 546 597,65 грн. та видатковою накладною №РН-0000012 від 11.10.11р. на суму 287 805,60 грн., оформленими належним чином та наявними у матеріалах справи.

Пунктом 3.1 договору відповідач зобов'язався здійснити оплату за поставлений товар до 31.03.12 року.

Однак, в порушення умов договору в частині оплати грошових коштів за поставлений товар відповідач свої зобов'язання не виконав, в зв'язку з чим станом на 13.05.2013 року за ним рахується заборгованість у розмірі 834 403,25 грн.

Надаючи правову оцінку вище викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості за поставлений товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Враховуючи, що сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення заборгованості, а також, враховуючи, що відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 834 403,25 грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до п.5.3 договору, сторони погодили, що за несвоєчасне перерахування позивачу коштів винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач надав обґрунтований розрахунок пені за період з 01.04.12р. по 31.09.12р. в розмірі 62 751,70 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про помилковість нарахування пені за 31.09.2012 року, оскільки вересень місяць 2012 року містить лише 30 календарних днів.

У зв"язку із вищевикладеним розмір пені за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року складає 62238,28 грн., який відповідає вимогам договору та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткову правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині у розмірі 62 238,28 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 513,42 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Позивачем у наданому до справи розрахунку за період прострочення 408 днів з 01.04.2012 року по 13.05.2013 року включно розмір 3% річних зазначено у сумі 27 981,08 грн.

Відповідно зробленого судом перерахунку нарахованих 3% річних за вказаний період прострочення загальна сума 3% річних складає 27 929,74 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в розмірі 27 929,74 грн. 3% річних обґрунтовані, відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню.

В частині стягнення 51,34 грн. 3% річних слід відмовити як необгрунтовано нарахованій.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України, відповідно до якої при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Нептун Плюс", код ЄДРПОУ 32867935, (61064, м. Харків, Комсомольське шосе,30, р/р 26000266337000 в АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінес Україна", код ЄДРПОУ 35847225 (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, оф.1305, р/р 26008330402 АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) суму основного боргу у розмірі 834 403,25 грн., 62 238,28 грн. суму пені, 27 929,74 грн. 3% річних, 18 491,43 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені на суму 513,42 грн. та 51,34 грн. 3% річних - відмовити.

Повне рішення складено 27.06.2013 р.

Суддя Прохоров С.А.

справа №922/2013/13