Ухвала

від 04.06.2013 по справі 11/81/09-ап

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року м. Київ К/9991/12540/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Блажівської Н.Є.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від 04.03.2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 року по справі №11/81/09-АП за позовом Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року Запорізьке державне підприємство "Кремнійполімер" звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 04.03.2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 року, позов задоволено та визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті проведених виїзних позапланових перевірок позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення суми податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень-жовтень 2007 року, складено акти №126/08-03/00203625 від 19.12.2007 та №7/08-03/00203625 від 18.01.2008, згідно з якими податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0000450803/0 від 25.12.2007, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2007 року у розмірі 30208,00 грн. та №0000030803/0 від 25.01.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2007 року у розмірі 75318,00 грн.

Підставами для прийняття податкових повідомлень-рішень було неправомірне, на думку податкового органу, включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що були використані на виробництві готової продукції, яка в подальшому була реалізована за цінами нижчими її собівартості; неправомірне включення до суми бюджетного відшкодування сум податків, які були сплачені постачальникам товарів не у попередньому податковому періоді, всупереч вимогам п.п. 7.7.1, п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) (послуг) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами встановлено, що господарська діяльність платника податків направлена на отримання прибутку від такої діяльності, а отже посилання податкового органу на те що діяльність позивача по реалізації виробленої продукції за цінами нижчими собівартості її виробництва, не може бути визнана, як господарська діяльність, є помилковими та необґрунтованими.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.п 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту звітного податкового періоду. Отже, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що спірні правовідносини були здійснені позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства та не потягли за собою заниження зобов'язань платника податків за відповідні звітні періоди.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі відхилити.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 04.03.2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 року залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписБлажівська Н.Є. підписРибченко А.О.