Рішення

від 10.06.2013 по справі 921/381/13-г/9

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" червня 2013 р.Справа № 921/381/13-г/9

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Приватного підприємства "Максимум К", вул. Залізнична, 40А, м. Броди, Бродівський район, Львівська область, 80600

до відповідача Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", вул. С. Бандери, 12, м. Бучач, Бучацького району, Тернопільської області, 48400

про стягнення заборгованості в сумі 100 231,56 грн., з яких: 55305,71 грн. заборгованість за договором реструктуризації, 43582,56 грн. пеня в розмірі 1,0%, 90,42 грн. розмір інфляційних втрат, 357,32 грн. 3% річних, 895,55 грн. штрафні санкції за обліковою ставкою НБУ.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

Сторони, в порядку ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Представникам позивача в попередніх судових засіданнях роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть справи: позивач - Приватне підприємство "Максимум К", вул. Залізнична, 40А, м. Броди, Бродівський район, Львівська область звернулося до господарського суду з позовом до відповідача Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", вул. С. Бандери, 12, м. Бучач, Бучацького району, Тернопільської області, 48400 про cтягнення заборгованості в сумі 130 382 грн. 23 коп., у тому числі: 85 455,38 грн. заборгованість за договором реструктуризації; 43 582 грн. 56 коп. - штраф в розмірі 1,0%; 90 грн. 42 коп. - інфляційні втрати; 357 грн. 32 коп. - 3% річних; 895 грн. 55 коп. - штрафні санкції за обліковою ставкою НБУ.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: Договору купівлі-продажу товарів №27 від 04.05.2012р.; видаткової накладної №70 від 10.05.2012р. на суму 76 978,04 грн.; видаткової накладної №71 від 10.05.2012р. на суму 1746,06 грн.; видаткової накладної №93 від 24.05.2012р. на суму 2734,80 грн.; видаткової накладної №99 від 31.05.2012р. на суму 8205,96 грн.; видаткової накладної №111 від 14.06.2012р. на суму 14 592,82 грн.; претензії №25 від 01.11.2012р. з поштовим повідомленням відправки; претензії №1 від 11.01.2013р. з поштовим повідомленням відправки; претензії №39 від 07.03.2013р. з поштовим повідомленням відправки; претензії №50 від 07.03.2013р. з поштовим повідомленням відправки; Договору про реструктуризацію заборгованості від 15.01.2013р.; договору про надання правової допомоги №2 від 29.03.2013р.; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 11.04.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 23.04.2013 р. о 15 год. 40 хв.

У відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, розгляд справи відкладався на 14.05.2013р. на 12 год. 00 хв., на 28.05.2013р. на 12 год. 00 хв. та на 10.06.2013р. на 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 14.05.2013р. суд перейшов до розгляду спору по суті позовних вимог.

Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, проте в попередніх судових засіданнях уповноважені представники позивача позовні вимоги підтримали повною мірою.

Одночасно, згідно супровідного листа від 24.05.2013р. №9965 позивачем надано суду, серед іншого, клопотання про уточнення позовних вимог, згідно якого позивач зазначає, що в ході розгляду справи в суді виявлена неточність, а саме не враховано всі платежі здійснені Відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором. В зв'язку з чим, просить зменшити позовні вимоги, стягнути з ДП «Бучацьке лісове господарство» на користь ПП "Максимум К" 100 231,56 грн., з яких: 55305,71 грн. заборгованість за договором реструктуризації, 43582,56 грн. пеня в розмірі 1,0%, 90,42 грн. розмір інфляційних втрат, 357,32 грн. 3% річних, 895,55 грн. штрафні санкції за обліковою ставкою НБУ.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог .

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (п. 3.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством (п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши зазначену заяву позивача, суд розцінює її як заяву, якою позивач фактично зменшив розмір позовних вимог, в частині заявленої до стягнення суми основного боргу, а тому суд приймає її до розгляду, як таку, що подана в порядку ст. 22 ГПК України.

При цьому, в клопотанні поданому суду 07.05.2013р. позивач зазначає, що ним в прохальній частині позовної заяви допущено неточність, а саме вказано штраф в розмірі 1,0% - 43582,56 грн. Проте, з врахуванням ст.549 ЦК України, просить суд зазначене нарахування розцінювати як пеню, яка розраховується в розмірі 1,0% від суми прострочки (п.3.1. договору).

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є: стягнення 100 231,56 грн., з яких: 55305,71 грн. заборгованість за договором реструктуризації, 43582,56 грн. пеня в розмірі 1,0%, 90,42 грн. розмір інфляційних втрат, 357,32 грн. 3% річних, 895,55 грн. штрафні санкції за обліковою ставкою НБУ.

Відповідач участі уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень - ухвал суду про порушення та відкладення розгляду справи.

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги строки розгляду справи, а також те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представників сторін за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в попередніх засіданнях доводи представників позивача, надавши оцінку представленим доказам в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із змісту ст. 1,2 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 ГК України відповідно до якої господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом, 04.05.2012р. між Приватним підприємством "Максимум К", вул. Залізнична, 40А, м. Броди, Бродівський район, Львівська область (далі по тексту також - позивач, Продавець ) та Державним підприємством "Бучацьке лісове господарство", вул. С. Бандери, 12, м. Бучач, Бучацького району, Тернопільської області (далі по тексту також - відповідач, Покупець ) укладено Договір купівлі-продажу №27 від 04.05.2012р. (надалі - договір ), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити Товар в кількостях та за ціною (вартістю), що наводиться у видатковій накладній до цього Договору, які підписуються та скріплюються печатками обох Сторін та є невід'ємною частиною цього Договору. (п.п. 1.1. Договору).

Передача Товару у власність Покупця здійснюється Продавцем протягом терміну та за адресою, яка визначається згідно усної домовленості до цього Договору.

Факт передачі Товару у власність Покупцеві оформляється Сторонами шляхом підписання двостороннього Акта прийому-передачі Товару або видаткової накладної, які підписуються у момент передачі-приймання Товару. Покупець несе ризик випадкової загибелі (або пошкодження) товару лише з моменту підписання обома Сторонами Акта прийому-передачі Товару або видаткової накладної. (п.п.2.1.,2.2. Договору).

Згідно п.2.3. Договору моментом переходу права власності на Товар від Продавця до Покупця вважається дата підписання Сторонами вищевказаного Акта прийому-передачі Товару або видаткової накладної.

Згідно п.п. 8.1 Договору він набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим Договором.

Розглянувши та оцінивши умови договору суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як стверджує Позивач, він свої зобов'язання за договором виконав належним чином шляхом здійснення продажу товару Відповідачу протягом травня-червня 2012 року на загальну вартість 104257 грн. 68 коп., зокрема, за видатковими накладними : №70 від 10 травня 2012р. на суму 76978 грн. 04 коп. в т.ч. ПДВ 12829 грн. 67 коп., №71 від 10 травня 2012р. на суму 1746 грн. 06 коп. в т.ч. ПДВ 291 грн. 01 коп., №93 від 24 травня 2012р. на суму 2734 грн. 80 коп. в т.ч. ПДВ 455 грн. 80 коп., №99 від 31 травня 2012р. на суму 8205 грн. 96 коп. в т.ч. ПДВ 1367 грн. 66 коп., №111 від 14 червня 2012р. на суму 14592 грн. 82 коп. в т.ч. ПДВ 2432 грн. 14 коп., (надалі по тексту - видаткові накладні). Належним чином завірені копії накладних та довіреності видані на отримання товару, долучено до матеріалів справи. Зазначені накладні, також, завірені печатками як позивача так і відповідача.

Таким чином, підтверджується факт продажу позивачем відповідачу товару на загальну суму 104257 грн. 68 коп. в т.ч. ПДВ 17376 грн. 28 коп.

При цьому, факт отримання товару підтверджується підписами представників відповідача в графі накладної про отримання товару, які діяли на підставі виданих їм з боку ДП "Бучацьке лісове господарство" довіреностей. Вказані довіреності підписані уповноваженими представниками відповідача та завірені печаткою і штампом ДП "Бучацьке лісове господарство". Реквізити довіреностей зазначені у накладних відповідають реквізитам довіреностей, які долучені до матеріалів справи позивачем як докази.

Згідно п.3.3. та п.3.5. Договору купівлі-продажу товарів №27 від 04.05.2012р. кінцевою

датою повної оплати за товар є 18.07.2012р.

Проте, як стверджує представник позивача, та зазначене підтверджується матеріалами справи, відповідачем в порушення взятих договірних зобов'язань фактично проведено оплату за отриманий товар частково лише в сумі 29791,00 грн. (31.08.2012р. в розмірі 21291,00 грн. та 23.10.2012р. в розмірі 8500,00 грн.), що підтверджено, також, представленими суду копіями банківських виписок за 31.10.2012р та 23.10.2012р. відповідно.

Таким чином, непогашеною залишилась основна сума боргу за Договором купівлі - продажу в розмірі 74466 грн. 68 коп.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялись на адресу відповідача претензії: №25 від 01.11.2012р. (отримана відповідачем 05.11.2012р.), №1 від 11.01.2013р. (отримана відповідачем 16.01.2013р.), проте останнім вони залишені без відповіді та задоволення.

15 січня 2013р. між ПП "Максимум К" (далі по тексту також - Кредитор) та ДП "Бучацьке лісове господарство" (далі по тексту також - Дебітор) укладено Договір про реструктуризацію заборгованості, яка виникла за Договором купівлі-продажу товарів №27 від 04.05.2012р. (далі по тексту - Договір реструктуризації).

Згідно п.1.1. Договору Кредитор надає Дебіторові розстрочку у погашенні заборгованості, що утворилася станом на 01 січня 2013 року на суму 85455 грн. 38 коп. (з врахуванням 74466 грн. 68 коп. суми основного боргу та нарахованих 5212,88грн. 5% штрафу та 5775,82 грн. пені) згідно Договору купівлі-продажу товарів №27 від 05.05.2012р.

Слід також зазначити, що Договір про реструктуризацію підписано та завірено печатками як позивача так і відповідача, що підтверджує факт наявності боргу та його визнання відповідачем в розмірі 85455 грн. 38 коп.

Згідно п.1.1. Договору про реструктуризацію Дебітор зобов'язується погасити заборгованість у сумі 85455,38 грн. шляхом оплати на розрахунковий рахунок Кредитора наступними платежами :

в період з 16 січня 2013 року по 22 січня 2013 року - 21363,85 грн.

в період з 23 січня 2013 року по 29 січня 2013 року - 21363,85 грн.

в період з 30 січня 2013 року по 05 лютого 2013 року - 21363,85 грн.

в період з 06 лютого 2013 року по 12 лютого 2013 року - 21363,83 грн.

Сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту укладення, і діє до повного виконання умов Договору (п.4.1. Договору реструктуризації).

Розглянувши та оцінивши зміст Договору купівлі-продажу та Договору реструктуризації у сукупності із обґрунтуванням позовних вимог позивача та поясненням його представників у судових засіданнях, суд дійшов висновку, що в даному випадку між сторонами виникли правовідносини пов'язані із реструктуризацією заборгованості шляхом укладення угоди про заміну договору, так звана "новація".

Так, відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Проте, як зазначено в позовній заяві та підтверджено представниками позивача в судовому засіданні, Договір про реструктуризацію заборгованості відповідачем своєчасно та в повному обсязі не виконується.

Так, на виконання умов Договору реструктуризації відповідачем проводилось часткове погашення боргу, а саме : 23.01.2013р. в сумі 9900,99 грн., 25.01.2013р. в сумі 6965,20 грн., 12.02.2013р. в сумі 9000,00 грн., 13.02.2013р. в сумі 4323,30 грн., в підтвердження чого позивачем надано суду належним чином завірені копії банківських виписок.

Всього відповідачем сплачено заборгованість за обома Договорами в розмірі 59980,49 грн . (за договором купівлі-продажу №27 від 04.05.2012р. - 29791,00 грн. та за Договором реструктуризації боргу від 15.01.2013р. - 30189,49 грн.).

07.03.2013р. позивачем було направлено відповідачу наступну, третю претензію за вих. №39 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Окрім того, копію претензії за вих.№39 від 07.03.2013р. було направлено 07.03.2013р. за вих.№50 до Тернопільського державного об'єднання «Тернопільліс», в структурі і підпорядкуванні якого знаходиться відповідач.

Однак вимоги позивача залишилися незадоволеними відповідачем.

Із змісту ст. 629 ЦК України, випливає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 4 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказам.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому слід зазначити, що у наданому суду уточненні позовних вимог позивач просить стягнути з ДП "Бучацьке лісове господарство", крім інших нарахувань, загальну суму за договором реструктуризації в розмірі 55305,71 грн.

Проте, суд здійснивши власну перевірку заявленої до стягнення суми встановив, що позивач обраховуючи суму заборгованості помилково вказав 55305,71 грн. замість 55265,89 грн. (85455,38грн. (заборгованість за Договором реструктуризації) - 30189,49грн. (оплачено за Договором реструктуризації = 55265,89 грн.), а тому із врахуванням здійснених платежів, підтверджених випискою банку, суд вважає, що правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості за Договором реструктуризації в розмірі 55265 грн. 89 коп., як такі, що обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

В свою чергу в частині стягнення 39 грн. 82 коп. заборгованості, суд у позові відмовляє, як помилково та безпідставно обрахованих.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед ПП "Максимум К", що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає правомірним нарахування позивачем індексу інфляції - 3% річних нарахованих по Договору про реструктуризацію боргу.

Разом з цим, розглянувши уточнений розрахунок позовних вимог щодо стягнення 90 грн. 42 коп. - індексу інфляції та 357 грн. 32 коп . - 3% річних нарахованих по Договору про реструктуризацію боргу за період прострочення з 21 січня 2013р. по 08.04.2013р. суд вважає, що він розрахований без врахування платежів в погашення боргу.

Так, як уже зазначалось судом відповідачем здійснено наступні платежі в погашення боргу за Договором реструктуризації:

-23.01.2013р. в сумі 9900,99 грн.;

-25.01.2013р. в сумі 6965,20 грн.;

-12.02.2013р. в сумі 9000,00 грн.;

-13.02.2013р. в сумі 4323,30 грн.;

в підтвердження чого позивачем надано суду належним чином завірені копії банківських виписок.

Отже, у вказані дати борг за договором зменшувався, і в силу того, що індекс інфляції - та 3% річних нараховуються на прострочену суму зобов'язання то відповідно при їх обрахунку вони повинні були б обраховуватись із врахуванням зменшеної суми.

Разом з цим, позивач обраховуючи перший прострочений платіж на суму 21 363,85 грн. з 23.01.2013р. по 12.03.2012р. не враховував здійснених платежів відповідачів в погашення боргу та обраховував індекс інфляції - та 3% річних від повної суми простроченого платежу. Проте, уже 23.01.2013р. вказаний прострочений платіж зменшився до суми 11462,86 грн. (21 363,85 грн. - 9900,99 грн.), 25.01.2013р. до суми - 4497,66грн. ( 11462,86 грн. - 6965,20 грн.), а 12.02.2013р. був повністю погашений відповідачем (4497,66 - 9000,00грн. = залишок 4502,34грн.).

Також, і щодо другого простроченого платежу обрахованого позивачем на суму 21363,85грн. за період з 30.01.2013р. по 08.04.2013р. позивачем не було враховано його зменшення 12.02.2013р. до суми 16861,51грн. (21363,85грн. - 4502,34грн. залишок з попереднього платежу) та 13.02.2013р. до суми 12538,21грн. ( 16861,51грн. - 4323,30 грн. останній платіж відповідача).

Одночасно, обраховуючи інфляційні втрати виключно за січень місяць 2013р. (остання табличка розрахунку) позивач не врахував того, що сума боргу у цьому місяці повинна була бути сплачена відповідачем по 22.01.2013р. тобто виникла з 23.01.2013р.

При цьому при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Щодо вибіркового вибору при обрахунку інфляційних втрат позивачем місяця січня у якому індекс інфляції становив 101,2 тоді як у лютому - 99,9, березень 100,00, квітень 100,00, то слід зазначити, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

Аналогічна правова позиція викладена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012).

Враховуючи зазначене, суд здійснивши власний обрахунок індексу інфляції - та 3% річних з врахуванням зменшення суми боргу на здійсненні проплати в її погашення відповідачем, ураховуючи правила обрахунку індексу інфляції вважає, що правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 294,88грн. як такі, що обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

У свою чергу, в частині стягнення 90,42 грн. інфляційних втрат та 62,44грн. 3% річних, суд у позові відмовляє, як помилково та безпідставно обрахованих.

Щодо стягнення пені, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Також, із змісту ч. 2 статті 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У свою чергу, за змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

При цьому, сторонами при укладенні Договору реструктуризації від 15.01.2013р. погоджено, що у разі несвоєчасної оплати за договором Дебітору нараховується штраф в розмірі 1,0 відсотка від суми, що підлягає сплаті, який нараховується за кожен день прострочення.

Одночасно, позивач у клопотанні про уточнення позовних вимог від 07.05.2013р. щодо заявленого до стягнення штрафу в розмірі 1,0% - 43582,56 грн., посилаючись на ст. 549 ЦК України, зазначає, що у договорі про реструктуризацію заборгованості від 15.01.2013р. під терміном штраф малось на увазі штрафна санкція, а саме пеня, яка розраховується в розмірі 1,0% від суми за кожен день прострочки (п.3.1. договору), в зв'язку з чим просить дані нарахування розцінювати як пеню.

Таким чином, суд, розглянувши та оцінивши умови п. 3.1 Договору реструктуризації беручи до уваги положення ст. 230 ГК України, яка до штрафних санкцій відносить як штраф так і пеню оцінюючи правову природу пені (стягується у відсотковому відношенні за кожен день прострочки ) визначену ст. 549 ЦК України, а також врахувавши зміст клопотання позивача про уточнення позовних вимог, вважає, що умовами Договору про реструктуризацію передбачено та позовними вимогами заявлено до стягнення позивачем 43582,56 грн. пені нарахованої у розмірі 1,0% від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочки.

Проте, суд має за необхідне зазначити, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до статей 1, 3 якого передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також в частині 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ .

Проте, пеня позивачем обрахована з перевищенням вказаної ставки у розмірі 1% відсотка від суми боргу за кожен день прострочки.

Крім того, як і при обрахунку 3% річних, позивачем при обрахунку пені не враховано той факт, що сума боргу зменшувалась на здійснені проплати відповідачем, а саме: 23.01.2013р. на суму 9900,99 грн.; 25.01.2013р. на суму 6965,20 грн.; 12.02.2013р. на суму 9000,00 грн.; 13.02.2013р. на суму 4323,30 грн.

У вказані дати борг за договором зменшувався, і в силу того, що пеня нараховується на прострочену суму зобов'язання, то відповідно при її обрахунку вона б повинна була обраховуватись із врахуванням зменшеної суми боргу. Проте, при обрахунку першого та другого простроченого платежів позивачем не взято до уваги вказане.

Враховуючи зазначене, суд здійснивши власний обрахунок пені з врахуванням зменшення суми боргу на здійсненні проплати в її погашення відповідачем, ураховуючи правило обрахунку пені у розмірі не більше подвійної облікової ставки, вважає, що правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 1474,38 грн. як такі, що обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

У свою чергу, в частині стягнення 42108,18 грн. пені, суд у позові відмовляє, як помилково та безпідставно обрахованих.

Щодо заявлених до стягнення штрафних санкцій за обліковою ставкою НБУ, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем, крім передбаченої договором пені в розмірі 1,0% за кожен день прострочення заявлено до стягнення штрафні санкції за обліковою ставкою НБУ в сумі 895,55 грн.

При цьому при нарахуванні штрафу позивач керувався пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з цим, суд має за необхідне зазначити, що сторони уклавши Договір реструктуризації передбачили у ньому лише стягнення штрафних санкцій як встановлено судом та стверджується позивачем у формі пені у розмірі 0,1 відсотка за кожен день прострочки і не передбачили у Договорі реструктуризації до стягнення, ще і іншого виду штрафних санкції.

Крім того, як уже зазначав суд в даному випадку мала місце новація зобов'язання і в силу статті 604 ЦК України вона припинила додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням за Договором купівлі - продажу з моменту підписання Договору реструктуризації .

Таким чином, з моменту підписання Договору реструктуризації сторонами було змінено умови про стягнення штрафних санкцій. А штрафні санкції за Договором купівлі-продажу увійшли до складу реструктуризованого боргу.

При цьому згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою , порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 547 передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми , є нікчемним .

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків , крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на зазначене, а також з врахуванням того, що у справі мало місце стягнення неустойки у вигляді пені нарахованої у розмірі 1% відсотка на суму заборгованості передбаченої Договором реструктуризації, а стягнення неустойки у вигляді штрафу за обліковою ставкою НБУ не передбачено умовами Договору реструктуризації, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в частині заявлених до стягнення штрафних санкцій за обліковою ставкою НБУ в розмірі 895 грн. 55 коп. як таких, що не передбачені укладеним сторонами Договором реструктуризації, тобто не зафіксовані письмово.

Згідно ч.1,2,5 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 1, 4, Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1720,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат - 68820 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Також, і із змісту п. 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню.

За подання позову первинно у сумі 130382,23 грн. позивач згідно квитанції № 75 від 09.04.2013р. сплатив судовий збір у розмірі 2607,65 грн.

З огляду на зазначене, згідно ст. 49 ГПК України, беручи до уваги, часткове задоволення позовних в частині стягнення 57 035,15 грн., судовий збір у розмірі 1140,85 грн. покладається на відповідача у справі та стягується у користь позивача. У свою чергу, враховуючи зменшення позовних вимог за заявою позивача у справі на суму 30150,67 грн., судовий збір у розмірі 602,89 грн. підлягає поверненню позивачу із Державного бюджету України. Щодо судового збору у сумі 863,91 грн. сплаченого з позовних вимог у сумі 43 196,41 грн. у яких у позові відмовлено то вони покладаються на позивача у справі.

Щодо судових витрат заявлених в частині витрат за правову допомогу адвоката в розмірі 13000,00 грн., то суд має за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

Відповідно до ст. 6 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" чинного з 15.08.2012р. адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Із змісту ст. 15 чинного Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно п. 4) ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром . Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року.

При цьому, до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката, тощо.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх встановлено); вартість економних транспортних послуг; час, який би міг витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, які склалися в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (п. 11 Інф. листа ВГСУ від 14.12.2007р. "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права").

Крім того, як визначено в листі Вищого господарського суду від 13.02.2002р. №01-8/155 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів", вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Згідно п. 6.3.,6.5,6.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору , судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зменшення позивачем розміру позовних вимог є підставою для повернення йому тільки сплаченої суми судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону (з урахуванням наведеного в підпункті 4.7 пункту 4 цієї постанови); що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача.

В підтвердження понесених судових витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 13000,00 грн. позивачем до матеріалів справи долучено копії: договору про надання правової допомоги №2 від 29.03.2013р., додатку до договору від 29.03.2013р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №297 та посвідчення члена Тернопільської обласної колегії адвокатів, виданих на ім'я Рукавця Олександра Володимировича, квитанції №25 від 29.03.2013р. про сплату 13000,00 грн. адвокатських послуг, калькуляції до договору про надання правової допомоги від 29.03.2013р., акту прийняття-передачі виконаних робіт від 23.05.2013р.

З поданих позивачем доказів судом встановлено, що 29 березня 2013р. між Адвокатом Тернопільської обласної колегії адвокатів Рукавець Олександром Володимировичем, діючиим на підставі Свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №297 від 16.10.2003р. (надалі по тексту - адвокат, Виконавець), та ТОВ «Максимум К», в особі Гук Галини Дмитрівни, що діє на підставі статуту (надалі по тексту - Клієнт), укладено Договір про надання правової допомоги №2 (надалі по тексту - Договір про надання правової допомоги), за умовами якого Адвокат зобов'язався надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта. Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси Клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з усіма правами представника, які передбачені ст.22 ГПК України у зв'язку із зверненням Клієнта до господарського суду Тернопільської області у справі "про стягнення боргу з ДП "Бучацьке лісове господарство".

У відповідності до п.п.1 п.2.3. Клієнт несе обов'язки : сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строк згідно цього Договору.

Згідно п.4.1. на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяги правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Повний розрахунок проводиться протягом 3-х днів з моменту отримання коштів від Відповідача. (п.4.6. Договору).

Із змісту додатку до Договору про надання правової допомоги №2 від 29.03.2013р. Адвокат Тернопільської обласної колегії адвокатів Рукавець О.В. (як Підрядчик) та ТОВ "Максимум К" (як Замовник) також визначили види правової допомоги, яка буде надаватись в період з 29.03.2013р. і до повного вирішення справи.

Зокрема, у представленому суду Додатку пунктом 1 сторонами погоджено вивчити матеріали справи з залученням фахівця в галузі економіки, кандидата економічних наук Черничинець Світлани Петрівни.

29.03.2013р. сторони погодили, також, калькуляцію до договору про надання правової допомоги. Із змісту якої вона є невід'ємною частиною договору та згідно неї при визначенні вартості 1-ї години роботи адвоката сторони керуються Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", 440 грн. за годину роботи адвоката, а при визначенні вартості 1-ї год. роботи фахівця в галузі економіки 500грн. за годину роботи.

23.05.2013р. між Адвокатом Тернопільської обласної колегії адвокатів Рукавцем О.В. та ТОВ "Максимум К" складено Акт прийняття-передачі виконаних робіт, в якому зазначено перелік виду послуг, який надано Адвокатом Рукавцем О.В. Замовнику - ТОВ "Максимум К" з відображенням затраченого часу.

Зокрема, юридичні послуги згідно акту були надані в період з 29.03.2013р. по 23.05.2013р. і включали в себе: вивчення матеріалів справи з залученням фахівця в галузі економіки, кандидата економічних наук Черничинець Світлани Петрівни, ознайомлення з документами, підготовку процесуальних документів (позовної заяви, ін.), подання позовної заяви та її направлення відповідачу, підготовку Позивача до участі в судовому засіданні, представництво інтересів ТОВ "Максимум К" у господарській справі по стягненню заборгованості з ДП "Бучацьке лісове господарство".

Всього Замовником прийнято вказані роботи по обсягу та якості , а саме із зазначенням часу на ведення справи адвокатом Рукавець О.В. з фахівцем в галузі економіки Черничинець С.П. всього на суму 14450 грн.

Вказаний Акт скріплено підписами Замовника та Виконавця та завірено їх печатками.

На виконання умов Договору, згідно квитанції №25 від 29.03.2013р. позивач ТзОВ "Максимум К" сплатив АО "Тернопільська обласна колегія адвокатів" Адвокату Рукавцю О.В. грошові кошти в сумі 13000,00 грн. за юридичні послуги (копія знаходиться в матеріалах справи).

Розглянувши та оцінивши наведені вище документи, суд вважає, що позивачем не доведено належним чином розумність та співрозмірність понесених ним витрат на правову допомогу (послуги адвоката), у розмірі 13000,00 грн. При цьому, суд враховував наступне.

Відповідно до Договору про надання правової допомоги від Виконавця діє адвокат Рукавець Олександр Володимирович.

Як вбачається із поданих позивачем доказів та пояснень, підписував зазначений Договір про надання правової допомоги та надавав ТОВ "Максимум К" послуги по правовій допомозі Адвокат - Рукавець О.В. Ним, в тому числі, підписано Додаток до договору про надання правової допомоги від 29.03.2013р. та Акт прийняття-передачі виконаних робіт від 23.05.2013р.

Право адвоката на заняття адвокатською діяльністю було підтверджено свідоцтвом виданого на ім'я Рукавець О.В., а факт оплати позивачем послуг з надання правової допомоги адвокатом - квитанцією згідно якої фактично оплачено позивачем послуги у розмірі 13 000 грн.

Проте, як встановлено судом у вартість витрат на правову допомогу адвоката було закладено і вартість робіт кандидата економічних наук Черничинець Світлани Петрівни, яка не являється адвокатом.

Твердження позивача, що представник Черничинець С. П. є помічником адвоката, суд оцінює критично з огляду на те, що згідно Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" статус помічника не є тотожним статусу адвоката.

Крім того, суд враховуючи категорію (розрахунки) та складність зазначеної господарської справи, що виникла у спорі пов'язаної із розрахунками за придбаний товар та пов'язана із реструктуризацією боргу, не вважає доведеним позивачем, що у даному випадку при вирішенні спору у представника позивача адвоката - професійного юриста виникла необхідність до додаткового залучення до участі у справі про стягнення заборгованості по договору, кандидата економічних наук із оплатою праці - 500 грн. за годину.

Суд, також, надаючи оцінку представленим доказам надання правової допомоги та представництва інтересів в господарському суді Тернопільської області, має за необхідне відзначити, що до Акту про прийняття - передачу виконаних робіт в розділах 4 та 5 включено підготовку та участь в судовому засіданні 28 травня 2013р. , проте сам Акт підписано як за виконані роботи станом на 23 травня 2013р.

Таким чином, послуги з представництва інтересів у господарському суді Тернопільської області не були повністю виконані адвокатом станом на 23.05.2013р., на час підписання акту виконаних робіт.

Слід також відмітити, що оцінивши види робіт зазначені у Калькуляції до договору про надання правової допомоги від 29.03.2013р. одним із видів послуг позивач визначив вивчення матеріалів справи із залученням фахівця в галузі економіки, кандидата економічних наук Черничинець С.П.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано належним чином та не підтверджено розумності витрат пов'язаних з послугами адвоката у розмірі саме 13000грн., та їх розмір є завищеним.

А тому, суд, з урахуванням обставин справи, обмежує їх розмір до 10 000 грн. з огляду на розумну їх необхідність для даної справи, та з урахуванням поданих позивачем доказів.

При цьому керуючись приписами ст. 49 ГПК України, п. 6.4,6.5,6.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", враховуючи часткове задоволення позовних в частині стягнення 57 035,15 грн. суд витрати з послуг адвоката у розмірі 4 375 грн. покладає на відповідача у справі та стягує у користь позивача. У свою чергу, враховуючи зменшення позовних вимог за заявою позивача у справі на суму 30150,61 грн., витрати з послуг адвоката у розмірі 2312 грн. покладаються на позивача, як і витрати з послуг адвоката у сумі 3313 грн. сплачені з позовних вимог у сумі 43 196,41 грн. у яких у позові судом позивачу відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 44, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", вул. С. Бандери, 12, м. Бучач, Бучацького району, Тернопільської області, 48400 (ідент. код 00993030) на користь Приватного підприємства "Максимум К", вул. Залізнична, 40А, м. Броди, Бродівський район, Львівська область, 80600 (ідент. код 35263466) - 55265 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) грн. 89 коп. основного боргу, 1474 (одну тисячу чотириста сімдесят чотири) грн. 38 коп. пені, 294 (двісті дев'яносто чотири) грн. 88 коп. - 3% річних, 1140 (одну тисячу сто сорок) грн. 85 коп. судового збору, 4375 (чотири тисячі триста сімдесят п'ять) грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. В частині стягнення 39 грн. 82 коп. основного боргу, 42108 грн. 18 коп. пені, 90 грн. 42 коп. інфляційних втрат, 62 грн. 44 коп. - 3% річних та 895 грн. 55 коп. штрафних санкцій, у позові відмовити.

4. У відповідності з п. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08 липня 2011 року, судовий збір в сумі 602 (шістсот дві) грн. 89 коп. сплачений згідно квитанції №75 від 09.04.2013р., підлягає поверненню Приватному підприємству "Максимум К", вул. Залізнична, 40А, м. Броди, Бродівський район, Львівська область, 80600 (ідент. код 35263466).

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 25.06.2013р.

Суддя В.Л. Гевко