Рішення

від 01.07.2013 по справі 922/1814/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2013 р.Справа № 922/1814/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погореловой О.В

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ортопрот", смт. Кулинічі про стягнення 50826,66 грн., за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 50826,66 грн. заборгованості, з яких: 37171,44 грн. сума основного боргу, 603,72 грн. 3% річних, 6051,50 грн. пеня, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, відповідно до умов договору № 23, укладеного між сторонами 19.10.2010 року. Також позивач просить суд стягнути з відповідача 7000,00 грн. збитків, пов'язаних з витратами на правову допомогу. Судовий збір у розмірі 1720,50 грн. просить суд покласти на відповідача.

Представники сторін правом на участь у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили, витребуваних судом документів не надали. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресами, вказаними у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.10.2010 року між сторонами був укладений договір поставки № 23, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах договору.

На виконання умов договору позивачем у період з 11.06.2012 року по 22.01.2013 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 37171,44 грн. Факт поставки товару підтверджується копіями видаткових накладних, довіреностей на отримання товару, податкових накладних, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи (а.с. 18-51).

Відповідно до п.5.2 договору, відповідач зобов'язався здійснити оплату за поставлений товар на протязі 14 календарних днів після поставки кожної партії товару.

Проте, своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати товару відповідач не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 37171,44 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно п. 10.2 договору за порушення строку оплативідповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені (а.с. 54-56) вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено без урахуванням положень зазначених норм законодавства, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 2443,33 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 603,72 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені (а.с. 57-59) вбачається, що позивачем розрахунок 3% здійснено за період з 25.06.2012 року по 10.05.2013 року, в той час як позовна заява подана до суду 29.04.2013 року, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних у розмірі 576,48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 37171,44 грн. основного боргу, 2443,33 грн. пені, 576,48 грн. 3 відсотків річних обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7000,00 грн. збитків, пов'язаних з витратами на правову допомогу.

Як вказує позивач, для відновлення свого порушеного права він вимушений був укласти договір від 11.03.2013 року № 1-03/13 про надання юридичних послуг із ФОП Шаповаловою В.М., предметом якого було надання правової допомоги щодо стягнення заборгованості з боржника - ТОВ "Ортопрот".

На виконання договору позивач перерахував ФОП Шаповаловій В.М. 7000,00 грн. (платіжне доручення № 1435 від 13.03.2013 року). Таким чином, на думку позивача, він поніс збитки в сумі 7000,00 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, не може погодитись з твердженнями позивача, виходячи з наступного.

Надання правової допомоги учасникам судового процесу (склад учасників процесу визначений ст.18 ГПК України) при розгляді спорів в господарських судах передбачено, перш за все, статтею 59 Конституції України, в якій вказано, що кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав і в даному випадку позивач використав таке право.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 року по справі №1-17/2000 визначено, що положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" треба розуміти як конституційне право, з метою отримання правової допомоги, вибирати захисником своїх прав, крім адвоката, ще й особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, особисто чи за дорученням юридичної особи.

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Представництво інтересів сторони у господарському суді іншими, ніж зазначено у ч. ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України, особами не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони.

Таким чином держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Правову допомогу можуть надавати, як адвокати, так і особи, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Витрати на правову допомогу, які є предметом даного спору, позивач як вже зазначалося вище відносить до збитків.

Так, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Однак, в силу ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права закон відносить до витрат на правову допомогу.

Оскільки оплата юридичних послуг віднесена законодавством до судових витрат, то дана категорія послуг не може бути ні матеріальною шкодою, ні тим більш, збитками, з огляду на приписи ст. 225 ГК України, яка прямо вказує що саме відноситься до збитків. Оплата юридичних послуг під визначення збитків не підпадає.

Таким чином надання ФОП Шаповаловою В.М. позивачу юридичних послуг по захисту інтересів позивача в суді закон не відносить до збитків.

Правову позицію з цього питання викладено в постанові Верховного Суду України від 04.03.2002 р. по справі № 2/217 за позовом ТОВ "Укренергосервіс" до "Промінвестбанку" та Першого українського міжнародного банку про стягнення збитків, з яких зокрема 60000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги щодо захисту своїх прав, де зазначено, що віднесення арбітражним судом до збитків витрат товариства на правове обслуговування суперечить закону, зокрема, положенням статті 203 ЦК (дійсної на час виникнення спірних правовідносин), оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюванню шкодою, що підлягала стягненню по цій справі.

Наведені вище положення законодавства дають суду підстави вважати, виходячи із правової природи судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в господарському суді, що до складу таких витрат відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, який надає правову допомогу за договором. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів 7000,00 грн. збитків заявлені без належної правової підстави і мають бути залишені без задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю. "Ортопрот" (62404, Харківська область, Харківський район, смт. Кулинічі, вул. 7-й Гвардійської Армії, 1-А, код ЄДР 19470004, р/р 26003016817026 у філії ПАТ "Укрексімбанк" м. Харків, МФО 351678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак" (61139, м. Харків, вул. Азмазна, 1, код ЄДР 36457153, р/р 26000301331049 в ПАТ "ОТП Банк", МФО 300528) - 37171,44 грн. основного боргу, 2443,33 грн. пені, 576,48 грн. 3% річних та 1360,48 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 02 липня 2013 року.

Суддя Погорелова О.В.