Постанова

від 12.12.2006 по справі 2/118/06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2/118/06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

12 грудня 2006 р.                                                                                   № 2/118/06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової –головуючого

Н. Волковицької Л. Рогач

за участю представників:

Позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

ВідповідачівКузнєцова І.Є дов. від 12.04.06 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну      скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю“Круг”

на постановувід 29.08.2006року Одеського апеляційного господарського суду

у справі№ 2/118/06 господарського суду Миколаївської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Круг”

до

про Військової частини А-3476

стягнення майна за договором позики

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Круг” звернулося до господарського суду Миколаївської області  з позовом до Військової частини А-3476 про стягнення 73205 літрів дизельного пального вартістю 168371,50грн. за договором позики від 10.03.2005р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором позики від 10.03.2005 р. та не повернув позивачеві в обумовлений строк до 20.03.2005 року 73205 літрів дизельного пального вартістю 168371,50грн.

          Рішенням від 26.06.2006року господарським судом Миколаївської області позов задоволено: стягнуто з Військової частини А-3476 дизельне пальне у кількості 73205л. загальною вартістю 168371,50грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором позики від 10.03.2005року та не повернув позивачеві в обумовлений строк до 20.03.2005року 73205 літрів дизельного пального вартістю 168371,50грн.

За апеляційною скаргою Військової частини А-3476 Одеський апеляційний господарський суд постановою від 29 серпня 2006року рішення Господарського суду Миколаївської області від 26 червня 2006року скасував, а в позові відмовив з огляду на те, що договір позики та акт прийому-передачі пального від 10.03.2005року були укладені між позивачем та фізичною особою Юзьковим В.В., який і повинен нести відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань, а тому, відповідно до вимог статей 525, 526, 1046 Цивільного кодексу України, підстави для стягнення з Військової частини на користь позивача 73205 літрів дизельного пального вартістю 168371,50грн. - відсутні.

Суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку з огляду на те, що з тексту договору позики та акту прийому-передачі вбачається, що вони укладені між Товариством, в особі його директора та командиром військової частини Юзьковим В.В., а не військовою частиною в особі її командира. При цьому в обох документах закреслені атрибути в/ч А 3476 та її адреса.

Крім того, апеляційний суд в постанові посилається на пояснення представника відповідача Юзькова В.В., який зазначив, що 10.03.2005року він домовився з засновником Товариства - Войновим С.В. та його директором -Лебедевой Л.В. про те, що Товариство передасть йому, як фізичній особі, в позику 73205 літрів дизельного пального, про що був укладений договір і акт прийому-передачі нафтопродуктів. Оскільки позику він взяв особисто, як фізична особа, а не як представник військової частини, то він наполіг на тому, щоб в договорі та в акті в якості позичальника був зазначений саме він - командир військової частини А 3476, а не військова частина А 3476, в особі командира, в той час як позикодавцем, в зазначених документах, вказані ТОВ “Круг” в особі його директора Лебедевой Л.В. З зазначених причин в кінці договору та акту він закреслив слова в/ч А 3476 та її адресу. Печатку військової частини на названі документи він поставив за наполяганням Вовнова С.В. та Лебедєвої Л.В., як останні висловилися “для солідності”. З вищенаведених підстав зазначена угода не була оформлена за бухгалтерією військової частини та пальне нею не приймалося.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Круг” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2006року, в якій просить постанову скасувати, а рішення  залишити без змін.

Свої доводи заявник обґрунтував тим, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а висновки суду не підтверджуються обставинами справи, що були з'ясовані  в суді першої інстанції.

На думку заявника згідно з частиною 1 статті 1047 Цивільного кодексу України договір мав бути укладений у письмовій формі, а тому, на підставі частини 2 статті 1051 Цивільного кодексу України рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Заслухавши доповідь  судді –доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга   підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України,  касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що спір стосується виконання зобов'язання  щодо повернення 73205 літрів дизельного пального вартістю 168371,50грн. за укладеним між сторонами договором позики від 10.03.2006рку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог Одеський апеляційний господарський суд виходив  з того, що з тексту договору позики та акту прийому-передачі вбачається, що вони укладені між Товариством, в особі його директора та командиром Військової частини Юзьковим В.В., а не Військовою частиною в особі її командира. При цьому в обох документах закреслені атрибути в/ч А 3476 та її адреса.

Крім того, апеляційний суд в постанові посилається на пояснення представника відповідача Юзькова В.В., який зазначив, що 10.03.2005року він домовився з засновником Товариства - Войновим С.В. та його директором -Лебедевой Л.В. про те, що Товариство передасть йому, як фізичній особі, в позику 73205 літрів дизельного пального, про що був укладений договір і акт прийому-передачі нафтопродуктів.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки приймаючи постанову Одеський апеляційний господарський суд по-перше: порушив норми процесуального права, які згідно зі статтю 32 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

З постанови від 29 серпня 2006 року / а.с.183-185/ та протоколу судового засідання / а.с 181/ вбачається, що представником відповідача, який приймав участь у розгляді справи в апеляційному суді 29 серпня 2006 року був Дяченко С.О. по довіреності №426 від 12.05.06 р. Ніякі інші представники не приймали участь у справі, в зв'язку з чим письмові пояснення Юзькова В.В., який не брав участь у справі прийняті апеляційним судом безпідставно в порушення статті 32 Господарського процесуального кодексу України, а також частини 2 статті 34 Господарського кодексу України, згідно із якою обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, апеляційним судом порушені норми матеріального права, а саме: статей 638, 1046, 1047, 1051  Цивільного кодексу України, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Так, судами при розгляді справи встановлено, що 10.03.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Круг” та Військовою частиною А-3476 було укладено договір позики, за умовами якого  позивач зобов'язався передати відповідачу безвідсоткову позику –дизельне пальне в кількості 73205 літрів, а відповідач, відповідно, взяв на себе зобов'язання повернути позику 20.03.2005року.

Відповідно до статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій  формі,  якщо  його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 1051 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір  позики  має  бути  укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За таких обставин постанова Одеського апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню.

Господарським судом Миколаївської області встановлено, що договір позики  від 10.03.2006р. було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю “Круг” та Військовою частиною А-3476, за умовами якого  позивач зобов'язався передати відповідачу безвідсоткову позику –дизельне пальне в кількості 73205 літрів, а відповідач, відповідно, взяв на себе зобов'язання повернути позику 20.03.2005року.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором, про що свідчить акт прийому-передачі нафтопродуктів від 10.03.2005року. Про наявність 73205 літрів дизпалива на території Військової частини А-3476 свідчить також, акт ревізії проведеної 24.09.2005р.

Договір позики як і акт прийому-передачі підписані командиром Військової частини А-3476 Юзьковим В.В. та скріплені печаткою відповідної військової частини.  

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа,  підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже господарський суд Миколаївської області дійшов обґрунтованого висновку, що наявність печатки та підпису командира Військової частини А-3476 свідчить про укладання договору між юридичними особами, а пояснення відповідача правомірно не прийняв до уваги з посиланням на вищезазначені статті  1047, 1051  Цивільного кодексу України.

Крім того, господарським судом першої інстанції встановлено, що сторони  в пункті 7.3 договору зазначили, що всі спори у зв'язку з недосягненням згоди вирішуються в господарському суді України, що відповідає порядку  розгляду справ між юридичними особами.

В акті прийому-передачі вказано місцезнаходження саме відповідача (с. Константинівка), а не місце проживання Юзькова В.В.. Договір не містить будь яких посилань на те, що командир військової частини діяв як фізична особа, а саме: посилання на паспортні данні, місце проживання тощо. То б то данні, які можуть ідентифікувати особу як фізичну а не як представника юридичної особи.

Перекреслені написи назви відповідача у договорі та акті прийому-передачі суд не прийняв до уваги, оскільки оцінив їх як належні докази того, що командир відповідача діяв як фізична особа, а також прийняв до уваги пояснення представника позивача, який пояснив, що при укладанні договору керівник позивача вважав, що підпис командира Військової частини має таку форму.

За таких обставин, касаційна інстанція вважає, що висновок господарського суду Миколаївської області про задоволення позовних вимог  позивача є обґрунтованим та прийнятим відповідно норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим рішення від 26.06.2006 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

                                          П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.08.2006 року у справі № 2/118/06 господарського суду Миколаївської області скасувати.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 26.06.2006 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Круг” задовольнити.

Головуючий                                                                           Т. Дроботова

Судді                                                                                      Н.Волковицька

                                                                                          Л. Рогач