Рішення

від 03.06.2013 по справі 761/2140/13- ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/2140/13- ц

Провадження №2/761/3116/2013

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Кравець Д.І.,

при секретарі Костюковій М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Громадської організації «Об'єднання «Захист Києва від протиправної забудови та руйнування архітектурної єдності», ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що рішенням Київської міської ради від 23 грудня 2003 року № 312/1187 (надалі - Рішення) було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (надалі - земельна ділянка). Передати ОСОБА_2, за умови виконання п. 14.1 цього Рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови. Таким чином, на підставі даного Рішення ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських споруд.

Разом з тим, позивач вважає, що вказане Рішення та державний акт є незаконними та такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав.

Так, позивач зазначає, що відповідно до наказу Головного управління культурної спадщини від 05 лютого 2009 року № 10/10-09 Смородинський узвіз, що в м. Києві, виділений окремо в Смородинський археологічний комплекс, історія якого датується 3-4 тис. до н.е. - 2-5 тис. н.е. Згідно наукових праць ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_13 Смородинський археологічний комплекс - це комплекс найдавніших антропогенних печер в м. Києві, що містять ознаки трипільської культури.

Таким чином, оскільки згідно положень ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам'ятки археології є державною власністю, Київська міська рада в силу вимог ст. 4, 5, 18, 24, 37 вказаного закону була уповноважена відчужувати спірну земельну ділянку в межах Смородинського узвозу, що в м. Києві, виключно за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Міністерством культури і мистецтв України, Державною службою охорони культурної спадщини. Проте, при винесенні Рішення Київська міська рада необхідні погодження від вказаних органів не отримала, а тому в цій частині Рішення є незаконним, оскільки прийняте з порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Крім того, позивач вказує, що оскаржуване Рішення також було прийняте з порушенням чинних на той момент положень законодавства, зокрема, ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Таким чином, враховуючи зазначені норми закону та те, що землі в межах Смородинського узвозу одночасно є землями історико-культурного призначення та землями загального користування м. Києва Київська міська рада не мала права передавати у приватну власність спірну земельну ділянку.

На підставі зазначеного позивач просив визнати незаконним та скасувати п. 14 Рішення Київської міської ради від 23 грудня 2003 року № 312/1187 та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських споруд площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що виданий на ім'я ОСОБА_2

У зв'язку з відчуженням спірної земельної ділянки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5, під час розгляду справи позивачами були збільшені позовні вимоги, згідно яких, окрім зазначеного, вони також просили визнати недійсним з моменту його вчинення Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 21 березня 2013 року № 248, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 21 березня 2013 року про державну реєстрацію ОСОБА_2 власником земельної ділянки та рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 21 березня 2013 року про державну реєстрацію ОСОБА_5 власником земельної ділянки.

Представник позивачів ОСОБА_10 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, вважає його безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Представник відповідача Київської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки представника суд не повідомив.

Представник відповідача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки представника в суд не повідомив. Разом з тим, 09 квітня 2013 року до суду були надіслані заперечення на позов представника ОСОБА_12, згідно яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вони є необґрунтованими, тому що земельна ділянка, яка відведена та передана у приватну власність ОСОБА_2 знаходиться поза межами археологічних пам'яток.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала до суду заяву, в якій просить слухати справу за її відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 14 рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» від 23 грудня 2003 року № 312/1187 затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, а також передано ОСОБА_2, за умови виконання п. 14.1 цього Рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови (а.с. 19-29).

При цьому, на підставі Рішення Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ОСОБА_2 Державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 лютого 2004 року (а.с. 109).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, як підставу для задоволення позову, серед іншого, зазначає, що при прийняті зазначеного Рішення Київська міська рада не мала відповідних погоджень від Кабінету Міністрів України, Міністерства культури і мистецтв України та Державної служби охорони культурної спадщини, а тому відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 4, п. 17 ч. 1. ст. 5, ч. 1 ст. 18, ч. 3 ст. 24, ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначене рішення є неправомірним, оскільки спірна земельна ділянка не могла передаватись у приватну власність.

Так, відповідно до положень п.п. «а», «в» ч. 3 ст. 83 та п. «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо; землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно абз. 74 ч. 1 ст. 4, п. 17 ч. 1. ст. 5, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної спадщини віднесено надання дозволу на знесення, зміну та переміщення (перенесення) пам'ятки. До повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт у зонах охорони пам'яток національного значення, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини. Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім пам'яток, занесених до Переліку пам'яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятку, її частини та елементи забороняється змінювати, замінювати, змінювати призначення, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу Кабінету Міністрів України або відповідного органу охорони культурної спадщини.

Разом з тим, відповідно до експертного висновку завідуючого сектором Музею історії міста Києва ОСОБА_13 щодо забудови земельної ділянки, виділеної позивачу за адресою - Смородинський узвіз (за схемою) у Шевченківському районі м. Києва від 03 вересня 2003 року, зазначена ділянка знаходиться поза межами відомих нині археологічних пам'яток (печер та поселень), але в безпосередній близькості до них (50-100 м).

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення Київською міською радою, проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, твердження позивачі, що відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, потребувало погоджень з Кабінетом Міністрів України, Міністерством культури і мистецтв України, Державною службою охорони культурної спадщини є безпідставним.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що посилання позивача про те, що спірна земельна ділянка має історико-культурне призначення, а тому згідно законодавству України не могла передаватись у приватну власність відповідача, є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, слід зазначити, що посилання позивачів на ті обставини, що спірна земельна ділянка є землями загального користування м. Києва, спростовуються листом Головного державного санітарного лікаря м. Києва від 19 серпня 2003 року та Витягом з бази даних Держаного земельного кадастру від 06 липня 2007 року (а.с. 225-227), згідно яких спірна ділянка розташована в центральній планувальній зоні міста - малоповерхова забудова.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги про визнання недійсним з моменту його вчинення Договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 21 березня 2013 року № 248, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 21 березня 2013 року про державну реєстрацію ОСОБА_2 власником земельної ділянки та рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 21 березня 2013 року про державну реєстрацію ОСОБА_5 власником земельної ділянки позивачі просили задовольнити як наслідок задоволення вимог про визнання незаконним та скасування пункту рішення і визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Разом з тими, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі як на підставу для задоволення позову, зокрема, в частині визнання незаконним та скасування пункту рішення і визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а їх позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 18, 24, 34, 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 83, 84, 118 Земельного кодексу України та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Громадської організації «Об'єднання «Захист Києва від протиправної забудови та руйнування архітектурної єдності», ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: