Рішення

від 25.06.2013 по справі 922/1761/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р.Справа № 922/1761/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+", м. Харків до Приватного підприємства "Спецтехніка", с. Циркуни, Харківської області про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - не з'явився.

Представник відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" звернулось до господарського суду Харківської області до Приватного підприємства "Спецтехніка", в якій просить суд стягнути з відповідача 146 133,52 грн. основного боргу, інфляційних витрат в сумі 8768,00 грн., пені в сумі 11 294,32 грн., товарного кредиту в сумі 348 718,61 грн., а також судові витрати, посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №13/08-3, відповідно до умов якого позивач по накладним поставив на адресу відповідача асфальтобетонні суміші, який в свою чергу був прийнятий відповідачем, проте відповідач свої зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару не здійснив, вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом .

Ухвалою господарського суд від 26.04.2013 року порушено провадження у справі №922/1761/13, розгляд справи призначено на 12.06.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 12.06.2013 року розгляд справи відкладено до 25.06.2013 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача.

Представник позивача в судове засідання 25.06.2013 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою господарського суду не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, ухвала суду від 12 червня 2013 року направлена на адресу позивача, зазначену останнім в позовній заяві, повернулася на адресу суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Представник відповідача в судове засідання 25.06.2013 року не з'явився, відзиву на позовну заяву та документів, витребуваних ухвалою господарського суду не надав, ухвала суду від 12.06.2013р., яка була направлена за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві, повернулась до господарського суду з приміткою пошти "організація вибула".

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

З*ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасником судового процесу докази, суд встановив наступне.

13 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (Постачальником) та Приватним підприємством "Спецтехніка" (Покупцем ) було укладено договір поставки №13/08-3.

Згідно з умовами п.1.1. договору сторонами передбачено, що постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю асфальтобетонний (надалі товар), а покупець зобов'язується оплачувати і приймати товар згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору кількість, одиниця виміру, ціна одиниці товару, асортимент товару встановлюється відповідно з виставленими рахунками- фактурами, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.1.3. договору загальна сума договору складається із всієї суми замовлень покупця вказаних в рахунках - фактурах, виставлених покупцю, які є невід'ємною частиною договору.

В пункті 2.4. договору сторонами визначено, що датою поставки партії товару по цьому договору вважається дата товарної накладної, яка свідчить про передачу партії товару уповноваженому представнику покупця або органу транспорту для перевезення.

Розділом третім договору сторонами визначено умови оплати, зокрема, п.3.1. договору передбачено, що покупець сплачує вартість партії товару в наступному порядку:

- після подачі заявки і рахунку на поставку товару, покупець на протязі двох банківських днів, зобов'язаний внести на розрахунковий рахунок постачальника авансовий платіж в розмірі 30% від вартості партії товару, вказаної у виставленому постачальником рахунку,

- кінцевий розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем на протязі п'яти банківських днів , з моменту фактичної поставки товару.

Відповідно до п.6.1. договору сторонами передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його укладення і діє до 31.12.2010 року. Припинення дії даного договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань по цьому договору.

Як вбачається з поданих позивачем матеріалів, на виконання умов договору поставки № 13/08-3 від 13.08.2010 року позивач поставив відповідачу товар на суму 246 493,62 грн., що підтверджується видатковими накладними №ОС 5568 від 20.08.2010 року, №ОС 5646 від 21.08.2010 року, №ОС 5806 від 27.08.2010 року, №ОС 5807 від 27.08.2010 року, №ОС 5808 від 27.08.2010 року, №ОС 5824 від 27.08.2010 року, №ОС 5833 від 27.08.2010 року, №ОС 5854 від 28.08.2010 року, №ОС 5855 від 28.08.2010 року, №ОС 5877 від 28.08.2010 року, №ОС 5918 від 30.08.2010 року, №ОС 5943 від 31.08.2010 року, №ОС 5951 від 31.08.2010 року, №ОС 5983 від 31.08.2010 року, №ОС 8393 від 16.10.2010 року, №ОС 8421 від 16.10.2010 року, №ОС 8427 від 16.10.2010 року, №ОС 8440 від 16.10.2010 року, №ОС 8441 від 16.10.2010 року, №ОС 8515 від 19.10.2010 року, №ОС 8516 від 19.10.2010 року, №ОС 8566 від 19.10.2010 року, №ОС 8572 від 19.10.2010 року, №ОС 8828 від 26.10.2010 року, №ОС 8832 від 26.10.2010 року, №ОС 8846 від 26.10.2010 року, №ОС 8876 від 26.10.2010 року, №ОС 8879 від 26.10.2010 року, №ОС 8885 від 26.10.2010 року, №ОС 8898 від 26.10.2010 року, №ОС 8899 від 26.10.2010 року, №ОС8903 від 26.10.2010 року, №ОС9003 від 29.10.2010 року, №ОС 9020 від 29.10.2010 року, №ОС 9052 від 29.10.2010 року, №ОС 9058 від 29.10.2010 року, відповідач товар прийняв через своїх представників, що діяли за довіреністями №1 від 19.08.2010 року, №2 від 30.08.2010 року, №14-А від 28.10.2010 року, проте, свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару здійснив лише частково в сумі 100 360,10грн., неоплаченим залишився товар на суму 146 133,52 грн., вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов*язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов*язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов*язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов*язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов*язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що одним з головних обов'язків Покупця є оплата товару за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов*язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов*язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов*язання купівлі-продажу.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов*язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов*язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов*язання, якщо не приступив до виконання зобов*язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов*язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 146 133,52грн. заборгованості за отриманий товар за договором поставки не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 146 133,52 грн.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 146 133,52 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційних витрат в сумі 8768,00 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу інфляційних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованих позивачем інфляційних витрат в сумі 8768,00 грн. за допомогою ІПС "Законодавство" та встановлено невідповідність формули розрахунку нормам діючого законодавства, у зв'язку із чим, судом здійснено власний розрахунок за допомогою ІПС "Законодавство", який залучено судом до матеріалів справи та відповідно до якого сума інфляційних нарахувань за період з листопада 2010 року по березень 2013 року становить 8 189,51 грн.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають задоволенню в сумі 8 189,51 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних в сумі 578,50 грн. відмовити.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 348 718,61 грн. товарного кредиту на підставі п.3.6. договору, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з умов п.3.6. договору поставки № 13/08-03 від 13.08.2010 року, сторонами передбачено, що у випадку, якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена покупцем в порядку п.3.1. договору, на протязі тридцяти календарних днів постачальник виставляє покупцю користування товарним кредитом, при цьому, за умовами договору товарний кредит розраховується по наступній формулі:

С(т.к.) = Дз* Кт.к/365

Де С(т.к.) - сума товарного кредиту

Дз - кредиторська заборгованість покупця перед постачальником, на момент оплати,

Кт.к - кількість днів користування покупцем товарним кредитом

Крім того, згідно п.3.7. договору сторонами передбачено, що у випадку виставлення у покупця товарного кредиту, покупець оплачує постачальнику вартість фактично поставлених партій товару, а також, на підставі виставленого рахунку, послуги товарного кредиту та інші платежі відповідно цього договору.

Проаналізувавши норми діючого цивільного та господарського законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про відмову задоволенні в цій частині позовних вимог виходячи із наступного.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Господарський суд констатує, що правова природа товарного кредиту полягає в тому, що товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент, тобто, товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості.

Таким чином, виходячи із вищевказаного можна виділити такі обов'язкові умови договорів, згідно з якими товари надаються у кредит:

1) зазначення терміну, на який відкладається платіж;

2) визначення моменту передачі власності (дата підписання договору або дата фактичної передачі товару);

3) встановлення розміру платежів за користування товарним кредитом - відсотків (у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованої суми) і визначення порядку їх виплати.

За наведеним визначенням, товарний кредит спрямований на передачу товару на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Про те, як вбачається із матеріалів справи та умов договору поставки, товар передавався позивачем без відстрочення кінцевого розрахунку та без узгодженої сторонами процентної ставки, тобто, відповідний товар не був проданий відповідачеві в кредит, в зв*язку з чим, у позивача відсутні правові підстави щодо нарахування сум товарного кредиту за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки, передбачених п. 3.6 договору.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності та законодавство, що регулює спірні правовідносини, господарський суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 348 718,61 грн. товарного кредиту як необґрунтованого та недоведених належними доказами.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 11 294,32 грн., нарахованої за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки на підставі 5.2. договору, господарський суд, вважає за необхідне залишити позовні вимоги в цій частині без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК, оскільки з поданого позивачем розрахунку та матеріалів справи неможливо встановити періоди виникнення у відповідача прострочки на оплату товару, з врахуванням того, що товар за договором був поставлений позивачем по видатковим накладним з різними датами поставки, а також враховуючи, відсутність в матеріалах справи доказів часткових проплат, на які посилався позивач та які в свою чергу, не надані позивачем до справи, в зв*язку з чим, у суду відсутня можливість перевірити суми, на які була нарахована позивачем пеня.

Таким чином, з наявних у справі матеріалів, суд не може встановити правильність або помилковість розрахунку пені здійсненого позивачем.

Відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" від 11.04.2005р. N 01-8/344, господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум і, в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно. Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Ухвалами господарського суду від 26.04.2013 року та 12.06.2013 року суд неодноразово вимагав від позивача належного розрахунку нарахування пені за договором, проте, незважаючи на всі прийняті судом заходи для забезпечення вирішення даного господарського спору в частині включених до позовних вимог нарахувань пені, позивач суду не надав належного розрахунку пені, чим позбавив суд можливості надати об'єктивну правову оцінку його одностороннім розрахункам включених до позовних вимог сум додаткових нарахувань (пені).

З огляду на вищевикладені обставини, господарський суд прийшов до висновку, що за відсутності в матеріалах справи законодавчих обґрунтувань та відповідних правових пояснень позивача щодо нарахування пені, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 11 294,32 грн. підлягають залишенню без розгляду, на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, що в подальшому не перешкоджає позивачу повторно звернутися до суду з даною позовною вимогою в загальному порядку.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 553, 554, 543, 655, 692, 712 ЦК України, 173,174, 181, 265 ГК України, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Спецтехніка" (62441, Харківська область, с. Циркуни, відділення Кутузівка, код 32943392, р/р 26000301818302 у філії ПАТ ПИБ , МФО 351458 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг +" (61002, м. Харків, вул. Артема, 2, код 32868719, р/р 26009619948011 Обласне відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Харків, МФО 300012) - 146 133,52 грн. основного боргу, витрати по сплаті інфляційних витрат в сумі 8 189,51 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 086,46 грн.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат та товарного кредиту відмовити.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені залишити без розгляду.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.06.2013 р.

Суддя Попович І.М.