Рішення

від 03.07.2013 по справі 902/898/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 липня 2013 р. Справа № 902/898/13

Провадження № 7/902/14/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Козятинського транспортного прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м.Київ та підпорядкованого йому Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", м.Київ

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Віолар", м.Гнівань, Вінницька область

про стягнення 3858,24 грн. заборгованості з утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці

при секретарі судового засідання Німенко О.І.

За участю:

прокурора: Карпенко І.І.- посвідчення №002282 від 03.09.2012 року.

представників:

позивача: Сарбаєв Ю.А. - посвідчення №098231 від 10.01.2011 року,

Маліновський А.І. - посвідчення № 017037 від 12.11.2009 року, довіреність № 2731-НЮ від 21.06.2013 року.

відповідача: не з'явився.

інші: Семенчук І.В. - посвідчення №016950 від 21.05.2013 року.

В С Т А Н О В И В :

17.06.2013 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Козятинського транспортного прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м.Київ та підпорядкованого йому Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віолар" про стягнення 3 858,24 грн. заборгованості в зв'язку із несплатою останнім за період з травня 2012 року по грудень 2012 року плати за утримання ділянок у смузі відведення залізниці згідно договору від 25.06.2010 року № 2606 про подачу та забирання вагонів при станції Козятин-1 Південно-Західної залізниці.

Ухвалою від 18.06.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/898/13 з призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 03.07.2013 року.

Відповідач в судове засідання 03.07.2013 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 18.06.2013 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 18.06.2013 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Привокзальна, 1, м.Гнівань Тиврівський район Вінницька область, 23310.

Суд зауважує, що ухвала надіслана на адресу відповідача повернулась з відміткою відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 16741391 місцезнаходженням відповідача значиться - вул.Привокзальна, 1, м.Гнівань Тиврівський район Вінницька область, 23310 - що, є аналогічним адресі вказаній в позовній заяві і по якій надсилалась копія ухвали у даній справі.

Вказана адреса відображена також і на офіційній веб-сторінці Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо , то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом . Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.06.2010 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (Залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віолар" (Власник) укладено договір № 2606 про подачу та забирання вагонів при станції Козятин-1 Південно-західної залізниці предметом якого згідно п.1 Договору є здійснення подачі, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка належить Власнику, та примикає до колії № 15 Одеського парку станції Козятин-1 через стрілку № 405 і обслуговується локомотивом залізниці (а.с.8-9, т.1).

Пунктом 3 Договору встановлено, що у межах смуги відведення залізниці під'їзною колією і спорудами Власника зайнято ділянку землі площею 248 кв.м..

В п.14 Договору передбачено, що Власник сплачує Залізниці плату, крім іншого (за подачу і забирання вагонів, за користування вагонами (контейнерами), за маневрову роботу тощо), за утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці згідно Тарифного керівництва № 1, яка сплачується не пізніше, як за 10 днів до початку звітного місяця, за ставками визначеними калькуляціями за формулою: (П+К)*S , де П - діюча ставка місцевого земельного податку за 1 кв.м.; К - витрати залізниці на утримання 1 кв.м. землі в межах смуги відведення залізниці, які розраховуються залізницею один раз на рік та доводяться до відома підприємств шляхом вивішення оголошень в товарній касі станції (або шляхом повідомлень чи в будь-який інший спосіб виходячи з умов технології роботи станції); S - площа земельної ділянки, зайнята під'їзною колією у межах смуги відведення, кв.м..

Також судом встановлено, що 19.04.2013 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (Залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віолар" (Власник) укладено додаткову угоду до договору № 2606 від 25.06.2010 року згідно п.1 якої договір № 2606 від 25.06.2010 року про подачу та забирання вагонів при станції Козятин-1 розривається за взаємною згодою сторін з 19.04.2013 року.

За твердженням прокурора відповідач зобов'язання щодо плати за утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці виконував неналежним чином, не провівши розрахунок з позивачем за період з травня 2012 року по грудень 2012 року включно.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався з листами до відповідача з вимогами про проведення плати за утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці (а.с.11-22, т.1).

Непроведення розрахунків згідно умов договору від 25.06.2010 року № 2606 в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало прокурора звернутись з позовом про стягнення заборгованості за договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище приписи діючого законодавства суд дійшов висновку про правомірність та обгрунтованість вимоги прокурора про стягнення заборгованості з відповідача за період з травня 2012 року по грудень 2012 року включно за договором від 25.06.2010 року № 2606 в частині проведення плати за утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці.

Дійшовши такого висновку суд з огляду на встановлений факт розірвання сторонами договору з 19.04.2013 року врахував приписи ч.3 ст.653 ЦК України відповідно до якої у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже розірвання договору не звільняє сторону від відповідальності за порушення зобов'язання вчинене до розірвання.

При перевірці розрахунку суми боргу судом виявлено помилки, які призвели до завищення суми боргу відповідача.

Так, калькуляцією витрат на утримання 1 кв.м. смуги відведення по службі колії (1 місяць) визначено ціну з ПДВ в розмірі 1,93 грн..

Згідно телеграфної вказівки № 581 від 22.02.2012 року ставка місцевого земельного податку по мт.Козятин-1-Козятинська м/р - становить 0,0104 за 1 кв.м. землі в місяць.

Здійснивши перерахунок за період з травня 2012 року по грудень 2012 року із врахуванням наведених вище показників судом отримано 3 849,60 грн. (0,0104+1,93*248*8 місяців).

В зв'язку із заявленням до стягнення суми боргу в більшому розмірі ніж встановлено судом під час перерахунку в стягненні 08,64 грн. слід відмовити, як заявлених безпідставно.

При цьому суд зауважує, що доказів того, що розмір заборгованості становить саме 3 858,24 грн., а також наявності боргу в сумі 08,64 грн. станом на 01.05.2012 року матеріали справи не містять.

Як встановлено судом помилка в розрахунку заборгованості спричинена нарахуванням ПДВ на суму, що складається із ставки земельного податку та розміру витрат на утримання 1 кв.м. смуги відведення без ПДВ, що є помилковим, оскільки ставка земельного податку не являється об'єктом який підпадає під оподаткування ПДВ.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні 08,64 грн. боргу.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

03.07.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116, 117 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віолар", вул.Привокзальна, 1, м.Гнівань Тиврівський район Вінницька область, 23310 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33731468) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", вул.Лисенка, 6, м.Київ, 01601 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 04713033) - 3 849 грн. 75 коп. - боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віолар", вул.Привокзальна, 1, м.Гнівань Тиврівський район Вінницька область, 23310 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33731468) в доход Державного бюджету України - 1 716 грн. 71 коп. - судового збору.

4. Відмовити в стягненні 08 грн. 49 коп. боргу.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 05 липня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Привокзальна, 1, м.Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23310.