Ухвала

від 04.07.2013 по справі 2а-15831/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15831/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Стар Естейт» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2012 року № 0004282230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками податкової інспекції була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Ріал Стар Естейт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Вегаплюс» за травень 2011 року.

Результати перевірки відображено в акті від 19.06.2012 року № 615/22-30/35894500, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст.14, 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем по взаємовідносинах з ТОВ "Вегаплюс" за травень 2011 р. завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму - 129202,36 грн., в т.ч. за травень 2011 р. - 129202,36 грн., чим занижено податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму - 129202,36 грн., в т.ч. за травень 2011 р. - 129202,36 грн.

На підставі вказаного акта перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення №0004282230 від 05.07.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 129203,00 грн, з яких 129202,00 грн., - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення відповідача скарги позивача було залишено без задоволення, а спірне податкове-повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення №0004282230 від 05.07.2012 року протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що формування податкового кредиту та визначення сум бюджетного відшкодування здійснено ТОВ «Ріал Стар Естейт» у відповідності з вимогами податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а також у зв'язку виявленням розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагента позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, до видів діяльності підприємства відноситься основними видами діяльності позивача згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є, зокрема, виробництво робочого одягу та неспеціалізована оптова торгівля.

В період, за який проводилась перевірка, ТОВ «Ріал Стар Естейт», мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Вегаплюс».

Як встановлено судом першої інстанції, з вказаним суб'єктом господарювання позивачем було укладено був укладений Договір поставки №02/02/11 від 28.02.2011 року (надалі - Договір №02/02/11), згідно п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві одяг робочий, згідно зі специфікацією та/або заявками покупця, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити за неї обумовлену договором суму.

Відповідно до заявок на постачання одягу №3 від 25.03.2011 р. та №4 від 01.04.2011 р. ТОВ «Вегаплюс» зобов'язувалось поставити позивачу одяг на загальну суму 775217,14 грн., в т.ч. ПДВ 129202,86 грн.

На виконання умов Договору №02/02/11, ТОВ «Вегаплюс» поставило позивачу одяг на загальну суму 775217,14 грн., в т.ч. ПДВ 129202,86 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000188 від 19.05.2011 р. - на суму 250595,94 грн., в т.ч. ПДВ 41765,99 грн.; № РН-000021 від 04.05.2011 р. - на суму 524621,20 грн., в т.ч. ПДВ 87436,87 грн.

ТОВ «Вегаплюс» були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 775217,14 грн., в т.ч. ПДВ 129202,86 грн. (№ 188 від 19.05.2011 р. - на суму 250595,94 грн., в т.ч. ПДВ 41765,99 грн.; № 21 від 04.05.2011 р. - на суму 524621,20 грн., в т.ч. ПДВ 87436,87 грн.). Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

На виконання умов Договору №02/02/11 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 775217,14 грн., в т.ч. ПДВ 129202,86 грн., що підтверджується, платіжними дорученнями з відповідною відміткою банку про проведення операції №80 від 16.05.2011р. та №98 від 23.05.2011 р.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено факт використання отриманих товарів у своїй подальшій господарській діяльності: отриманий від ТОВ «Вегаплюс» одяг було придбано для використання у власній господарській діяльності, що підтверджується Договором про закупівлю товарів за державні кошти №495/ДМГЗ від 07.04.2011 р. (а.с. 33-40), видатковими накладними, актами прийому-передачі та банківськими виписками.

Посилання контролюючого органу на неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагента та порушення контрагентом позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ТОВ «Ріал Стар Естейт» податкового кредиту за господарськими операціями з цим суб'єктом господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З приводу доводів відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Також суд не погоджується із твердженнями відповідача про фіктивність правочинів з тих причин, що ТОВ «Вегаплюс» не має адміністративно-господарських можливостей та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Вегаплюс» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугували лише дані податкової звітності контрагента.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг (виконання робіт), що надані позивачу ТОВ «Вегаплюс». До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.