Рішення

від 03.07.2013 по справі 904/4461/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.07.13р. Справа № 904/4461/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтеройл", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Ресурс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 21 240,47 грн.

Суддя: Крижний О.М.

Представники:

Від позивача: Швачко О.В., наказ №1-К від 01.10.2009 року; рішення №1 від 24.09.2009 року, генеральний директор

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтеройл" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Ресурс" заборгованість у сумі 21 240,47 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання зі своєчасної поставки товару.

Представник позивача 02.07.2013 року надіслав до господарського суду Дніпропетровської області пояснення за Вих. № 334 від 02.07.2013 року та заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій заявляє про збільшення розміру позовних вимог до 21 670,48 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині.

Відповідно до ч. 2 п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі звернення із заявою про збільшення позовних вимог, позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

У якості доказу надіслання даної заяви відповідачеві позивач надає копію фіскального чеку № 6829 від 02.07.2013 року про направлення рекомендованого листа відповідачу. Суд не може прийняти вищезазначений чек у якості належного та допустимого доказу надіслання заяви про збільшення розміру позовних вимог на адресу відповідача, оскільки позивач не надав до суду опису вкладення поштового відправлення, який би містив перелік предметів відправлення та адресу одержувача, а сам поштовий чек підтверджує наявність поштового відправлення, однак не є доказом направлення саме заяви про збільшення розміру позовних вимог. Тому суд залишає вищезазначену заяву позивача без розгляду.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав. Був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням № 4900005839411, яке було вручено 19.06.2013 року.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.07.2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтеройл" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Ресурс" (продавець) досягнуто домовленості щодо поставки „Оліви індустріальної І-40 А код УКТ ЗЕД 2710199900" у кількості 1,981 т.

Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-000101 від 26.03.2013 року на суму 20 701,44 грн. (а.с.6). Позивач сплатив за вищевказаним рахунком-фактурою суму 20701, 44 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 309 від 26.03.2013 року (а.с.7).

У порушення своїх зобов'язань відповідач товар не поставив.

Як зазначає позивач, на адресу відповідача позивачем було направлено листа за Вих. №305 від 27.03.2013 року, про повернення перерахованих грошових коштів у розмірі 20 701,44 грн. (а.с.11).

Також, позивачем була направлена претензія за Вих.№ 308 від 03.04.2013 року, в якій просить перерахувати 20 782,95 грн., в тому числі 20 701,44 грн. - оплата за непоставлений товар; 67,90 грн. - штрафні санкції за використання грошових коштів та 13,61 грн. - 3 % річних на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтеройл.

Відповідач товар не поставив, суму передоплати не повернув, що є причиною виникнення спору.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 181 Господарського суду України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дії сторін (надання рахунку-фактури та сплата згідно цього рахунку) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою ст. 222 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На час розгляду спору у господарському суді, відповідачем не заперечено факт отримання попередньої оплати згідно наданого платіжного доручення та не надано доказів поставки товару на суму 20 701 грн. 44 коп. або повернення зазначеної суми попередньої оплати позивачу, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати підлягає задоволенню в розмірі 20 701 грн. 44 коп.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 447,15 грн.

Відповідно до ст. ст. 546, 547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що нарахування неустойки, зокрема пені, можливе лише на підставі договору. Оскільки сторони не передбачили такого способу забезпечення вчинення зобов'язань, як пеня, то в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань нарахував 3 % річних за період з 23.03.2013 року по 22.05.2013 року у розмірі 91,88 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензія за Вих. № 308 від 03.04.2013 року з вимогою перерахувати 20 782,95 грн., як зазначає позивач, була надіслана відповідачу 03.04.2013 року, в якості доказу надіслання даної претензії позивач надає фіскальний чек № 5696 від 03.04.2013 року щодо оплати рекомендованого листа надісланого відповідачу. Суд не може прийняти вищезазначений чек у якості належного та допустимого доказу надіслання претензії на адресу відповідача, оскільки позивач не надав до суду опису вкладення поштового відправлення, який би містив переліку предметів відправлення та адресу одержувача, а також доказу одержання відповідачем саме вказаної претензії.

Також, суд не може прийняти роздруківку "Деталізація телефонних дзвінків за період з 01.03.2013 по 31.03.2013" в якості належного та допустимого доказу надіслання факсу позивачем на адресу відповідача, оскільки з вищевказаної роздруківки неможливо встановити, що був направлений саме факс. Крім того, неможливо встановити, який саме документ направлявся відповідачеві (у випадку направлення факсу).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних у сумі 91,88 грн. слід відмовити, оскільки позивачем не доведено той факт, що вимога про повернення суми попередньої оплати була направлена та одержана відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод : кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо повернення грошових коштів відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (суму попередньої оплати) у власність позивача.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача складає 1 676,84 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Ресурс" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Коцюбинського, буд. 10, кв. 19, ідентифікаційний код 35985168) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтеройл" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, буд. 21, оф. 607, ідентифікаційний код 36728112) основний борг у розмірі 20 701,44 грн. та судовий збір у розмірі 1 676,84 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 08.07.2013 р.

Суддя О.М. Крижний