Рішення

від 03.07.2013 по справі 908/1635/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 908/1635/13 03.07.13

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 00186542

до відповідача 1: Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, м.Вільнянськ, ЄДРПОУ 02140870

до відповідача 2: Запорізької обласної державної адміністрації, м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 00022504

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого об'єднання «Профіт», м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 03850153

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Анісова О.І. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів», м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача 1, Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, м.Вільнянськ, відповідача 2, Запорізької обласної державної адміністрації, м.Запоріжжя про визнання права власності на насосну станцію водопостачання з мережами водопроводу, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Ухвалою від 13.05.2013р. господарського суду Запорізької області позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Виходячи з того, що ухвала від 13.05.2013р. господарського суду Запорізької області набрала законної сили, є дійсною та у встановленому законом порядку не скасованою, приймаючи до уваги положення ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 20.05.2013р. господарським судом міста Києва справу №910/1635/13 прийнято до свого провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав для визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва - насосну станцію водопостачання з мережами водопроводу, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, виходячи з того, що вказане майно було побудовано на замовлення Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» та знаходиться на земельній ділянці, що надана позивачу в користування.

Одночасно, як вказує позивач, поштова адреса спірному майну у встановленому законом порядку не присвоєна.

Відповідач 1 у відзиві вих.№1647/01-27 від 29.05.2013р., який надійшов на адресу господарського суд міста Києва 03.06.2013р., проти позову заперечив з огляду на відсутність порушень прав позивача з боку відповідачів. При цьому, відповідачем 1 було зазначено, що оскільки позивач з приводу оформлення права власності на спірне майно до відповідача 1 не звертався, то спір між сторонами відсутній. За таких обставин, відповідач 1 просив припинити провадження у справі в частині позовних вимог до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В судове засідання відповідач 1 не з'явився, в наданому суду відзиві вих.№1647/01-27 від 29.05.2013р. просив розглянути справу без участі його представника.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 30.05.2013р. проти задоволення позову заперечив, оскільки право позивача на спірну насосну станцію не порушується та не оспорюється. Крім того, за твердженнями відповідача 2, збудовану насосну станцію, з приводу якої заявлено позов, не було у встановленому порядку введено в експлуатацію. Наразі, як вказує відповідач 2, у позивача відсутнє належним чином оформлене право користування земельною ділянкою, на якій розташовано вказане нерухоме майно. Одночасно, у відзиві відповідачем 2 було заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання «Профіт», м.Запоріжжя.

Третя особа в судові засідання 05.06.2013р. та 03.07.2013р. не з'явилась, письмових пояснень по суті справи не надала.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання «Профіт» було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням третьої особи на теперішній час є: 69091, м.Запоріжжя, вул.Нижньодніпровська, буд.14-А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України були направлені ухвали суду від 20.05.2013р. та від 05.06.2013р., проте направлену кореспонденцію було повернуто відділеннями поштового зв'язку з відмітками «За закінченням терміну зберігання».

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого об'єднання «Профіт», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, з огляду на неявку відповідачів 1, 2 та третьої особи судом прийнято до уваги, що згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Незважаючи на те, що відповідачі 1, 2 та третя особа в судове засідання не з'явились, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідачів.

Позивач, звертаючись до суду з розглядуваним позовом, зазначає, що ним було вичерпано усі можливі способи позасудового вирішення питання щодо оформлення за ним права власності на спірне нерухоме майно. Зокрема, за твердженнями позивача, Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» двічі зверталось до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області з метою прийняття в експлуатацію насосної станції водопостачання з мережами водопроводу на підставі відповідної декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Разом з цим, при зверненні до суду з позовом про визнання права власності позивачем не зазначено, в чому вбачається порушення або невизнання відповідачами, Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області та Запорізькою обласною державною адміністрацією, прав та законних інтересів Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», стосовно яких заявлено позовні вимоги.

В матеріалах справи відсутні документи (листи, заяви тощо), які б могли підтвердити факт виникнення у позивача спору з відповідачами 1, 2 з приводу оформлення за Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» права власності на спірне майно.

Ухвалами від 20.05.2013р. та від 05.06.2013р. господарський суд зобов'язував позивача надати докази порушення або невизнання відповідачами права власності позивача на спірне майно. Витребуваних доказів Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» представлено не було.

Виходячи зі змісту залучених до матеріалів справи відзивів на позовну заяву та наданих позивачем у судовому засіданні пояснень, Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області та Запорізькою обласною державною адміністрацією право власності позивача на спірний об'єкт самочинного будівництва не заперечується та не оспорюється.

За висновками суду, відповідачі не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача на майно, оскільки у Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області та Запорізької обласної державної адміністрації відсутні будь-які власні претензії на предмет спору. Аналогічні висновки суду викладені у постановах Верховного суду України від 20.06.2011р. по справі №16/252, від 20.06.2011р. по справі №16/257, від 20.06.2011р. по справі №36/237, від 20.06.2011р. по справі №40/427, від 12.09.2011р. по справі №6/315; від 10.10.2011р. по справам №11/191, 30/119, від 03.10.2011р. по справі №9/217, які відповідно до ч.3 ст.82 Господарського процесуального кодексу України підлягають врахуванню при прийнятті судового рішення.

Таким чином, судом не було встановлено факту порушення речового права позивача з боку відповідачів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Одночасно, господарський суд враховує, що матеріально-правовою підставою даного позову позивачем визначено статтю 376 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 3 якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частина 5 вказаної статті передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України).

Виходячи з аналізу вказаної статті Цивільного кодексу України, вирішуючи спір про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, суд зобов'язаний встановити усі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи було у встановленому законом порядку передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення; чи велося будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Тобто, по-перше, згідно з положеннями ст.376 Цивільного кодексу України необхідними умовами встановлення законності самочинного будівництва є відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки та відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Крім того, вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно має право власник землі або користувач земельної ділянки, на якій зведені такі об'єкти.

Як вбачається з матеріалів справи, права власника земельної ділянки, на якій позивачем було здійснено самочинне будівництво, здійснює Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області.

15.09.2006р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки на строк 5 років для розміщення насосної станції.

Тобто, на момент розгляду даної справи строк дії договору оренди землі від 15.09.2006р., на який його було укладено, закінчився.

Згідно з листом вих.№0872/01-17 від 18.04.2012р. Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області було повідомлено, що відповідач 1 не заперечує проти укладення додаткової угоди до договору оренди землі в частині його поновлення на новий строк, у зв'язку з чим позивачу запропоновано звернутись з відповідною заявою для прийняття рішення та визначення строку, на який договір буде продовжено.

Листом вих.№08-03-44/2624 від 08.06.2012р. Головного управління Держкомзему у Запорізькій області, позивача було повідомлено, що оформлення права користування земельною ділянкою за Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» є можливим за умови надання свідоцтва про право власності та технічного паспорту на будівлю станції.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази оформлення у встановленому порядку станом на теперішній час за позивачем права користування земельною ділянкою під спірним самочинно збудованим об'єктом (у тому числі, поновлення договору оренди).

Враховуючи викладене вище, за висновками суду, позивачем, який в обґрунтування своїх вимог посилається на ст. 376 Цивільного кодексу України, не доведено наявності у нього права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірна насосна станція.

Крім того, за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст.331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

При цьому, абз.2 ч.2 ст.331 вказаного Кодексу України передбачено, що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно - насосну станцію водопостачання з мережами водопроводу, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, не було введено в експлуатацію.

Повідомленням вих.№ЗП21212145060 від 20.08.2012р. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області позивачу було повернуто декларацію про готовність об'єкта до експлуатації у зв'язку з невідповідністю поданого пакету документів вимогам Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, який затверджений Наказом №91 від 24.06.2011р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Згідно з повідомленням вих.№ЗП21212172495 від 24.09.2012р. про повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області було повторно повернуто декларацію про готовність об'єкта до експлуатації у зв'язку з наявністю недоліків в поданому пакеті документів. Позивачу було роз'яснено право повторної подачі документів після усунення вказаних невідповідностей.

Проте, на момент розгляду справи позивачем не було надано суду доказів усунення недоліків, на які було вказано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, та, відповідно, введення спірного об'єкту самочинного будівництва в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Також за приписами ст.376 Цивільного кодексу України визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в судовому порядку можливе лише за особою, яка здійснила таке самочинне будівництво.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірний об'єкт було створено саме позивачем.

Навпроти, з наявної в матеріалах справи документації вбачається, що роботи з будівництва насосної станції здійснювались третьою особою, Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим об'єднанням «Профіт».

За твердженнями позивача, будівництво насосної станції водопостачання з мережами водопроводу, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, було розпочато Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим об'єднанням «Профіт» у складі будівництва ділянки переробки шлаків силікомарганцю (1-ша черга) на шлакових відвалах Запорізького заводу феросплавів, яке здійснювалось третьою особою на підставі контракту від 1992р.

Ухвалами суду від 20.05.2013р. та від 05.06.2013р. Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» та Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання «Профіт» були зобов'язані надати оригінал (для огляду) на належним чином засвідчену копію вказаного контракту від 1992р. на підтвердження наявності між позивачем та третьою особою підрядних відносин. Проте, вимог суду зазначеними учасниками судового процесу виконано не було, витребуваного документу не надано.

Таким чином, позивачем не було доведено суду, що самочинне будівництво було здійснено саме Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів».

При цьому, господарський суд враховує, що у разі визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване майно в порядку ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України без встановлення особи, якою було здійснено таке будівництво, то може бути порушено право власності такої особи на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Викладене також свідчить про неможливість задоволення позовних вимог про визнання права власності.

Одночасно, відповідно до п.9 листа №01-8/98 від 31.01.2001р. Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом», вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

За таких обставин, господарський суд зазначає, що акт передачі незавершеного виробництва по будівництву ділянки переробки шлаків силікомарганцю (1-ша черга) на шлакових відвалах Запорізького заводу феросплавів №42 від 06.09.1995р., на який посилається позивач, а також факт перебування спірного майна на балансі Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» не доводять наявності у нього права власності на таке майно.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача в обґрунтування ведення будівництва з додержанням архітектурних, та будівельних норм і правил на технічний висновок №ОС-213 від 18.01.2013р., який наданий Запорізькою торгово-промисловою палатою, та на звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта №247 від 25.07.2012р., наданий Приватним підприємством «КРОЗІС», не беруться судом до уваги при розгляді даної справи.

При цьому, господарський суд виходить з того, що вказані дослідження були проведені на замовлення позивача та не мають статусу експертного висновку.

Згідно з п.2. постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву «висновок судового експерта» або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Тобто, документи, на які посилається позивач, викладеним вище вимогам не відповідають, а тому не приймаються судом як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів будь-якого оспорювання або невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно, приймаючи до уваги відсутність підстав для визнання права власності в порядку ст.376 Цивільного кодексу України, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», м.Запоріжжя до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, м.Вільнянськ та Запорізької обласної державної адміністрації, м.Запоріжжя про визнання права власності на насосну станцію водопостачання з мережами водопроводу, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача 1, викладене у відзиві вих.№1647/01-27 від 29.05.2013р., про припинення провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету спору підлягає залишенню без задоволення, враховуючи висновки суду про те, що відсутність факту порушення або оспорювання відповідачами прав та законних інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Припинення провадження по справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України можливо у разі наявності спору між сторонами на момент звернення особи до суду за захистом своїх прав та, коли в процесі судового провадження спірні матеріально-правові відносини між сторонами вирішено (погашено заявлену до стягнення заборгованість, скасовано оспорюваний акт).

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», м.Запоріжжя до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, м.Вільнянськ та Запорізької обласної державної адміністрації, м.Запоріжжя про визнання права власності на насосну станцію водопостачання з мережами водопроводу, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

У судовому засіданні 03.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 08.07.2013р.

Суддя М.О. Любченко