Постанова

від 10.07.2013 по справі 826/9481/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 липня 2013 року № 826/9481/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабер» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабер» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 № 0006252202 та № 0006262202.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських відносин ТОВ «Фабер» з ТОВ «Саноіл Торг» є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, адже до перевірки податковому органу були надані усі первинні документи, що підтверджують реальність таких господарських відносин. Зазначив, що податковий кредит позивачем було сформовано у відповідності до норм чинного законодавства та просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на матеріали перевірки контрагента позивача, яким встановлено відсутність реальності операцій, що здійснювались ТОВ «Саноіл Торг», а також на наявність розбіжностей між задекларованим податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента. За таких обставин, відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені у відповідності до норм законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 22.04.2013 № 1350 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Фабер».

За результатами перевірки складено акт № 398/22.2/32490710 від 24.04.2013 про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Фабер» (код ЄДРПОУ 32490710) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Саноіл Торг» (код ЄДРПОУ 37269136) за період з 01.01.2012 по 31.01.2012 (далі - акт № 398/22.2/32490710).

Згідно висновків вказаного акту перевірки, відповідач встановив порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2012 року на загальну суму 15 848,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2012 року на суму 34 153,00 грн.

Позивач подав заперечення від 25.04.2013 № 17 на акт перевірки № 398/22.2/32490710, за результатом розгляду якого відповідач залишив без змін висновки акту про порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки № 398/22.2/32490710 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2013 № 0006252202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 772,00 грн., в т.ч. 15 848,00 грн. - основний платіж та 7924,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція та податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0006262202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 153,00 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд встановив, що між ТОВ «Фабер» (Покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу № 16-11-11 від 16.11.2011, згідно якого позивач придбав у ТОВ «Саноіл Торг» товар (меляса бурякова українського походження) на загальну суму 300 008,80 грн.

Згідно п. 3.1 Договору № 16-11-11 від 16.11.2011 умови поставки товару, конкретне місце його приймання-передачі визначається сторонами у специфікаціях, які згідно п. 1.2 є невід'ємною частиною даного договору.

У специфікації № 1 від 24.01.2012 до Договору № 16-11-11 від 16.11.2011 визначено термін поставки - до 28.02.2012 на умовах поставки EXW - м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117.

Згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс-2000 термін відправлення EXW означає здійснення поставки на умовах франко-завод (... назва місця). При цьому, термін «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Згідно акту приймання-передачі № 1 від 24.01.2012, товар, що постачався на виконання Договору № 16-11-11 від 16.11.2011, був прийнятий позивачем за адресою: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 відповідно до видаткової накладної № РН-0000045 від 24.01.2012 у кількості 329,68 т на загальну суму 300 008,80 грн.

На отримання товару позивач уповноважив Рудніцьку Ю.Б., згідно довіреності від 24.01.2012 № 5, про що зазначено у видатковій накладній № РН-0000045 від 24.01.2012. Позивач також надав копію журналу довіреностей, у який було внесено запис про видачу зазначеної довіреності.

ТОВ «Саноіл Торг» видало позивачу податкову накладну від 24.01.2012 № 50 на суму 300 008,80 грн., в т.ч. ПДВ 50 001,47 грн., на підставі якої ТОВ «Фабер» включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаного товару.

Розрахунки з ТОВ «Саноіл Торг» за придбаний товар позивач здійснював у безготівковій формі, на підтвердження чого надав копії банківських виписок.

Представник позивача зазначив, що у подальшому, придбаний у ТОВ «Саноіл Торг» товар було експортовано, на підтвердження чого надав копії наступних документів: Договору комісії № 1611О від 16.11.2011, додатку № 1 від 24.01.2012 до Договору комісії № 1611О від 16.11.2011, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, звітів комісіонера, податкових накладних, банківських виписок, контракту № 0253/11 від 23.12.2011, актів здачі-прийняття робіт, вантажних митних декларацій з відмітками митного органу про проходження митного контролю.

Водночас, представник відповідача наполягав на відсутності у ТОВ «Фабер» права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виданої ТОВ «Саноіл Торг».

В обґрунтування зазначених доводів, відповідач вказав на наявність розбіжностей у розмірі 50 001,47 грн. між сумою податкового кредиту позивача та сумою податкових зобов'язань ТОВ «Саноіл Торг» згідно АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Щодо посилання відповідача на дані з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, суд зазначає, що такі дані не можуть бути підставою для визнання податкового кредиту непідтвердженим, оскільки, доказами порушення правил формування податкового кредиту можуть бути виключно матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів.

Згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Крім того, з наявної в матеріалах справи копії податкової декларації ТОВ «Саноіл Торг» з податку на додану вартість за січень 2012 року та додатків до даної декларації, вбачається, що дане товариство задекларувало податкове зобов'язання по господарським відносинам з позивачем у розмірі 50 001,47 грн.

За таких обставин, посилання відповідача на розбіжності між сумою задекларованого податкового кредиту ТОВ «Фабер» та сумою податкових зобов'язань ТОВ «Саноіл Торг» спростовуються матеріалами справи.

Відповідач також на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на акт ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 04.04.2013 № 895/22-20/37269136 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Саноіл Торг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.10.2012 (далі - акт № 895/22-20/37269136), яким встановлено порушення ТОВ «Саноіл Торг» вимог податкового законодавства.

В свою чергу представник позивача зауважив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2013 у справі № 826/5853/13-а було частково задоволено позов ТОВ «Саноіл Торг» до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування акту № 895/22-20/37269136, зокрема, визнано протиправними дії податкового органу щодо зазначення в акті документальної перевірки № 895/22-20/37269136 інформації у вигляді висновків про завищення податкових зобов'язань ТОВ «Саноіл Торг» з ПДВ за період з 01.01.2012 по 31.10.2012 на загальну суму 11 527 216,00 грн. та інформації щодо відсутності фактичної реалізації та постачання товарів ТОВ «Саноіл Торг» по взаємовідносинам з суб'єктами господарювання: ТOB «Ітегро - Союз», ТОВ «Крок Плюс», ПП «Тамплієр», ПП «Укрінтертреид», ТОВ «Ювекс-Імпорт», ТОВ «Яна», ТОВ «Золоте Руно М», ТОВ «Южтехмонтаж», ТОВ «Зорекс Плюс», ТОВ «Гамма-Плюс», ТОВ «Бусал», ПП «Далмата ЛТД», ТОВ «Джем», що не відповідає дійсності.

Однак, оскільки станом на дату розгляду даної справи зазначена постанова Окружного адміністративного суду міста Києва не набрала законної сили, то обставини, викладені у ній не набули статусу фактів, які не підлягають доведенню у межах розгляду даної справи.

Суд встановив, що на підставі матеріалів акту № 895/22-20/37269136 відповідач дійшов висновку, що операції між ТОВ «Саноіл Торг» та позивачем суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, а тому є нікчемними відповідно до положень статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Із наведеними доводами відповідача суд не погоджується виходячи з наступного.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Отже, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що господарська операція між ТОВ «Фабер» та ТОВ «Саноіл Торг» документально підтверджена та не має ознак нікчемного правочину.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна, видана ТОВ «Саноіл Торг» та яка була надана позивачем разом з первинними документами по взаємовідносинам з вказаним товариством на письмовий запит відповідача від 03.04.2013 № 15233/10/222-10, видана у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України та її реквізити відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит за результатами здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Саноіл Торг» у розмірі 50 008,47 грн. за січень 2012 року, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для зменшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту позивача у розмірі 34 153,00 грн., а також донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0006252202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 772,00 грн., та від 15.05.2013 № 0006262202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 153,00 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабер» задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 15.05.2013 № 0006252202 та від 15.05.2013 № 0006262202.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 579 (п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 25 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабер» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський