Постанова

від 09.07.2013 по справі 822/2732/13-а

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 822/2732/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіШевчука О.П. при секретаріЗаїці О.В. за участі:представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Кортес" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2013 року форми "Р" №0000412203,

ВСТАНОВИВ:

приватне підприємство "Кортес" звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2013 року №0000412203.

На підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки висновки відповідача, викладені в акті перевірки №2123/22-3/32118398 від 23.05.2013 року, не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать чинному податковому законодавству України , оскільки операції по взаємовідносинах приватного підприємства "Кортес" та ТзОВ "Оріал" фактично здійснювалась та були направлені на настання правових наслідків, обумовлених укладеним між сторонами договором, взаємовідносини з вищевказаним підприємством підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які надані посадовим особам відповідача під час проведення перевірки та розгляду даної справи.

В судовому засіданні представники позивача позивні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує, вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення законним, оскільки факт порушення позивачем вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), встановлений під час позапланової виїзної перевірки позивача та зафіксований в акті №2123/22-3/32118398 від 23.05.2013 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що приватне підприємство "Кортес", як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване 17.07.2002 року виконавчим комітетом Хмельницької міської ради Хмельницької області (код ЄДРПОУ - 32118398), взято на податковий облік в органах ДПС 18.07.2002 року за №8329, з 25.07.2002 року зареєстроване платником ПДВ з індивідуальним податковим номером - 321183922250 (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №31823812, НБ№168461).

Видами діяльності є: виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (31.01); оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям (46.47); оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (47.19); роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах (47.77); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

В період часу з 13.05.2013 року по17.05.2013 року Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби на підставі направлення №004022 від 13.05.2013 року, згідно із п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України та відповідно до наказу від 13.05.2013 року №1274 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП "Кортес" (код ЄДРПОУ 32118398) з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Оріал" (код ЄДРПОУ 36917523) за липень 2011 року. По результатах перевірки відповідачем складений акт №2123/22-3/32118398 від 23.05.2013 року.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000412203 від 10.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 28369,00 грн., в тому числі: 21895 грн. - за основним платежем та 5474 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що позивачем порушено п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України, що зумовило заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за липень 2011 року на 21895 грн., по господарській операції з придбання ТМЦ у ТОВ "Оріал" (ідентифікаційний код 20835066), що фактично не здійснювалась в межах господарської діяльності підприємства, не мала реального товарного характеру та не направлена на настання правових наслідків.

Досліджуючи правомірність зазначених вище висновків відповідача, суд встановив наступне.

Між ТОВ "Оріал" (продавець) та ПП "Кортес" (покупець) укладений договір купівлі-продажу товарів від 04.07.2011 року, відповідно до якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити м'які, офісні та корпусні меблі на загальну суму 131371,27 грн. (п.1.1 договору); продавець зобов'язаний: передати та доставити покупцю товар (п.2.1 договору); оплата вартості товару відбувається за визначеною у п.1.1 цього договору загальною сумою шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.4.1 договору).

На виконання умов вищезазначеного договору ПП "Кортес" отримав 467 одиниць товару (меблів) на загальну суму 131371,80 грн., в тому числі ПДВ в сумі 21895,30 грн., що підтверджується видатковою накладною №55 від 06.07.2011 року. Вказану суму ПДВ віднесено позивачем до податкового кредиту, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість від 19.08.2011 року, зокрема, додатком №5 до неї та податковою накладною №55 від 06.07.2011 року.

На підтвердження здійснення повної оплати 06.07.2011 року в сумі 131371,27 грн., за товар придбаний у ТОВ "Оріал", позивачем надана банківська виписка.

В подальшому товар, отриманий від ТОВ "Оріал" був реалізований ПП "Кортес", а саме: Хмельницькому національному університету (код ЄДРПОУ 02071234) відповідно до видаткової накладної №РН-0000013 від 19.07.2011 року на суму 14112,00 грн., в тому числі ПДВ 2352,00 грн.; ПАТ "Хмельницькобленерго", Шепетівський РЕМ (код ЄДРПОУ 22764844) відповідно до видаткових накладних №РН-0000014 від 21.07.2011 року на суму 62102,00 грн., в тому числі ПДВ 10350,33 грн. та №РН-0000015 від 21.07.2011 року на суму 57744,00 грн., в тому числі ПДВ 9624,00 грн. Зазначений факт реалізації та отримання доходу позивачем також підтверджується банківськими виписками.

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо позиції відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) і, як наслідок, відсутності підтвердження фактично придбаного товару та не доведення факту його використання у господарській діяльності суд зважає на наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу товарів від 04.07.2011 року, продавець зобов'язаний: передати та доставити покупцю товар.

Суд також відзначає, що в даному випадку відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу не може свідчити про безтоварність господарської операції.

Так, згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 (далі - Правила №363) діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, відсутність ТТН в даному випадку не є порушенням законодавства.

Як випливає з преамбули наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363, яким затверджені Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, вони розроблені у виконання цілого ряду державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягати до відповідальності органами Глававтотрансінспекції, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Отже, ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Перевізником, що здійснив транспортування товару до покупця - позивача в даному випадку був сам продавець-контрагент ТОВ "Оріал", який здійснював перевезення за власний рахунок.

Також, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПК України.

Крім того, наказ Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким затверджена форма ТТН і встановлена обов'язковість її застосування всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції, а, отже, його можна рахувати таким, що не набув чинності.

Щодо посилання відповідача на відсутність документів, що засвідчують якість товару, отриманого від ТОВ "Оріал" за липень 2011 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Сертифікат - це документ, який підтверджує, що продукція якісна та відповідає стандартам, що діють в Україні (ДСТУ, ГОСТ, ТУ і т.п.). Сертифікат відповідності - показник якості, передусім для споживача.

На виконання вимог законодавства, сертифікати були передані разом з товаром при його реалізації. При цьому законодавство не містить вимог збереження сертифікатів відповідності для реалізованих товарів.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "Оріал" є належні первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Документальне оформлення договірних відносин між позивачем та ТОВ "Оріал" дозволяє зробити висновок про сутність послуг, що надавались, порядок визначення їх вартості, подальшу реалізацію в господарській діяльності позивача.

Відповідно до ст.198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відтак, суд вважає, що наявність у позивача податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, продавцем товару (ТОВ "Оріал"), яка підтверджує факт придбання товарів є достатньою, але не єдиною підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, витрати по сплаті податку на додану вартість для цілей включення до складу податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, суд враховує, що факт придбання позивачем товару від ТОВ "Оріал" його оплата, факт сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару та факт подальшої реалізації придбаного товару позивачем в межах його господарської діяльності підтверджені дослідженими в судовому засідання первинними документами та не спростовані відповідачем в судовому засіданні.

Суд враховує, що станом на момент вчинення господарських правовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю "Оріал" (код ЄДРПОУ - 36917523) було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа 20.05.2010 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ №199088 та було платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер - 369175212067, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 16.06.2010 року №100288481, виданого Алчевською ОДПІ (вказане свідоцтво анульовано 21.09.2011 року).

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755-IV установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Отже, укладаючи договір із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору (здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо).

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача, викладені в акті перевірки №2123/22-3/32118398 від 23.05.2013 року, щодо відсутності у ТОВ "Оріал" необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки, відповідач не довів, а суд не встановив наявність будь яких визначених нормативно-правовими актами нормативів кількості працюючих, необхідної для укладання та виконання певних видів господарських договорів.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент ТОВ "Оріал" не тільки вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання договору, а й виконали договір. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст.9 Закону №996-XIV, які свідчать про отримання позивачем товару від ТОВ "Оріал".

Результати цієї операції відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права". Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вiд 23.02.2006 року №3477-IV є джерелом права. Так, у п.53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп.50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні". Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому їх необхідно задовольнити в повному обсязі.

Керуючись Податковим кодексом України, ст.ст.94, 158 - 163, 186, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства "Кортес" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби від 10.06.2013 року форми "Р" №0000412203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Кортес" судовий збір у розмірі 273 ( двісті сімдесят три) грн. 69 коп., шляхом безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 11 липня 2013 року 15 год.15 хв.

Суддя /підпис/О.П. Шевчук "Згідно з оригіналом" Суддя О.П. Шевчук