Рішення

від 04.07.2013 по справі 910/10139/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10139/13 04.07.13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська Компанія "Транспорт України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток"

про стягнення 14 099, 87 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Жмарьова О.М.(дов. від 17.06.2013)

Від відповідача: Шинкарук М.М.(дов. від 18.03.2013)

В судовому засіданні 04.07.2013 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору транспортного експедирування № 043/04/12 від 18.04.2012 у розмірі 14 099,87 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.06.2013 порушено провадження у справі №910/10139/13 та призначено до розгляду на 18.06.2013.

Представник відповідача в судове засідання 18.06.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 18.06.2013 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 04.07.2013.

В судове засідання 04.07.2013 прибули представники позивача та відповідача і надали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Восток»(далі - Відповідач, замовник), та товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська Компанія «Транспорт України» (далі - Позивач, виконавець), був укладений договір № 043/04/12 (далі - Договір) транспортного експедирування, в якому було узгоджено права та обов'язки сторін.

Відповідно до розділу 1 Договору конкретні умови перевезень та суми фрахтів зазначаються в заявках на перевезення.

Згідно з п. 2.2.1. договору перевізник зобов'язаний надати в узгоджені з експедитором строки (згідно з заявкою) під завантаження транспортний засіб в справному стані, який відповідає всім вимогам країн, де здійснюється завантаження вантажу, розвантаження вантажу, країн транзиту.

Матеріали справи свідчать, що згідно з п. 2.2.1 Договору за транспортним замовленням ТОВ «Трейдінг Восток» - заявкою № 500113/12 від 18.04.2012 - Позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу з м. Блонє (Польща) до м. Києва. Перевезення виконано вантажним автомобілем МАН, держ. номер АС 7495 ВВ, причіп АС 1890 XT, зафрахтованим у фізичної особи-підприємця Бірук Ніни Миколаївни.

Сума фрахту склала 13 000,00 грн. Згідно умов заявки Відповідач повинен був розрахуватися протягом п'яти днів після отримання документів. Умови розрахунків у Договорі відрізняються від умов заявки. Згідно п.4.3 Договору Відповідач повинен розрахуватися через 10-14 днів після отримання документів.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення було виконано належним чином, ніяких претензій заявлено не було. Сторонами підписано акт виконаних робіт на суму 13000 грн. та акт простою на суму 250 грн. без зауважень.

Судом встановлено, що відповідач лише частково розрахувався за отримані послуги, а саме 07.12.2012 сплатив позивачу 500,00 грн.

Як зазначає позивач, документи у повному обсязі замовнику виконавцем направлено та отримані відповідачем 18 травня 2012 за вказаною у договорі абонентською скринькою, ніяких додаткових вимог стосовно документів висунуто не було.

Проте суд критично оцінює вказане твердження позивача, оскільки надане позивачем повідомлення про вручення не свідчить, що відповідачу були направлені саме ті документи, про які зазначає позивач, опис вкладення в лист відсутній.

Натомість в матеріалах справи міститься претензія позивача адресована відповідачу про сплату боргу в розмірі 12 750,00 грн. по договору транспортного експедирування № 043/04/12 від 18.04.2012. До даної претензії позивачем додані всі необхідні та передбачені договором документи для оплати отриманих послуг, про що свідчить опис вкладення.

Претензію і відповідні документи відповідач отримав 09.04.2013 , про що свідчить поштове повідомлення № 04070 2013074 4.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, обов"язок у відповідача сплатити заборгованість перед позивачем виник саме з 16.04.2013 .

Оскільки відповідач підписав акти виконаних робіт, то суд вважає доведеним основну заборгованість відповідача перед позивачем на суму 12 750,00 грн., з урахуванням часткового погашення боргу відповідачем.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідачем не надано до суду документів за період до подання позивачем до суду позову, які б свідчили про заперечення відповідачем наданих позивачем послуг чи зауваження щодо їх якості.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 12 750,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування № 043/04/12 від 18.04.2012 в сумі 12 750,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 975,00 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку та 3 % річних в сумі 374,87 грн.

Однак суд зазначає, що позивач не довів що у відповідача настав обов'язок сплатити заборгованість саме з моменту, з якого відповідач починає нараховувати штрафні санкції у вигляді пені та 3 % річних, а саме з 24.05.2012.

Твердження позивача, що він на виконання п. 4.3. договору направив відповідачу необхідні документи для розрахунку і той їх отримав 18.05.2012, не підтверджуються наявними матеріалами справи. Саме лише повідомлення про вручення листа відповідачу не може слугувати підтвердженням того, що відповідач отримав документи для розрахунку перед позивачем. В даному випадку необхідний опис вкладення, який позивач суду не надав, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3 % річних саме з 24.05.2012.

Натомість, як вже зазначалося судом, в матеріалах справи міститься претензія позивача адресована відповідачу про сплату боргу в розмірі 12 750,00 грн. по договору транспортного експедирування № 043/04/12 від 18.04.2012. До даної претензії позивачем додані всі необхідні та передбачені договором документи для оплати отриманих послуг, про що свідчить опис вкладення.

Претензію і відповідні документи відповідач отримав 09.04.2013 , а отже в силу положень статті 530 ЦК України момент виникнення зобов"язання у відповідача настав з 16.04.2013, а також з цього часу у позивача виникло право на нарахування пені та 3 % річних.

Суд здійснив перерахунок пені з 16.04.2013 по 15.05.2013(момент до якого позивачем нараховувались санкції), яка становить:

Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 12750 16.04.2013 - 15.05.2013 30 7.5000 % 0.041 % 157,19 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 157,19 грн.

В пункті 4.4 Договору сторони погодили, що за прострочення оплати винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.3 ст. 549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормою пункту 1 ч. 2 ст. 258 ЦК для стягнення пені встановлена позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.б ст. 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. В пункті 6 Інформаційного листа ВГСУ № 01-06/1624/2011 від 21.11.2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» стосовно нарахування пені зазначено таке: «Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені; пункт 1 частини другої статті 258 названого Кодексу).

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У зв"язку з наведеним, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення пені, однак в обгрунтовано розрахованому судом розмірі 157,19 грн.

Крім того, судом розраховано 3% річних:

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 12750 16.04.2013 - 15.05.2013 30 3 % 31,44 Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 31,44 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У зв"язку з наведеним, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних, однак в обгрунтовано розрахованому судом розмірі 31,44 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська Компанія "Транспорт України" задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 12-А, код ЄДРПОУ 36058165) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська Компанія "Транспорт України" (59000, м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети «Правда», буд. 2, оф. 23, код ЄДРПОУ 34735243) основну заборгованість в розмірі 12 750 (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., 157(сто п"ятдесят сім) грн. 19 коп. пені, 31(тридцять одна) грн. 44 коп. 3% річних, судовий збір в сумі 1 578 (одна тисяча п'ятсот сімдесят вісім) грн. 73 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 09.07.2013