Рішення

від 02.07.2013 по справі 905/3789/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.07.2013р. Справа № 905/3789/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Приватного підприємства «Барк», м.Донецьк,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м. Донецьк,

про : стягнення 50639грн.19коп.

За участю представників сторін

від позивача - Таран М.В. за довіреністю;

від відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Приватне підприємство «Барк», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м. Донецьк про стягнення 50639грн.19коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 46455грн.34коп., пені в сумі 3446грн.83коп., 3% річних у сумі 737грн.02коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання №10886 від 03.01.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

01.07.2013р. позивач надав письмові пояснення від 31.05.2013р. за змістом яких зазначив, що за період дії договору з 05.01.2011р. по 15.11.2012р. відповідач прийняв товар на загальну суму 1140575грн.92коп. Відповідач кількома платежами за період з 05.01.2011р. по 15.11.2012р. сплатив суму у розмірі 1094120грн.58коп. У зв'язку з тим що при здійснені оплати відповідач не визначав конкретні видаткові накладні, а посилався на договір, то відповідно до бухгалтерського обліку ПП «Барк» грошові кошти відносились на рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше. Враховуючи викладені обставини, позивач стверджує, що неоплаченим залишився товар на суму 46455грн.34грн., поставка якого здійснювалася за визначеними у позові накладними.

Справа слуханням відкладалась на 02.07.2013р. у зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист.

Як свідчать матеріали справи, відповідач жодного разу не забезпечив участь свого представника в суді першої інстанції, вимог ухвал суду не виконав, в тому числі не надав суду правової позиції зі спору по суті вимог. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, в тому числі про відкладення розгляду справи від 20.06.2013р.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

У судовому засіданні 02.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги, повідомив, що додані позивачем до матеріалів справи акти заліку зустрічних вимог не мають відношення до заявленої суми боргу, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

03.01.2011р. між Приватним підприємством «Барк», м.Донецьк (постачальником) та Товариством з обмеженом відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м. Донецьк (покупцем) був укладений договір поставки №10886 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у порядку та на умовах, передбачених цим договором, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. найменування, кількість та асортимент, ціна та вартість товару зазначається у накладних.

Згідно п.5.1 договору, встановлено що покупець оплачує товар за договірною ціною, яка зазначена у накладній.

Відповідно до п. 5.2 вказаного договору, розрахунок за поставлений товар виконується покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 3 календарних днів з моменту отримання товару по безготівковому розрахунку.

Згідно із п. 8.1 договору, даний договір набирає сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до « 31» грудня 2011р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що у виконання умов договору №10886 від 03.01.2011р. здійснив поставку товару відповідачу за накладними №529965 від 26.10.2012р., №530871 від 26.10.2012р., №535598 від 30.10.2012р., №544385 від 02.11.2012р., №547068 від 15.11.2012р., №568543 від 16.11.2012р. загальною вартістю 51981грн.98коп., однак товар на суму 46455грн.34грн. так і залишився не оплаченим відповідачем.

Позивач направив на адресу відповідача 26.04.2013р. претензію з вимогою сплатити суму боргу, яка на день звернення позивача з позовом до суду залишилась без відповіді задоволення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу у розмірі 46455грн.34коп., пені в сумі 3446грн.83коп., 3% річних у сумі 737грн.02коп. Підставою позову є договір поставки №10886 від 03.01.2011р.

Договір №10886 від 03.01.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач у виконання умов договору №10886 від 03.01.2011р. за накладними №529965 від 26.10.2012р., №530871 від 26.10.2012р., №535598 від 30.10.2012р., №544385 від 02.11.2012р., №547068 від 15.11.2012р., №568543 від 16.11.2012р. здійснив поставку товару відповідачу загальною вартістю 51981грн.98коп.

У вказаних видаткових накладних, крім накладної №529965 від 26.10.2012р., є посилання на договір №10886 від 03.01.2011р. Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором №10886 від 03.01.2011р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався.

Факт отримання товару відповідачем за накладними підтверджується підписом його представників за довіреностями №15/11-4 від 01.11.2012р., №02/10-2 від 02.10.2012р.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, навпаки у спірних накладних є запис про те, що представник відповідача товар по кількості і якості прийняв та претензій до нього не має, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №10886 від 03.01.2011р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалося, сторони у п. 5.2 договору дійшли згоди, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 3 календарних днів з моменту отримання товару за безготівковим розрахунком.

Як вбачається зі змісту позову та письмових пояснень позивача, які надійшли через канцелярію суду 01.07.2013р., відповідно до бухгалтерського обліку Приватного підприємства «Барк» накладна №529965 від 26.10.2012р. є спірною лише у сумі 17406грн.03коп., інші спірні накладні повністю залишилися не оплаченими відповідачем. Вказані обставини не спростовані відповідачем.

Таким чином, заявлена до стягнення сума боргу складає 46455грн.34коп., яка і заявлена до стягнення.

Враховуючи передбачені п.5.2. умови договору щодо строків оплати: граничний строк оплати за накладними: №59965 від 26.10.2012р. та №530871 від 26.10.2012р. наступив для відповідача 29.10.2013р.; граничний строк оплати за накладною №535598 від 30.10.2012р. наступив для відповідача 02.11.2012р.; граничний строк оплати за накладними №544385 від 02.11.2012р. наступив для відповідача 05.11.2012р.; граничний строк оплати за накладною №547068 від 15.11.2012р. наступив для відповідача 18.11.2012р.; граничний строк оплати за накладними №568543 від 16.11.2012р. наступив для відповідача 19.11.2012р., тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 46455грн.34коп. суду не надані, заявлений розмір боргу підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою за підписом директора ПП «Барк» станом на 20.06.2013р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заявленої суми основного боргу підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 737грн.02коп., які нараховані позивачем наступним чином: за накладною №59965 від 26.10.2012р. за період з 19.11.2012р. по 28.05.2013р. на суму 17406грн.06коп.; за накладною №530871 від 26.10.2012р. за період з 30.10.2012р. по 28.05.2013р. на суму 1830грн.00коп.; за накладною №535598 від 30.10.2012р. за період з 04.11.2012р. по 28.05.2013р. на суму 2712грн.12коп.; за накладною №544385 від 02.11.2012р. за період з 06.11.2012р. по 28.05.2013р. на суму 1339грн.92коп.; за накладною №547068 від 15.11.2012р. за період з 19.11.2012р. по 28.05.2013р. на суму 22463грн.11коп.; за накладною №568543 від 16.11.2012р. за період з 20.11.2012р. по 28.05.2013р. на суму 704грн.16коп.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши зроблений позивачем арифметичний розрахунок 3% річних за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 366(2012)/365 (2013) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення за кожною накладною в межах вказаного позивачем періоду встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 736грн.53коп., у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні 3% річних у розмірі 0грн.49коп.

Крім того, посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо своєчасної оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 6.3 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 3446грн.83коп., яка нарахована за накладною №59965 від 26.10.2012р. за період з 19.11.2012р. по 18.05.2013р. в сумі 17406грн.03коп.; за накладною №530871 від 26.10.2012р. за період з 30.10.2012р. по 29.04.2013р. в сумі 1830грн.00коп.; за накладною №535598 від 30.10.2012р. за період з 04.11.2012р. по 03.05.2013р. в сумі 2712грн.12коп.; за накладною №544385 від 02.11.2012р. за період з 06.11.2012р. по 05.05.2013р. в сумі 1339грн.92коп.; за накладною №547068 від 15.11.2012р. за період з 19.11.2012р. по 18.05.2013р. в сумі 22463грн.11коп.; за накладною №568543 від 16.11.2012р. за період з 20.11.2012р. по 19.05.2013р. в сумі 704грн.16коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, сторони у п. 6.3 договору передбачили, що у разі прострочення оплати товару за накладною вище зазначеного у пункті 5.2 договору строку відстрочення платежу покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла у період сплати пені.

Суд дослідивши, представлений позивачем розрахунок пені дійшов наступних висновків:

- обраний позивачем за накладною №59965 від 26.10.2012р. початок періоду нарахування з 19.11.2012р. не суперечить встановленому судом моменту виникнення права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару за вказаною накладною, так як право вимагати оплати товару за цією поставкою виникло у позивача ще 30.10.2012р. Разом з цим, суд не погоджується з нарахуванням пені за вказаною накладною до 18.05.2013р., оскільки це суперечать вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано. Враховуючи наведені приписи законодавства, граничним днем нарахування пені за цією накладною є 30.04.2013р.

Суд, з урахуванням зроблених висновків, зробивши власний арифметичний розрахунок пені за накладною №59965 від 26.10.2012р. за період з 19.11.2012р. по 30.04.2013р. на суму боргу 17406грн.03коп., тобто в межах обраного позивачем періоду, так як господарських суд позбавлений можливості змінювати визначені позивачем періоди нарахування та суми на які таке нарахування здійснюється, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", встановив, що пеня складає суму у розмірі 1165грн.13коп.

Також суд, перівірівши розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство" за накладними №530871 від 26.10.2012, №535598 від 30.10.2012р., №544385 від 02.11.2012р., №547068 від 15.11.2012р., №568543 від 16.11.2012, встановив, що підрахований позивачем розмір пені не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, внаслідок чого сума пені становить 2155грн.64коп.

Враховуючи викладене, сума пені, що підлягає задоволенню, становить загальну суму 3320грн.77коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні пені у розмірі 126грн.06коп.

За змістом прохальної частини позову позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки відповідача. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на значну суму позову, ігнорування відповідача свого обов'язку з погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову" від 12.12.2006р. № 01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак заявником жодним чином не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог.

Оскільки, позивач не довів суду такого обґрунтовування, господарський суд відмовляє у задоволені заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 66, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Барк», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 46455грн.34коп., пені в сумі 3446грн.83коп., 3% річних у сумі 737грн.02коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8» (юридична адреса: 83048, м. Донецьк, Київський район, проспект Визволення Донбасу, будинок 8-Б, код ЄДРПОУ 35794556) на користь Приватного підприємства «Барк» (юридична адреса: 83059, м. Донецьк, вул. Складська, будинок 5, код ЄДРПОУ 31133195) суму основного боргу в розмірі 46455грн.34коп., 3% річних у сумі 736грн.53коп., пеню в сумі 3320грн.77коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1716грн. 20коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 02.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова