Рішення

від 02.07.2013 по справі 905/3857/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.07.2013р. Справа № 905/3857/13

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС», м.Харків,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибютьрські системи Донбасу Нова», м.Донецьк,

про: стягнення 42037грн.99коп.

за участю уповноважених представників:

від Позивача -- не з'явився;

від Відповідача: - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС», м.Харків, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибютьрські системи Донбасу Нова», м.Донецьк, про стягнення 42037грн.99коп., з яких сума основного боргу 41377грн.66коп., пені в сумі 550грн.28коп., 3% річних у сумі 110грн.05коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

На підтвердження своєї позиції позивачем надані засвідчені копії: договору дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р., протокол розбіжностей до договору дистрибуції; видаткові накладні №С000000721 від 12.03.2013р., №С000000735 від 19.03.2013р., №С000000804 від 17.04.2013р.

20.06.2013р. через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, за якими специфікація до договору дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р. була підписана позивачем та передана відповідачу для підписання, проте так і не була повернута позивачу. При цьому позивач стверджує, що спірні правовідносини сторін виникли саме на підставі договору №126/09.12 від 21.09.2012р.

У судовому засіданні 20.06.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав, з урахуванням обставин, викладених у письмових поясненнях наданих через канцелярію суду.

З метою надання відповідачу права на захист розгляд справи відкладався на 02.07.2013р., але відповідач жодного разу не забезпечив участь свого представника в судових засіданнях, вимог ухвал суду не виконав. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, що унеможливлює порушення його процесуальних прав в цій частині.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Ухвалою суду від 20.06.2013р. участь представників сторін у судове засідання 02.07.2013р. не була визнана обов'язковою.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача у судовому засіданні 20.06.2013р. та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

21.09.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибютьрські системи Донбасу Нова» (дистриб'ютор) був укладений договір дистрибуції №126/09.12 (далі-договір) із протоколом розбіжностей, відповідно до умов якого п.1.1. постачальник зобов'язується протягом дії договору поставляти дистриб'ютору продукти харчування (далі - товар) окремими партіями по цінам, в асортименті та кількості, які узгоджені сторонами в специфікації та відображаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору, а дистриб'ютор зобов'язання прийняти товар та сплатити його на умовах, встановлених даним договором.

Відповідно до п. 2.2. договору в редакції протоколу розбіжностей до нього, дистриб'ютор зобов'язаний провести розрахунок за отриману за накладною партію товару протягом 30 календарних з моменту отримання відповідної партії. Розрахунок проводиться в гривні шляхом перерахування суми вартості партії товару на поточний рахунок постачальника.

Згідно із п. 7.1 договору, даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р.

В матеріалах справи міститься генеральна довіреність від 03.12.2012р. у якості додатку до договору №126/09.12 від 21.09.2012р., якою відповідач визначив матеріально-відповідальну особу, яка уповноважена на приймання товару від продавця, а також містить зразок підпису вказаної особи та зразок відбитку печатки покупця.

За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору №126/09.12 від 21.09.2012р. за видатковими накладними №С000000721 від 12.03.2013р., №С000000735 від 19.03.2013р., №С000000804 від 17.04.2013р. здійснив поставку товару відповідачу, однак товар був оплачений лише частково.

Внаслідок вказаних обставин позивач стверджує, що виникла заборгованість за товар у сумі 41377грн.66коп., яка в тому числі заявлена до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 41377грн.66коп., суми пені у розмірі 550грн.28коп. та 3% річних у розмірі 110грн.05коп.

Підставою позову є договір дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р.

Як вбачається з п.1.1. протоколу розбіжностей до вказаного договору сторони дійшли згоди, що ціна, асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в специфікації та відображаються у накладних.

У матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору. За письмовими поясненнями позивача, які надійшли до канцелярії суду 20.06.2013р., специфікація була оформлена з боку позивача та направлена для підписання відповідачу, але так і не була повернута, через що надати її позивач не має можливості. Разом з тим позивач стверджував, що спірні правовідносини сторін здійснювалось на виконання саме договору дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р.

Як вбачається з видаткових накладних №С000000721 від 12.03.2013р., №С000000735 від 19.03.2013р., №С000000804 від 17.04.2013р., у якості підстави здійснення господарської операції за ними вказаний договір дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р., за вказаними накладними здійснювалася поставка продуктів харчування, що відповідає предмету вказаного договору. Зокрема, відповідно до наявних в матеріалах справи банківських виписок, відповідач здійснюючи перерахування коштів позивачу посилається у призначенні платежів на договір №126/09.12 від 21.09.2012р.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором №126/09.12 від 21.09.2012р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався.

Виходячи з вищевикладеного, розглянувши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, в матеріалах справи є підписані обома сторонами видаткові накладні, які містять найменування товару, його кількість та вартість та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача, що свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки.

Договір дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із укладеного між сторонами договору дистрибуції №126/09.12 від 21.09.2012р., у позивача виник обов'язок поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його вартість.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Так, позивач у виконання договору №126/09.12 від 12.09.2012р. поставив, а відповідач за видатковими накладними №С000000721 від 12.03.2013р., №С000000735 від 19.03.2013р., №С000000804 від 17.04.2013р. отримав товар загальною вартістю 51069грн. 60коп.

Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача, який скріплений печаткою ТОВ «Дистриб'юторські системи Донбасу Нова» на вказаних накладних в графі „Отримав». Отже, продаж товару фактично відбувся.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалося, сторони у п. 2.2 в редакції протоколу розбіжностей до договору №126/09.12 від 21.09.2012р. передбачили, що дистриб'ютор зобов'язаний провести розрахунок за отриману по накладній партію товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання відповідної партії.

Як вбачається зі змісту позову позивач посилається на те, що товар за накладною №С000000721 від 12.03.2013р. був частково сплачений відповідно до банківської виписки від 17.04.2013р. на суму у розмірі 588грн. 94коп. та на суму 9103грн. 00коп. відповідно до банківської виписки від 22.04.2013р., тобто на загальну суму у розмірі 9691грн. 94коп., інші спірні поставки залишилися повністю неоплаченими. Таким чином, за бухгалтерським обліком Товариства з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС» заявлена до стягнення сума боргу складає 41377грн.66коп.

В матеріалах справи наявні вказані банківські виписки, перерахування коштів відповідно до них здійснювалося відповідачем з посиланням на договір №126/09.12 від 21.09.2012р., через що, за поясненнями позивача, кошти відповідно до бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС» розподілялися перш за все в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше. Вказані обставини не спростовані відповідачем.

Враховуючи передбачені п. 2.2 умови договору в редакції протоколу розбіжностей щодо строків оплати: граничний строк оплати за накладною №С000000721 від 12.03.2013р. настав для відповідача 11.04.2013р., а вже з 12.04.2013р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною №С000000735 від 19.03.2013р. граничний строк оплати наступив 18.04.2013р., а вже з 19.04.2013р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною №С000000804 від 17.04.2013р. граничний строк оплати настав 17.05.2013р., а з 18.05.2013р. почалося прострочення виконання зобов'язання.

Тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази погашення боргу в сумі 41377грн.66коп. суду не представлені, у зв'язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заявленої суми основного боргу підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 550грн.28коп., яка розрахована наступним чином: за накладною №С000000721 від 12.03.2013р. на суму 411грн. 10коп. за період з 12.04.2013р. по 28.05.2013р., за накладною №С000000735 від 19.03.2013р. на суму 29968грн. 08коп. за період з 19.04.2013р. по 28.05.2013р., за накладною №С000000804 від 17.04.2013р. на суму 10998грн. 48коп. за період з 18.05.2013р. по 28.05.2013р.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, згідно з п. 5.2. договору, у випадку порушення строків оплати чи поставки товару, що зазначений у договорі, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару чи простроченої суми грошових коштів за кожний день прострочення.

Згідно, до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

Суд, дослідивши розрахунок пені встановив, що позивачем вірно визначений момент настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, розрахунок є вірним, перівірівши розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", в межах обраних позивачем періодів, вважає вимоги в частині стягнення пені у розмірі 550грн.28коп. такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 110грн.05коп., яка нарахована згідно із розрахунком за кожною накладною окремо, за ті ж самі періоди що і пеня.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши арифметичних розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, в межах обраних позивачем періодів, встановив, що позивачем вірно визначений момент настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, розрахунок є обґрунтованим та вірним, отже заявлена позивачем сума 3% річних у розмірі 110грн.05коп. підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибютьрські системи Донбасу Нова», м.Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі основного боргу 41377грн.66коп., сума пені 550грн.28коп., 3% річних у сумі 110грн.05коп.- задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибютьрські системи Донбасу Нова» (юридична адреса: 83045, м. Донецьк, вул Куйбишева, 34, ідентифікаційний код 32085111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС» (юридична адреса: 61052, обл. Харківська обл.., місто Харків, Ленінський район, вулиця Полтавський шлях, будинок, 56, поверх 6, офіс 23, ідентифікаційний код 33900983) суму основного боргу в розмірі 41377грн.66коп., 3% річних у сумі 110грн. 05коп., пеню в сумі 550грн.28коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 1720грн.50коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 02.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 05.07.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова