Постанова

від 08.07.2013 по справі 826/9179/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 липня 2013 року № 826/9179/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд Інжиніринг" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2013 №0000962280 та №0000972280 ВСТАНОВИВ:

13 червня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 05 лютого 2013 року № 0000962280 та № 0000972280.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між ним та ПП «Фірма «Володар», а також зазначено про те, що укладання та виконання договору відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій вищезазначений контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача у судове засідання 02 липня 2013 року не з'явився, заперечень проти позову не надав, вимогу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2013 року про витребування доказів не виконав, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи неявку представника відповідача, суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 15 січня 2013 року № 202/10/22-80 та наказу від 15 січня 2013 року № 68 проведена документальна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 35379174) ) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток в частині відображення валових витрат та податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Фірма» Володар» (код ЄДРПОУ 31988783) за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2011 року, за результатом якої складено акт перевірки від 17 січня 2013 року № 20/1-22-80-35379174.

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено наступні порушення:

- пункту 138.2. статті 138 та пункту 141.1. статті 141 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 6774,00 грн. в тому числі за період: II-III квартали 2011 року на суму 6774,00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 5890,00 грн., в тому числі за період серпень 2011 року на 5890,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними висновками акту перевірки, позивачем подані заперечення від 24 січня 2013 року № 10, які залишені без задоволення рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 31 січня 2013 року № 992/10/22-80.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року № 0000962280 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 138.2. статті 138 та пункту 141.1. статті 141 Податкового кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 6411,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року № 0000972280 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10 статті 201 Податкового кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7363,00 грн., в тому числі, за основним платежем - на суму 5890,00 грн., за штрафними санкціями - 1473,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження, податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року № 0000962280 та № 0000972280 - залишені без змін, а скарги позивача від 14 лютого 2013 року № 284/ю та від 24 квітня 2013 року № 325/ю - без задоволення (копії рішення Державної податкової служби у місті Києві від 17 квітня 2013 року № 3554/10/12-1-03 та рішення Міністерства доходів та зборів України від 15 травня 2013 року № 2570/67/99-99-10-01-15 містяться в матеріалах справи).

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані тим, що податковим органом отримано акт перевірки щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності по безтоварних операціях на підприємствах: зокрема, акт ДПІ у Вишгородському районі м. Києва ДПС від 31 січня 2012 року № 72/23-1-31988783 про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма «Володар», (код за ЄДРПОУ 31988783) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2011 року. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт отримання товарів (послуг) від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, вістів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить, що операції між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» та ПП «Фірма» Володар» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мають товарного характеру.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірними та підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» та ПП «Фірма» Володар», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали, 01 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» (Покупець за умовами Договору) та Приватним підприємством «Фірма»Володар» (Постачальник за умовами Договору) укладено Договір поставки товару № 0108/11.

Згідно пунктів 1.1., 1.2. цього Договору Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупцю Товар, а Покупець оплачувати та одержувати замовлений Товар. Найменування, асортимент та кількість товару, що поставляється Покупцю, вказується в рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Ціна та кількість Товару визначається рахунками-фактурами, які виставляє Постачальник на підставі усної або письмової заявки Покупця (пункт 2.1. Договору).

Згідно Розрахунку-фактури № 150801 від 15 серпня 2011 року Приватне підприємство «Фірма»Володар» передало позивачу наступний товар: низькотемпературний комплект RDD-10NE+KNXL у кількості 2 шт. на загальну суму 5100,00 грн. з ПДВ; осушувач повітря MJ-E16VX у кількості 2 шт. на загальну суму 9520,00 грн. з ПДВ; вентилятор RVA 100 у кількості 3 шт. на загальну суму 2067,75 грн.; К-2 Кронштейн середній з кріпл. у кількості 10 шт. на загальну суму 650,00 грн.; решітка дворядна 400х100 з демпфером у кількості 92 шт. на суму 12 113,64 грн. з ПДВ.

Згідно з прибутковою накладною № 8/8 від 15 серпня 2011 року та видатковою накладною № 1508/01 від 15 серпня 2011 року ПП «Фірма» Володар» поставило на адресу позивача обумовлений договором товар на загальну суму 35 341,67 грн. з ПДВ.

При цьому, ПП «Фірма» Володар» виписано позивачу податкову накладну від 15 серпня 2011 року № 99.

Оплата за поставлені товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки банку, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за серпень 2011 року на 5890,00 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Фірма» Володар», у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Фірма» Володар» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» здійснює діяльність у сфері оптової торгівлі, оптової торгівлі іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань.

Для здійснення своєї діяльності позивачем орендується на умовах оренди згідно з договором оренди нежитлового від 01 лютого 2012 року № 23/12 з ТОВ «Воліра» (код за ЄДРПОУ 38050021) приміщення за адресою: 04114, м. Київ, вул. Полупанова, буд.21.

Матеріали справи підтверджують, що придбаний у ПП «Фірма» Володар» передано в межах господарських відносин ОСОБА_1 (видаткові накладні від 26 жовтня 2011 року № 261001, від 04 листопада 2011 року № 41101, акти передачі матеріалів в монтаж від 17 листопада 2011 року, 07 листопада 2011 року); ТОВ «Гранд-Чубинське» (акт передачі матеріалів в монтаж від 16 серпня 2011 року, 07 вересня 2011 року) ; ТОВ «Сабріз» (акт передачі матеріалів в монтаж від 18 серпня 2011 року); Державному космічному агентству України (акт передачі матеріалів в монтаж від 14 грудня 2011 року); ТОВ «Укрспецтрансбуд» (акт передачі матеріалів в монтаж від 22 грудня 2011 року); ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» (акти передачі матеріалів в монтаж від 01 червня 2012 року, 08 листопада 2011 року); ОСОБА_2 (акт передачі матеріалів в монтаж від 15 червня 2012 року); ТОВ «ЮА-Транс» (акт передачі матеріалів в монтаж від 11 вересня 2012 року);

Оплата за поставлені товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки банку, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Фірма» Володар» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Фірма» Володар» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Необґрунтованими виявились доводи про обов'язкову наявність у позивача документів, які підтверджують факт транспортування товару, оскільки за умовами договорів поставки товар поставляється продавцем на склад покупця, а тому позивач і не повинен мати вказаних документів.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства з підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Фірма» Володар», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року № 0000972280 є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині висновків Акта перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вже зазначалось, позивачем надано на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних товарів надано копії первинної документації по взаємовідносинам із підприємцем ОСОБА_1, ТОВ «Гранд-Чубинське», ТОВ «Сабріз», Державним космічним агентством України, ТОВ «Укрспецтрансбуд», ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест», ОСОБА_2, ТОВ «ЮА-Транс».

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України є помилковими, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток - є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Інжинірінг» задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року № 0000962280 та № 0000972280.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник