Постанова

від 10.07.2013 по справі 826/9502/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 липня 2013 року 11:22 справа №826/9502/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Омніс" доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18 червня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Омніс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "НТЦ "Омніс") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2013 року №0003682202 та №0003692202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2013 року відкрито провадження у справі №826/9502/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27 червня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за клопотанням представника відповідача.

В судовому засіданні 04 липня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач свого представника не направив, хоча і був належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 17 червня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2013 року №0003682202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "НТЦ "Омніс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 690 906,00 грн., у тому числі за основним платежем - 460 604,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 230 302,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2013 року №0003692202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "НТЦ "Омніс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 658 005,00 грн., у тому числі за основним платежем - 438 670,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 219 335,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 24 квітня 2013 року №1888/22.217/32484796 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Омніс" (код ЄДРПОУ 32484796) з питань правомірності дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" (код ЄДРПОУ 37643014) за період червень, серпень, жовтень 2012 р." (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 460 604,00 грн., у тому числі за ІІ, ІІІ та ІV квартали 2012 року; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 438 670,00 грн., у тому числі за червень, серпень та жовтень 2012 року.

Встановлені в Акті перевірки порушення мотивовані наступним: за даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ "Імперіум Плюс" встановлено, що операції вказаного підприємства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничих, трудових ресурсів, необхідних для обсягів постачання, та слідує, що невстановлені особи, використовуючи ім'я керівництва підприємства для прикриття незаконної діяльності створили умови для здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків; операції з контрагентами не містять у суті своїй економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товару; правочини, вчинені ТОВ "Імперіум Плюс", не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є такими, що порушують публічний порядок.

Наведена інформація про ТОВ "Імперіум Плюс", на думку відповідача, свідчить, що первинні документи по взаємовідносинам ТОВ "НТЦ "Омніс" з ТОВ "Імперіум Плюс" складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим на має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення до складу витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з постачальником в ході перевірки підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "НТЦ "Омніс" дотримано передбачені умови для формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач письмового заперечення проти позову до суду не надав.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ "НТЦ "Омніс" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначав, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "НТЦ "Омніс" та ТОВ "Імперіум Плюс", мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що 06 січня 2012 року між ТОВ "НТЦ "Омніс" (замовник) та ТОВ "Імперіум Плюс" (виконавець) укладено договір №2012-1, відповідно до якого замовник згідно із замовленнями на виконання робіт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати замовнику послуги щодо обробки результатів драйв-тестів міст, на автомобільних дорогах, залізничних маршрутах, indoor тестувань у приміщеннях, в метрополітені; аналізу первинної систематичної інформації поточних якісних показників мереж зв'язку стандартів GSM, CDMA, UMTS, WIMAX, WI-FI по регіонах України; перетворення первинної систематичної інформації, її відбору, формування на цифрових носіях та складання звітів, надалі - послуги.

Згідно з пунктами 4.1, 4.3, 4.4 договору виконавець надає послуги на підставі отриманого замовлення на виконання робіт, яке містить результати драйв-тестів міст, на автомобільних дорогах, залізничних маршрутах, indoor тестувань у приміщеннях, в метрополітені записані на цифрові носії у вигляді Log-файлів; виконавець надає послуги та оформлює звіти на цифрових носіях у відповідності до технічного завдання; на підтвердження факту надання послуг на кожне замовлення виконавець надає замовнику звіт про надані послуги та акт здачі-приймання робіт.

Відповідно до протоколів узгодження вартості надання послуг, актів здачі-прийняття робіт, які датовані червнем, серпнем та жовтнем 2012 року, ТОВ "Імперіум Плюс" надало позивачу обумовлені договором послуги всього на суму 2 632 020,00 грн., та виписало податкові накладні на загальну суму 2 632 020,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 438 670,00 грн.

В оплату за надані послуги ТОВ "НТЦ "Омніс" перерахувало на рахунок виконавця грошові кошти, що підтверджується відповідним виписками банку.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акт перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у ТОВ "НТЦ "Омніс" відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідач лише зазначив в Акті перевірки про те, що документи по фінансово-господарським операціям між ТОВ "НТЦ "Омніс" та ТОВ "Імперіум Плюс" складені всупереч вимогам законодавства у зв'язку із встановленням у акті про неможливість проведення зустрічної звірки фактів порушення податкового законодавства ТОВ "Імперіум Плюс".

Між тим, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємством-постачальником не є підставою для позбавлення правового значення відповідних первинних та податкових документів, виданих цим підприємством.

Окрім того, судом не встановлено, а відповідачем не наведено, що первинні документи щодо спірних правовідносин складено з порушенням вимог законодавства, у тому числі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інформацією, розміщено в мережі Інтернет, наприклад, http://ru.omnis.com.ua/, ТОВ "НТЦ "Омніс" здійснює діяльність у сфері дослідження й експериментальних розробок у сфері інших природничих та технічних наук, у сфері бездротового електрозв'язку та надає послуги, зокрема щодо оцінки умов функціонування базових станцій мережі мобільного зв'язку, оцінка якості покриття в населених пунктах України та автомобільних доріг, в метрополітені, тестування покриття вздовж залізничних маршрутів, тестування фрагментів мереж тощо.

Суд встановив, що придбані у ТОВ "Імперіум Плюс" послуги щодо обробки результатів драйв-тестів міст, на автомобільних дорогах, залізничних маршрутах, indoor тестувань у приміщеннях, в метрополітені; аналізу первинної систематичної інформації поточних якісних показників мереж зв'язку стандартів GSM, CDMA, UMTS, WIMAX, WI-FI по регіонах України; перетворення первинної систематичної інформації, її відбору, формування на цифрових носіях та складання звітів замовлялись ТОВ "НТЦ "Омніс" з метою виконання зобов'язань перед мобільними операторами - ПрАТ "МТС Україна", ПрАТ "Київстар" та ТОВ "Астеліт" та згідно договорів про надання послуг від 28 жовтня 2005 року №065/2005, від 01 липня 2010 року №GD-10-07709 та від03 травня 2012 року №АТ12USE 268, відповідних замовлень та технічних завдань.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивач надав суду наступні докази: копії договорів надання послуг разом з додатками, копії замовлень та технічних завдань, планів-графіків виконання робіт, протоколів погодження договірної ціни, копії рахунків-фактур, актів приймання-передачі виконаних робіт, податкових накладних, виписки банку, транспортно-експедиційного обслуговування, специфікацій, актів виконаних робіт з додатками, копії складських квитанцій на зерно, карток аналізу зерна із посиланнями на відповідних постачальників, копії вантажним митних декларацій.

З наведеного слідує, що ТОВ "НТЦ "Омніс" здійснювало витрати на придбання послуг у ТОВ "Імперіум Плюс" для провадження своєї господарської діяльності, спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Імперіум Плюс" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не вчиняло фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував витрати за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ "Імперіум Плюс" у зв'язку з придбанням у нього послуг.

Стосовно посилань відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Імперіум Плюс", суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Суд звертає увагу, що відповідних судових рішень про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Імперіум Плюс", матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Імперіум Плюс" та станом на 08 липня 2013 року зареєстроване як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товарів та послуги з метою провадження господарської діяльності, висновки Акта перевірки про порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання у ТОВ "Імперіум Плюс" послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Імперіум Плюс" - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, на думку суду, ТОВ "НТЦ "Омніс" правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ "Імперіум Плюс", а висновки Акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 21 травня 2013 року №0003682202 та №0003692202 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "НТЦ "Омніс" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Омніс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 травня 2013 року №0003682202 та №0003692202.

3. Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Омніс" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні нуль копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко