Рішення

від 09.07.2013 по справі 906/720/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "09" липня 2013 р. Справа № 906/720/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Костриця О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Сторожев І.В. дов. №120 від 11.06.2013р.

від відповідача: Шведюк Л.П. - арбітражний керуючий

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" (с.Шпичинці, Ружинський район, Житомирська область)

до Арбітражного керуючого - ліквідатора СФГ "Роставиця" Шведюк Людмили Петрівни (м.Житомир)

про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

Позивачем пред'явлено позов до відповідача про визнання договору купівлі-продажу від 27.07.2010р., укладеного між ПСП "Батьківщина" та СФГ "Роставиця", дійсним та визнання за ПСП "Батьківщина" права власності на нерухоме майно - будинок механізатора, площею 181,8 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. 40-річчя Перемоги, 48 "б", с.Роставиця, Ружинського району, Житомирської області.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім того, в засіданні суду надав лист Ружинського районного управління юстиції Житомирської області №534/2.3-13 від 03.07.2013р., лист Приватного нотаріуса Ружинського районного нотаріального округу Власюка П.В. №156/01-16 від 03.07.2013р. та докази доплати судового збору.

13.06.2013р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.41-42).

Відповідач в засіданні суду визнала вимоги позивача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Житомирської області перебувала справа №7/153-Б про визнання банкрутом Селянського-фермерського господарства "Роставиця".

Постановою господарського суду Житомирської області від 28.05.2009р. у справі №7/153-Б Селянсько-фермерське господарство "Роставиця" (відповідач по справі) було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Шведюк Л.П.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.06.2011р. у справі №7/153-Б затверджено звіт ліквідатора-арбітражного керуючого Шведюк Л.П. та ліквідаційний баланс Селянсько-фермерського господарства "Роставиця"; ліквідовано юридичну особу-банкрута Селянсько-фермерське господарство "Роставиця", зареєстроване Ружинською районною державною адміністрацією 20.03.2000р., юридична адреса: Житомирська область, Ружинський район, с.Роставиця, вул. 40-річчя Перемоги, ідентифікаційний код 30847875; припинено провадження у справі.

Позивач в позовній заяві зазначає, що 27.07.2010р. на аукціоні з продажу лота №3, Приватним сільськогосподарським підприємством "Батьківщина" було придбано лот №3 - будинок механізатора, загальною площею 181,8 кв.м., що підтверджується протоколом аукціону про продаж лота №3 (а.с.17). Відповідно до довідки Роставицької сільської ради Житомирської області будинку механізатора присвоєно адресу: Житомирська область, Ружинський район, с.Роставиця, вул. 40- річчя Перемоги, 48 "б".

З огляду на зазначене, 27.07.2010р. між Селянсько-фермерським господарством "Роставиця" в особі ліквідатора Шведюк Людмили Петрівни, що діяла на підставі постанови господарського суду Житомирської області від 28.05.2009р. (відповідач по справі) та ПСП "Батьківщина" (позивач по справі) було укладено договір купівлі - продажу від 27.07.2010р., згідно якого відповідач на підставі протоколу аукціону від 27.07.2010р. зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, передати у власність позивачу, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, прийняти майно, а саме: будинок механізатора, загальною площею 181,8 кв. м. за 8333,00 грн.

На виконання умов договору позивач провів оплату по зазначеному договору, в підтвердження чого було надано платіжне доручення №257 на суму 833,30 грн. та квитанцію №2 від 28.07.2010р. на суму 7499,70 грн. (а.с. 18-19).

Згідно з актом приймання-передачі від 28.07.2010р. СФГ "Роставиця" в особі арбітражного керуючого Шведюк Л.П. передало, а ПСП "Батьківщина" прийняло у власність будинок механізатора, загальною площею 181,8 кв.м. за 8333,00 грн. (а.с.16).

Виходячи зі змісту позовної заяви, сторонами було узгоджено всі істотні умови договору купівлі-продажу нерухомого майна.

При цьому, як вказує позивач, з його сторони договір було виконано повністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Позивач зазначає, що на виконання вимог діючого законодавства, 02 серпня 2010 року відповідачу - ліквідатору СФГ "Роставиця" Шведюк Людмилі Петрівни, було передано лист, на другому примірнику якого відповідачем зроблено запис про його отримання, про необхідність з'явитись до приватного нотаріуса за адресою: смт. Ружин, вул. Бірюкова, 15, 04 серпня 2010 року о 10 годині 00 хвилин для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу від 27 липня 2010 року.

Проте, у встановлений строк відповідач до нотаріальної контори не з'явився, в зв'язку з чим 09 серпня 2010 року їй повторно було передано лист про необхідність з'явитись до приватного нотаріуса за адресою: смт. Ружин, вул. Бірюкова, 15, 11 серпня 2010 року о 10 годині 00 хвилин для нотаріального оформлення договору купівлі- продажу.

Однак, у встановлений день та час відповідач повторно не з'явився до нотаріальної контори, причини неявки не повідомив.

Крім того, в обгрунтування заявлених вимог позивач також посилається на ст.ст.203, 204, 209, 220, 638, 655, 657, 392 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 2, 12, 13, 54, 55, 56, 57, 58 ГПК України

З урахуванням вищевикладеного та вимог чинного законодавства позивач просить суд визнати договір купівлі-продажу від 27 липня 2010 року дійсним та визнати за ПСП "Батьківщина" права власності на нерухоме майно.

Господарський суд, розглянувши вимоги позивача, вважає, за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що вищезазначений договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Регулювання відносин, що виникають, у зв'язку із укладенням договорів купівлі- продажу здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке д і я л о на м о м е н т в ч и н е н н я п р а в о ч и н у.

Як вбачається із позовної заяви, позивач в обгрунтування заявлених вимог посилається на нормативно - правові акти, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, зі змісту цієї статті вбачається, що на момент продажу об'єкту нерухомого майна право продавця на продаж майна має бути підтверджено відповідним правовстановлюючим документом, перелік яких наведений, зокрема, в статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) та в Додатку 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази того, що на момент укладення договорів власником нерухомого майна був відповідач.

Оглянувши матеріали справи №7/153-Б, судом було долучено до матеріалів справи №906/720/13, копії рішення Роставицької сільської ради Ружинського району 32 сесії п'ятого скликання "Про погодження щодо оформлення свідоцтв на право власності за СФГ "Роставиця" на нерухоме майно" від 11.11.2009р. №51 та рішення виконавчого комітету Роставицької сільської ради "Про погодження щодо оформлення свідоцтв на право власності на нерухоме майно" від 17.11.2009р. №50, згідно яких, було вирішено: "Не погоджувати клопотання щодо оформлення свідоцтв на право власності за СФГ "Роставиця" на нерухоме майно для реалізації, зокрема, будинок механізатора".

Отже, докази наявності у відповідача станом на 27.07.2010р. (дата укладення спірного договору) зареєстрованого права власності на будинок механізатора, що виступив предметом договору, суду надані не були.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з ч.1 ст.209 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 657 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Судом встановлено, що сторонами не здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За частиною 1 статті 210 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 статті 640 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, правила статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", постанови ВСУ від 10.03.2009 року у справі № 21/555 та від 18.04.2011 року у справі № 2-17/604-2009).

Зокрема, пунктом 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, суд відмовляє в задоволенні вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки момент вчинення такого правочину пов'язується з державною реєстрацією.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" № 1878 від 11.02.2010 року внесено зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, в частинах 2,3 статті 182 Цивільного кодексу України виключено вимогу про державну реєстрацію правочинів щодо нерухомості, виключено в частині 1 статті 657 Цивільного кодексу України слова щодо державної реєстрації правочинів, а частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України викладено в такій редакції, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня його посвідчення (п. 3 розділу І).

Вказаний закон № 1878 від 11.02.2010 року набрав чинності з моменту його опублікування, але деякі його положення, зокрема, зазначений п. 3 розділу І, набрали чинності з 1 січня 2013 року (в редакції Закону № 4152 від 09.12.2011 року, яким внесені зміни до Закону "Про внесення змін до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" щодо набуття чинності окремих його положень та який набрав чинності 31.12.2011 року).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин залишалися чинними положення Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації правочинів, згідно яких договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Отже, оскільки спірний договір не пройшов державної реєстрації, він вважається не укладеним та таким, що не має юридичної сили та не породжує у сторін ні прав, ні обов'язків.

За таких обставин, не може бути визнаний дійсним договір, який вважається не укладеним.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що під ухилянням сторони від нотаріального посвідчення договору слід розуміти вчинення нею як активних дій (протидій) цьому так і пасивне небажання вчинити цю дію. Тобто, обов'язковим є наявність у сторони умислу щодо ухилення від нотаріального посвідчення договору.

Слід також враховувати, що умовами застосування ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України є саме безповоротне ухилення та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити договір.

Разом з тим, позивачем не доведено факт ухиляння з боку відповідача від нотаріального посвідчення договору про купівлі-продажу від 27.07.2010р. та не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, слід також зазначити, що у своєму відзиві на позовну заяву (а.с. 41,42), відповідач взагалі не вказує підстав з яких він не зміг бути присутнім на посвідченні нотаріальних дій, а факт визнання позову відповідачем грунтується на інших обставинах, що не мають відношення до обгрунтувань викладених в позовній заяві.

Крім того, в контексті поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, судом також критично сприймається позиція відповідача з визнання позову, оскільки в даному випадку його дії суперечать нормам законодавства, що викладені вище.

Стосовно позовних вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно - будинок механізатора, площею 181,8 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. 10-річчя Перемоги, 48"б", с.Роставиця, Ружинського району, Житомирської області, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, який як володіє, так і не володіє нею, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не перебуває з власником у зобов'язальних чи інших відносинах із приводу спірної речі.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження оспорювання, заперечення або невизнання відповідачем права власності позивача на зазначене нерухоме майно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем не доведено, що на момент звернення з позовом до суду, його права та охоронювані законом інтереси були порушені.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Судові витрати понесені позивачем покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 15 липня 2013р.

Суддя Костриця О.О.

1-до справи;2,3- сторонам