Рішення

від 09.07.2013 по справі 910/3304/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3304/13 09.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю"Група Компаній "Єврокомфорт"

про стягнення 4 193, 18 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Чайка О.В. за довіреністю № 479 від 08.07.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Єврокомфорт" (далі - відповідач) про стягнення 4 193, 18 грн., в тому числі 4 100, 00 грн. основного боргу, 72, 79 грн. 3 % річних, 20, 39 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем у спрощений спосіб було укладено договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар - МФУ АЗ ч/б Сanon iR2520 вартістю 7 867, 86 грн. Оскільки відповідач на вимогу позивача вказаний товар не поставив, позивач почав вимагати повернення сплачених ним в якості передоплати коштів, які відповідачем було повернуті на суму 3 767, 86 грн., у зв'язку з чим за ним утворився борг в сумі 4 100, 00 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/3304/13, розгляд справи призначено на 05.03.2013 р.

У судовому засіданні 05.03.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 02.04.2013 р.

У судовому засіданні 02.04.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2013 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 23.04.2013 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 23.04.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 910/3304/13 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2013 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 910/3304/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 04.06.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. справу № 910/3304/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/3304/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 04.06.2013 р.

У судовому засіданні 04.06.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 09.07.2013 р.

09.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, оформлена у формі позовної заяви, якою він просить суд розглядати позов з урахуванням зміни найменування відповідача, оскільки ним з'ясовано, що новою назвою відповідача є ТОВ "Стандарткапітал". При цьому, позивач зазначає про те, що ним повторно викладено вимоги до відповідача - ТОВ "Стандарткапітал" у формі позовної заяви, зміст якої не змінено, та направлено її копію на адресу останнього.

Також, 09.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про виклик до суду керівника відповідача на момент отримання коштів - Теслю Сергія Олександровича для дачі пояснень з приводу питань: чи отримував відповідач від позивача кошти у розмірі 7 867, 86 грн. за МФУ Сanon iR2520 згідно з рахунком № 6 від 07.05.2012 р.; чи передавався оплачений згідно з рахунком № 6 від 07.05.2012 р. товар позивачу; чи повертались позивачу решта коштів у розмірі 4193, 18 грн. за непоставлений, вказаний у рахунку № 6 від 07.05.2012 р. товар.

Представник відповідача у судове засідання 09.07.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. судом на підставі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з веб-ресурсу http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, технічним адміністратором якого є Державне підприємство "Інформаційно-ресурсний центр" відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2009/5 від 19.08.2011 р., а також Витягу з ЄДРЮОФОП серії АВ № 528940 від 07.06.2013 р., встановлено, що відповідачем змінено найменування товариства на "Стандарткапітал".

Відповідно до приписів п. 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

На підставі зазначеного, судом здійснено заміну найменування відповідача на Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарткапітал".

Також, судом розглянуто клопотання позивача про виклик для дачі пояснень гр. Теслі Сергія Олександровича, та вирішено в його задоволенні відмовити, оскільки позивачем належним чином не обґрунтовано, зважаючи на доказове наповнення справи, необхідності в тому числі заслуховування пояснень вказаної особи, як і не вказано, чому така особа не може надати пояснення суду в письмовій формі. Суд звертає увагу, що задоволення клопотань про витребування доказів або виклик для дачі пояснень посадових осіб підприємств, установ, організацій, які не відповідають принципу процесуальної потреби для вирішення спору, може призводити до затягування розгляду справи та порушувати права учасників судового процесу на її розгляд протягом розумного строку.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, за усною домовленістю між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар - МФУ АЗ ч/б Сanon iR2520 вартістю 7 867, 86 грн.

Так, 07.05.2012 р. відповідач виставив позивачу Рахунок на оплату № 6 від 07.05.2012 р. на суму 7 867, 86 грн. для оплати товару - МФУ АЗ ч/б Сanon iR2520.

Згідно з приміткою на вказаному рахунку, зазначається, що його оплата означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на р/р постачальника, само вивозом, за наявності довіреності та паспорта.

08.05.2012 р. позивач перерахував на користь відповідача 7 867, 86 грн., що підтверджується долученої до матеріалів справи випискою банку по поточному рахунку позивача.

Оскільки після оплати позивачем виставленого відповідачем рахунку, останній так і не здійснив поставки замовленого товару, позивач листом № 322 від 18.05.2012 р. звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти в сумі 7 867, 86 грн.

Листом за № 335 від 23.05.2012 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою терміново повернути сплачені ним грошові кошти.

У свою чергу, відповідач, листом № 3/42-5 від 01.06.2012 р. повідомив позивача про те, що він отримав від позивача грошові кошти й зобов'язується поставити оплачений товар або його заміну, або ж повернути грошові кошти до 08.06.2012 р. включно.

Листом за № 12 від 20.07.2012 р. позивач вкотре звернувся до відповідача з вимогою повернути спірні кошти.

26.07.2012 р. відповідач перерахував позивачу 1 867, 86 грн., 22.08.2012 р. - 1 000, 00 грн., 18.10.2012 р. - 300, 00 грн., 09.11.2012 р. - 300, 00 грн., 27.12.2012 р. - 300, 00 грн., всього - 3 767, 86 грн.

Оскільки в подальшому відповідач повністю так і не повернув позивачу передплачених коштів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Станом на момент розгляду цього спору по суті заборгованість відповідача перед позивач у відповідності до матеріалів справи складає 4 100, 00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи рахунки, виписки банку по поточному рахунку та листування сторін містять найменування товару, його кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Кінцевий строк, протягом якого відповідач зобов'язувався поставити замовлений позивачем товар, було визначено відповідачем у листі від 01.06.2012 р. як 08.06.2012 р. включно.

При цьому, як слідує зі змісту позовної заяви, поданої у даній справі, позивач такий строк поставки товару прийняв та саме від вказаної дати вважає зобов'язання з поставки товару простроченим.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару на суму згідно з умовами укладеного між сторонами у спрощений спосіб Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини, як і не надано доказів повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 72, 79 грн. 3 % річних за період з 09.06.2012 р. по 10.01.2013 р., розрахунок яких є вірним, проте як інфляційні втрати в сумі 20, 39 грн. розраховані методологічно нерівно, а саме: без врахування індексів інфляції менших від 1, тобто за періоди дефляції, а також шляхом здійснення нарахувань на кожен місяць окремо, проте як помісячні індекси, що входять до періоду розрахунку, мають перемножуватись.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що сукупний індекс інфляції за період з червня 2012 року по січень 2013 року включно становить менше одиниці - 0,997, тобто мали місце процеси дефляції, у зв'язку з чим підстав для нарахування інфляційних втрат немає.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки товару, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням вищевикладеного.

У свою чергу, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарткапітал" (03067, м. Київ, Солом'янський район, бульвар Івана Лепсе, будинок 7, код ЄДРПОУ 37783195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" (03055, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Політехнічна, будинок 31, код ЄДРПОУ 24718890) 4 100 (чотири тисячі сто) грн. 00 коп. основного боргу, 72 (сімдесят дві) грн. 79 коп. 3% річних та 1 703 (одну тисячу сімсот три) грн. 29 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.07.2013 р.

Суддя В.С. Ломака