Ухвала

від 11.07.2013 по справі 784/2619/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №784/2619/13 11.07.2013 11.07.2013 11.07.2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11/784/471/13 Головуючий 1-ї інстанції

Категорія: ст. 356 КК України Сябренко І.П.

Доповідач апеляційного суду

Маркова Т.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Погорєлової Г.М.

суддів: Івченко О.М., Маркової Т.О.

засудженого: ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за спільною апеляцією потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 22.04.2013 року та апеляцією засудженого ОСОБА_3 від 24.04.2013 року на вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2013 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Графське Казанківського району Миколаївської області, громадянин України, з базовою загальною середньою освітою, одружений, працює головою фермерського господарства «ІНФОРМАЦІЯ_2», зареєстрований та фактично проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за ст. 356 КК України до штрафу в розмірі 510 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рахунок відшкодування майнової шкоди 6439 грн. 79 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн. кожній.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_6 судові витрати, понесені нею у зв'язку з явкою до суду, в сумі 627 грн.

Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що всупереч встановленному законом порядку, незважаючи на оспорювання правомірності його дій по володінню та використанню земельних ділянок належних ОСОБА_5 (кадастровий номер 4823685700:08:000:0051) та ОСОБА_6 (кадастровий номер 4823685700:08:000:0052), які розташовані в межах території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, в період з 20 по 27 квітня 2011 року самовільно умисно зайняв вказані ділянки, обробив їх та в травні 2011 року засіяв, після чого влітку 2011 року зібрав врожай та розпорядився ним на власний розсуд, чим заподіяв потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шкоду в розмірі 6493 грн. 79 коп. кожній, яка для них є значною.

В спільній апеляції потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять змінити вирок суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди та залишити позов в цій частині без розгляду. Свої апеляційні вимоги потерпілі мотивують наміром звернутися до суду з позовом про відшкодування неодержаного доходу в цивільному порядку.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України. Вважає, що судом допущена однобічність і неповнота судового слідства, з істотними порушеннями норм кримінально-процесуального закону. Вказує, що висновки суду про його винуватість не відповідають фактичним обставинам справи, стверджує, що в справі відсутні докази про заподіяння потерпілим будь-якої шкоди. Крім того, звертає увагу на те, що суд не врахував, що в матеріалах справи є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи по тому ж обвинуваченню.

Апелянт вказує, що постанова про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України, винесена відносно нього 15.09.2011 року суддею Казанківського районного суду Миколаївської області Вжещ С.І., є незаконною з наступних причин. По-перше, суддя мала особисту зацікавленість через те, що її секретарем є рідна донька потерпілої ОСОБА_5 По-друге, скарга приватного обвинувачення потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 грунтується на постанові про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 51-1 КупАП від 26.07.2011 року, яка була скасована постановою Новобузького районного суду Миколаївської області від 23.04.2013 року, а провадження по адміністративній справі закрито.

Вказує на відсутність в його діях ознак злочину, передбаченого ст. 356 КК України, оскільки у 2011 році він користувався належними ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельними ділянками на законних підставах, а саме за усною домовленістю із ОСОБА_7, який в цій ситуації виступав представником землевласників.

Вказує, що до весни 2011 року не знав про бажання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 самостійно обробляти власні земельні ділянки, оскільки потерпілі до нього із такими заявами чи вимогами не зверталися та ніяких претензій з цього приводу не заявляли. Вимогу від потерпілих про повернення їм земельних ділянок, він отримав після того, як засіяв поле зерном та одразу погодився з цим, але за умови відшкодування витрат, які він поніс за обробку землі (парування, удобрювання, здійснення посіву). Крім того, апелянт заперечує проти задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4, які підтримали апеляцію, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянтів, колегія вважає, що апеляції потерпілих та засудженого не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині відповідає фактичним обставинам та ґрунтується на зібраних у справі доказах, які судом перевірені.

В судовому засіданні засуджений вину в інкримінованому йому злочині не визнав, однак не заперечував, що до 2009 року орендував земельні ділянки, які тепер належать ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Після припинення дії договору оренди земельних ділянок, потерпілі вирішили самостійно обробляти свою землю. В 2011 році після підготовки для посіву поля, потерпілі вимагали повернення земельних ділянок, на що він погодився, але за умови відшкодування йому витрат на обробку землі. 20.04.2011 року представниками землевпорядного інституту та відділу Держкомзему у Казанківському районі були виміряні земельні частки потерпілих без врахування того, що площі земельних ділянок всіх громадян на контурі НОМЕР_1 невірно обчислені. Після чого, за відсутності відшкодування йому витрат з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_6, вважаючи, що користувався земельними ділянками потерпілих у 2011 році на законних підставах, засіяв земельні ділянки та влітку зібрав врожай.

Аналізуючи вказані показання ОСОБА_3, судова колегія приходить до висновку, що хоча засуджений і не визнав свою вину в інкримінованому йому злочині, однак не оспорював фактичні обставини скоєння злочину, які знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. В своїх показаннях ОСОБА_3 не заперечував факту користування у 2011 році земельними ділянками, належних потерпілим, вважаючи, що користувався ними на законних підставах.

Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердили, що в 2009 році, коли закінчився строк дії договорів оренди їх земельних ділянок, укладених з ОСОБА_3, вони вирішили самостійно обробляти земельні ділянки. В 2009-2010 роках змушені були користуватись земельними ділянками, які виділив ОСОБА_3 на власний розсуд. Восени 2010 року та навесні 2011 року неодноразово попереджали ОСОБА_3 про те, що вони самі будуть обробляти свої земельні ділянки та для того, щоб з'ясувати межі належних їм земельних ділянок звернулись до відповідного інституту. 20.04.2011 року представниками землевпорядного інституту відділу Держкомзему Казанківського району було визначено межі земельних ділянок в натурі та встановлено межові знаки. У 2011 році наполягали на тому, щоб ОСОБА_3 звільнив самовільно зайняті ним земельні ділянки, які були їм виділені в натурі. Але ОСОБА_3 в квітні 2011 року навіть після встановлення межових знаків користувався їх земельними ділянками, засіявши їх та зібравши врожай. Навесні 2011 року мали намір посіяти та вирощувати на своїх ділянках соняшник, для чого придбали насіння соняшнику, але реалізувати свої наміри перешкодив ОСОБА_3

Ці показання потерпілих підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Крім того, свідок ОСОБА_8 підтвердив виділення в 2011 році ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в натурі земельних ділянок, які розташовані на території Троїцько-Сафонівської сільської ради і встановлення межових знаків, що також підтверджується даними актів прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 20.04.2011 року про те, що власники земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_5, виконавець робіт ОСОБА_9 та власники суміжних земельних ділянок склали зазначені акти про закріплення межовими знаками в натурі меж земельних ділянок, які мають кадастрові номери 4823685700:08:000:0052 та 3685700:08:000:0051 (а.с. 6,7).

Право власності на земельні ділянки, які належать потерпілим підтверджується даним державних актів на ім'я ОСОБА_5- серії ЯГ №595203 від 31.01.2007 площею 7,87 га та ЯГ №595204 від 01.2007 року на ім'я ОСОБА_6 площею 7,87 га, які розташовані на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (а.с.4,5).

Таким чином, винуватість ОСОБА_3 у вчинені самоправства, яке завдало значної шкоди інтересам власників земельних ділянок, матеріалами справи доведена, а саме те, що ОСОБА_3 в період з 20 по 27 квітня 2011 року самовільно, умисно зайняв земельні ділянки, належні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, провів їх обробку, засіяв їх та зібрав врожай, завдавши потерпілим також майнову шкоду в розмірі 6493 гри. 79 коп. кожній, яка є для них значною.

З урахуванням викладеного, суд правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_3 за ст. 356 КК України як самоправство, тобто самовільне, всупереч установлену законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам власника.

Посилання засудженого про відсутність в його діях складу злочину безпідставні і спростовуються доказами ретельно перевіреними судом. Крім того, ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував, що ще в 2009 році потерпілі повідомили його про те, що бажають самостійно обробляти свої земельні ділянки. Навесні 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 теж вимагали повернути їм земельні ділянки, на що він погодився за умови відшкодування йому витрат на обробку землі. Коли потерпілі відмовились на це, то він засіяв поле.

Таким чином, засуджений всупереч волі потерпілих самовільно зайняв їх земельні ділянки, у зв'язку з чим вони, як власники земельних ділянок, не мали можливість вирощувати сільськогосподарську продукцію на своїх земельних ділянках, що призвело як до моральних страждань, так і заподіяло й матеріальні збитки.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що судове слідство проведено у цій справі з достатньою повнотою, дослідженим доказам суд дав належну оцінку та обґрунтовано визнав ОСОБА_3 винним у вчинені злочину, за який він засуджений. Докази, на які суд послався у вироку, відповідають фактичним обставинам справи.

Що стосується доводів апеляції засудженого, про допущені порушення закону при порушені кримінальної справи судом, то вони є безпідставними. Як вбачається із матеріалів справи, скарга приватного обвинувачення надійшла до суду 12.09.2011 року, а 15.09.2011 року суддею Вжещ С.І. відповідно до вимог ст. 97 ч.2 КПК України в триденний строк відносно ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст.356 КК України, з призначенням справи до розгляду на 07.10.2011 року. В цей день суддею заявлений самовідвід і справа після повторного автоматичного розподілу була розподілена судді Біцюку А.В..

Твердження апелянта про безпідставність притягнення його до кримінальної відповідальності за самоправство, оскільки в матеріалах справи є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи по тому ж обвинуваченню, а також рішенням суду скасована постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КупАП від 26.07.2011 року, спростовується матеріалами справи.

29.04.2011 року ОСОБА_5 звернулась до Казанківського РВ УМВС України в Миколаївській області із заявою про самовільне зайняття її земельної ділянки ОСОБА_3 За результатами перевірки заяви в порушені кримінальної справи 06.05.2011 року відмовлено, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину передбаченого ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки). Крім того, дійсно постановою Новобузького районного суду Миколаївської області від 23.04.2013 року скасовано постанову № 2 від 26 липня 2011 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП. Однак вказані рішення суду не впливають на результати розгляду даної справи, оскільки в них йде мова про самовільний захват землі, а не самоправні дії ОСОБА_3

Таким чином, порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які б вказували на необхідність скасування вироку, як то посилаються в апеляціях засуджений, не встановлено.

Безпідставними є і доводи засудженого про відсутність в справі доказів про заподіяння потерпілим будь-якої шкоди. Розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 7,87 га, розташованої на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району складає 6493 грн. 79 коп. (а.с. 9-10).

Оцінюючі завдану потерпілим шкоду, судова колегія враховує також те, що потерпілі, які є пенсіонерками, розмір їх пенсій складає ОСОБА_6 827 грв. 61 коп. та ОСОБА_5 1441 грв.., тривалий час не мали змоги належним чином реалізувати своє законне право на користування своєї землі.

Не ґрунтуються на вимогах закону і апеляція потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про скасування вироку в частині відмови у задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди та залишення позову в цій частині без розгляду, оскільки цивільний позов розглянутий судом по суті відповідно до вимог ст. 328 КПК України 1960 року.

Враховуючи наведене, керуючись ст.365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляції потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2013 року відносно ОСОБА_3 залишити без зміни.

Головуюча:

Судді: