Рішення

від 09.07.2013 по справі 910/3350/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3350/13 09.07.13

За позовом Фізичної особи-підприємця Лисака Олега Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробнича компанія "Максус"

про стягнення 3 146, 17 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Желінський В.М. за довіреністю б/н від 18.02.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Лисак Олег Олександрович (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробнича компанія "Максус" (далі - відповідач) про стягнення 3 146, 17 грн., в тому числі 2 725,00 грн. основного боргу, 209, 86 грн. 3 % річних, 211, 31 грн. інфляційних втрат та 1 720, 50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 22.02.2010 р. ним було отримано від відповідача замовлення на виготовлення та встановлення тумб вітринних 400х745 в кількості 3 шт. на загальну суму 5 450, 00 грн., яке було прийнято позивачем до виконання, а саме: виставлено рахунок-фактуру № СФ-2202-001 від 22.02.2010 р., який відповідач частково оплатив платіжним дорученням № 87 від 22.02.2010 р. на суму 2 725, 00 грн., та виготовлено й 26.02.2010 р. доставлено відповідачу за адресою: м. Львів, вулиця Наукова, 96 тумби вітринні 400х745 в кількості 3 шт. При цьому, як зазначає позивач, після поставки вказаного товару представники відповідача відмовились від підписання видаткової накладної, мотивуючи це тим, що у них не має відповідних повноважень, у зв'язку з чим зазначили, що по приїзді до м. Києва в офісі підприємства вони передадуть видаткову накладну директору, який в подальшому поверне її позивачу. В подальшому, як зазначає позивач, відповідачем так і не було повернуто йому підписаної видаткової накладної, та більше того 09.03.2010 р. направлено позивачу претензію з вимогою повернути отримані кошти у зв'язку з поставкою неякісного товару, яку позивач відхилив через необґрунтованість. 01.11.2010 р. відповідачем звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до ФОП Лисак О.О. про стягнення авансового платежу та завданих збитків. Вказаний позов ухвалою від 13.04.2011 р. господарський суд Волинської області залишив без розгляду. Оскільки подальші вимоги позивача про підписання видаткової накладної та сплати решти суми вартості поставленого товару були залишені без відповіді, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/3350/13 та призначено її до розгляду на 19.03.2013 р.

У судовому засіданні 19.03.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Від представника відповідача у судовому засіданні 19.03.2013 р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з тих підстав, що під час поставки товару за адресою: м. Львів, вул. Нахімова, 96, позивачем не було надано належним чином оформлених документів з вірним зазначенням обов'язкових реквізитів (видаткової накладної, податкових накладних), а також технічного паспорту, сертифікату якості та висновку санітарно-епідеміологічної експертизи. При цьому, відповідач відмічає, що відповідний товар залишено у нього з запереченнями щодо його якості. Посилаючись на положення Закону України "Про захист прав споживачів" відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявленого ним позову. Крім того, до відзиву відповідачем додано зроблений на підставі положень вказаного Закону контррозрахунок боргу позивача в сумі 33 473, 30 грн. неустойки.

В судовому засіданні 19.03.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.04.2013 р.

01.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2013 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 23.04.2013 р.

09.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких він вказує на те, що оскільки умовами укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки не було визначено вимог щодо якості товару, позивачем були передані відповідні тумби вітринні, виготовлені відповідно до замовлення покупця у стані та за якістю, що придатні для належного їх використання як тумб вітринних. На думку позивача, відповідачем не доведено того, що товар було поставлено неналежної якості та, що виявлені недоліки мали місце до моменту поставки товару. При цьому, позивач звертає увагу на те, що відповідно опису-вкладення у цінний лист від 08.07.2010 р. ним були передані відповідачу видаткова та податкові накладні, проте як обов'язку передавати сертифікату якості у нього не було, оскільки вимог щодо складання такого відносно спірного товару чинним законодавством не передбачено, як і не є такий товар об'єктом державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач помилково застосовує до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів", оскільки він не розповсюджується на юридичних осіб.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 23.04.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 910/3350/13 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2013 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 910/3350/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 04.06.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. справу № 910/3350/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/3350/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 04.06.2013 р.

04.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло електронне повідомлення, в якому викладене клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2013 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 18.06.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2013 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 09.07.2013 р.

09.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, відповідно до яких він звертає увагу на те, що в ході розгляду справи відповідач змінив своє найменування на ТОВ "МАКСУС-БУД", а також місцезнаходження на: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77, офіс 23.

Представник відповідача в судове засідання 09.07.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. судом на підставі наданого позивачем Витягу з ЄДРЮОФОП серії АВ № 872205 від 08.07.2013 р. щодо відповідача встановлено, що останній 10.06.2013 р. змінив найменування та місцезнаходження юридичної особи з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробнича компанія "Максус" (02121, місто Київ, Дарницький район, вулиця Декабристів, будинок 12/37, квартира 301; код ЄДРПОУ 33937510) на Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСУС-БУД" (83048, Донецька область, місто Донецьк, Київський район, вулиця Університетська, будинок 77, офіс 23, код ЄДРПОУ 33937510), номер реєстраційної дії 10651050011005455.

Судом враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Таким чином, не зважаючи на те, що в процесі провадження у справі відповідач змінив своє місцезнаходження та відповідно змінилась територіальна підсудність спору, господарський суд міста Києва повноважений розглянути такий спір по суті.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач та не спростовано й не заперечується відповідачем, 22.02.2010 р. позивачем було отримано від відповідача замовлення на виготовлення та встановлення тумб вітринних 400х745 в кількості 3 шт. на загальну суму 5 450, 00 грн., яке було прийнято до виконання.

Зокрема, позивач виставив відповідачу для оплати товару - тумби вітринні 400х745 в кількості 3 шт. рахунок-фактуру № СФ-2202-001 від 22.02.2010 р. на суму 5 450, 00 грн.

У свою чергу, відповідно до наданої до матеріалів справи виписки банку по поточному рахунку відповідача від 22.02.2010 р. останній оплатив вказаний рахунок частково на суму 2 725, 00 грн. з призначенням платежу: "Попередня оплата за тумбу згідно рахунку-фактури № СФ-2202-001 від 22.02.2010 р. в т.ч. ПДВ 20 % 454, 17 грн.

Згідно з поясненнями позивача ним на виконання вказаного замовлення було виготовлено та 26.02.2010 р. доставлено відповідачу за адресою: м. Львів, вулиця Наукова, 96 тумби вітринні 400х745 в кількості 3 шт.

При цьому, як зазначає позивач, після поставки вказаного товару представники відповідача відмовились від підписання видаткової накладної № РН-0000003 від 26.02.2010 р. на суму 5 450, 00 грн.

Матеріали справи містять суперечливі пояснення сторін щодо причин такої відмови, зокрема, позивач стверджує, що представники відповідача пояснювали йому, що у них не має відповідних повноважень, у зв'язку з чим по приїзді до м. Києва в офісі підприємства вони передадуть видаткову накладну директору, який в подальшому поверне її позивачу. В подальшому, як зазначає позивач, відповідачем так і не було повернуто йому підписаної видаткової накладної, та більше того 09.03.2010 р. направлено позивачу претензію з вимогою повернути отримані кошти, у зв'язку з поставкою неякісного товару, яку позивач відхилив через необґрунтованість.

Так, саме посиланням на неналежну якість поставленого позивачем відповідачу товару, останній мотивує причини відмови від подальшої його оплати.

Крім того, відповідач вказує на ненадання позивачем належним чином оформлених документів з вірним зазначенням обов'язкових реквізитів (видаткової накладної, податкових накладних), а також технічного паспорту, сертифікату якості та висновку санітарно-епідеміологічної експертизи.

Вказані доводи щодо ненадання видаткової та податкової накладних спростовуються матеріалами справи, які місять докази їх надсилання позивачем відповідачу, а саме: лист-вимогу № 07-02 від 08.07.2010 р., повідомлення про вручення поштового відправлення № 02904 0479895 9, згідно з яким відповідач отримав його 21.07.2010 р., та опис-вкладення в цінний лист від 09.07.2010 р.

У свою чергу, будь-яких доказів того, що спірний товар, який було поставлено позивачем відповідачу, є неякісним - до матеріалів справи не надано.

Відповідач неодноразово звертався до позивача з претензіями щодо повернення попередньої оплати товару, вказуючи на неналежну його якість, а також звертався до господарського суду Волинської області з позовом до ФОП Лисак О.О. про стягнення авансового платежу та завданих збитків в сумі 3 270, 00 грн.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 13.04.2011 р. у справі № 5004/553/11 позов ТОВ "Максус" було залишено без розгляду.

Під час провадження у даній справі відповідач листом за № 35 від 28.03.2013 р. звернувся до позивача з проханням забрати тумби вітринні 400х745 в кількості 3 шт. зі складського приміщення за адресою: м. Львів, вул. Промислова, 50/52, а також повернути попередню оплату в сумі 2 725, 00 грн. При цьому, відповідач зазначив, що позивачем було порушено технічні умови та відвантажено готову продукцію, що не відповідала замовленню та домовленості про здійснення закупівлі тумб вітринних, зокрема, при доставці тумб вітринних не було поставлено скляних полиць та дверцят. Через два тижні, як зазначив відповідач у вказаному листі, позивачем було доставлено скляні полиці та дверцята, але їх встановлення було виконано неякісно, в наслідок чого вони перекошені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи рахунок, виписки банку по поточному рахунку відповідача та листування сторін містять найменування товару, його кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було підписано складену позивачем видаткову накладну, проте як ним і не заперечується, що позивач 26.02.2010 р. поставив йому тумби вітринні 400х745 в кількості 3 шт.

При цьому, враховуючи те, що 22.02.2010 р. позивачем було частково здійснено попередню оплату вказаного товару на суму 2 725, 00 грн., вказані обставини свідчать про те, що він прийняв ціну, визначену позивачем за такий товар, вказану в рахунку-фактурі № СФ-2202-001 від 22.02.2010 р. в розмірі 5 450, 00 грн.

Крім того, досліджені судом податкова накладна № 5 від 26.02.2010 р., складена позивачем, та декларація з податку на додану вартість за перший квартал 2010 року, відомості податкового обліку яких відповідачем не оспорено та не спростовано, також свідчать, що останній отримав відповідний товар від позивача.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що разом з товаром позивачем не було передано йому окремі товаросупровідні документи, оскільки такі обставини не є підставою для звільнення від обов'язку щодо оплати отриманого ним товару.

Так, відповідно до ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В даному випадку, відповідач більше трьох років не приймав рішення про повернення спірного товару позивачу та окрім того, не навів належного обґрунтування на якій правовій підставі позивач мав передати відповідачу не лише податкову та видаткову накладні, але й в тому числі технічний паспорт, сертифікат якості та висновок санітарно-епідеміологічної експертизи щодо спірного товару.

У свою чергу, відповідачем також не було надано суду доказів того, що спірний товар було поставлено в неповній комплектації або неналежної якості.

Так, відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

За змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Також, відповідно до ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Відповідно до ст. 678 ЦК покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту (ст. 679 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач стверджує про те, що ним було виявлено неповну комплектацію товару, поставленого відповідачем, та його неналежну якість.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. "Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Таким чином, оскільки у ст. 271 ГК України передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, однак вказані документи ще не прийняті, при вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів господарським судам згідно Роз'яснення президії ВАСУ № 01-6/1205 від 12.11.1993 р. (з наступними змінами) необхідно керуватися Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, стандартами, іншою обов'язковою для сторін нормативно-технічною документацією, Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (№ П-6) та якістю (№ П-7), а також договором. (Зазначеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 08.02.2006 у справі № 37/237-05).

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, погодженою Держарбітражем СРСР, від 15.06.1965 р. № П-6 (далі - Інструкція), вказана Інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами на встановлений іншій порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю.

Відповідно до пункту 12 Інструкції приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунок-фактура, специфікація, опис, пакувальні ярлики тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті зазначається, які документи відсутні.

Згідно з пунктом 16 Інструкції, якщо при прийманні продукції буде виявлено недостачу, то отримувач зобов'язаний призупинити подальше приймання, забезпечити схоронність продукції, а також вжити заходів щодо запобігання її змішування з іншою однорідною продукцією. Про виявлення недостачі продукції складається акт за підписами осіб, які здійснили приймання продукції.

Згідно з пунктом 17 Інструкції, одночасно з призупиненням приймання отримувач зобов'язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника місцевого відправника, а якщо продукція отримана в оригінальній упаковці чи в непорушеній тарі виробника, який не є відправником, представника місцевого виробника. Представник (виробник) відправника з іншого міста викликається у випадках, передбачених в Основних та Особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або в договорі. В цих випадках (виробник) відправник з іншого міста зобов'язаний не пізніше, ніж на наступний день після отримання виклику отримувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде ним направлено представника для участі у перевірці кількості продукції. Неотримання відповіді на виклик у вказаний строк дає право отримувачу здійснити приймання продукції до перебігу строку, встановленого для явки представника відправника (виробника).

Відповідно до пункту 18 Інструкції при неявці представника відправника (виготовлювача) за викликом одержувача, а також у випадках, коли виклик представника іногороднього відправника (виготовлювача) не є обов'язковим, приймання продукції з кількості і складання акта про недостачу проводиться:

а) за участю представника іншого підприємства (організації), виділеного керівником чи заступником керівника цього підприємства (організації), або

б) за участю представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником або заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням заводського, фабричного або місцевого комітету профспілки цього підприємства, або

в) односторонньо підприємством-одержувачем, якщо відправник (виготовлювач) дав згоду на односторонню прийомку продукції.

Пунктом 25 Інструкції визначено, що якщо при прийманні продукції за участю представника, зазначеного в п. 17 чи п. 18 даної Інструкції, буде виявлено недостачу продукції у порівнянні з даними, зазначеними в транспортних та супровідних документах (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальних ярликах тощо), то результати приймання продукції за кількістю оформлюються актом. Акт повинен бути складений в той же день, коли виявлено недостачу.

Акт повинен бути підписаний усіма особами, що брали участь в прийманні продукції за кількістю. Особа, що не погоджується зі змістом акту, зобов'язана підписати акт з застереженням про незгоду та викласти свою думку.

В акті перед підписами осіб, що брали участь в прийманні, повинно бути зазначено, що ці особи попереджені про те, що вони несуть відповідальність за підписання акту, що містить дані, які не відповідають дійсності.

Аналогічні приписи викладені в Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю № П-7.

Так, відповідно до пунктів 6, 14, 16, 19, 20, 22, 29 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 25.04.66 р. № П-7 (з доповненнями та змінами), приймання продукції по якості здійснюється на складі покупця не пізніше 20 днів після видачі продукції органом транспорту або надходженні її на склад покупця при доставці продукції постачальником або при вивозі продукції покупцем. Приймання продукції по якості здійснюється відповідно зі стандартами, технічними умовами згідно супровідних документів, що посвідчують якість продукції (товарів).

При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що посвідчують якість продукції, покупець зобов'язаний призупинити прийом продукції і скласти акт, в якому зазначити характер виявлених дефектів, а також викликати для участі при прийманні продукції представника постачальника.

Інструкцією визначаються також інші вимоги, зокрема, щодо права осіб у прийманні продукції за якістю, їх компетентності у питаннях визначення якості підлягаючої прийманню продукції, а також щодо змісту складеного акта.

Однак, доказів призупинення прийомки спірного товару, виклику представника позивача або надання згоди останнім на приймання товару позивачем в односторонньому порядку не надано.

Також, не надано й будь-яких інших доказів, які б підтверджували доводи відповідача.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що приписи Закону України "Про захист прав споживачів" не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки він не поширює своєї дії на юридичних осіб.

На підставі зазначеного, суд відхиляє заперечення відповідача проти заявленого позову.

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 209, 86 грн. 3 % річних та 211, 31 грн. інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 2 725,00 грн. за період з 27.07.2010 р. по 19.02.2013 р.

При цьому, інфляційні втрати нараховані невірно, оскільки позивачем з арифметичними помилками перемножено індекси інфляції, чим занижено показник сукупного індексу, а також загалом методологічно невірно проведено розрахунок, так як не враховано при розрахунку періоди дефляції, коли відповідні індекси становили менше одиниці.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобовязанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір інфляційних втрат має становити 287, 90 грн.

Таким чином, позивач мав право заявити про стягнення суми інфляційних втрат більшої від заявленої ним при подачі позову

Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд задовольняє позов в цій частині в заявленій позивачем сумі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо відсутності у нього зобов'язання зі сплати відповідного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС-БУД" (83048, місто Донецьк, Київський район, вулиця Університетська, будинок 77, офіс 23, код ЄДРПОУ 33937510) на користь Фізичної особи-підприємця Лисака Олега Олександровича (45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вулиця Суворова, будинок 6; ідентифікаційний номер 2882609994) 2 725 (дві тисячі сімсот двадцять п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, 209 (двісті дев'ять) грн. 86 коп. 3 % річних, 211 (двісті одинадцять) грн. 31 коп. інфляційних втрат та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.07.2013 р.

Суддя В.С. Ломака