Рішення

від 09.07.2013 по справі 922/2067/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р.Справа № 922/2067/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛексТрейд" (с. Софіївська Борщагівка, Київська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Тенс" (м. Харків) про стягнення 20126,64 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛексТрейд", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Тенс" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару №10506/12 від 27.07.12 р. за накладними №РН Т0000002427 від 01.08.12 р., №РН Т0000002428 від 01.08.12 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 20126,64 грн., з яких 16687,00 грн. - сума основного боргу, 1245,19 грн. - сума пені, 2194,45 грн. - проценти нараховані за користування грошовими коштами. Судові витрати в розмірі 1720,50 грн. просить суд покласти на відповідача.

09.07.13 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача за наявними матеріалами в справі.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутністю позивача за наявними матеріалами в справі, вирішив за можливе задовольнити його.

Представник позивача в призначене судове засідання 09.07.13 р. не з'явився. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про дату, час та місце наступного засідання суду від 10.06.13 р.

Представник відповідача в судове засідання 09.07.13 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлявся за адресою, вказаною в позовній заяві, яка співпадає з тією, що вказана в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №527193 від 04.06.13 р.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27.07.12 р. між ТОВ "ЛексТрейд" (постачальник) та ТОВ "Ін-Тенс" (замовник) було укладено договір поставки товару №10506/12.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов"язується здійснювати поставки виробів медичного призначення та лікарських засобів (надалі - товар), що належить йому на праві власності, а замовник приймати у свою власність та здійснювати оплату товару за цінами, кількістю, асортиментом та в порядку, визначеним умовами даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна, кількість та асортимент товару визначаються та узгоджуються сторонами на кожну партію товару окремо у накладних-специфікаціях, що є невід"ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.3 договору, груповий асортимент товару, що постачається: вироби медичного призначення та лікарські засоби різного виду.

Відповідно до п. 3.4 договору, право власності на товар переходить від постачальника до замовника з моменту відвантаження товару зі складу постачальника, датою переходу права власності на товар є дата виписки постачальником накладної-специфікації. Ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від постачальника до замовника з моменту фактичної передачі товару випадкової втрати або пошкодження товару переходять від постачальника до замовника з моменту фактичної передачі товару замовнику.

Відповідно до п. 4.1 договору, розрахунок за кожну партію товару проводиться в обумовлений в накладній-специфікації термін після здійснення поставки, шляхом безготівкового перерахування повної вартості партії товару, визначеної у накладній-специфікації на поточний рахунок постачальника. На вимогу постачальника або за бажанням замовника допускається здійснення повної або часткової попередньої оплати партії товару.

Відповідно до п. 4.2 договору, якщо термін сплати у накладній-специфікації не зазначений, то розрахунок здійснюється замовником не пізніше 30 календарних днів з моменту здійснення поставки.

Відповідно до п. 4.4 договору, у платіжному дорученні на здійснення оплати за партію товару замовник зобов"язаний зазначити номер та дату накладної специфікації за якою було поставлено товар або рахунку за яким було здійснено попередню оплату. У випадку якщо у замовника наявна заборгованість за попередні поставки, оплата в першу чергу зараховується у погашення заборгованості, що виникла раніше, незалежно від призначення платежу вказаного замовником.

Відповідно до п. 6.1 договору, дата і факт передачі товару підтверджуються накладними-специфікаціями та довіреністю або іншими документами які підтверджують відправлення та прийняття товару, підписаними представниками сторін. Якщо накладна-специфікація на партію товару скріплена печаткою замовника, та такий документ сторони також визнають як належний доказ передачі товару замовнику. Сторони домовились, що весь поставлений у період дії даного договору товар, незалежно від посилання у накладній-специфікації на даний договір, вважається поставленим за цим договором.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних №№2427 та 2428 від 01.08.12 р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар на загальну суму 24687,00 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки товару №10506/12 від 27.07.12 р., лише частково оплатив отриману продукцію в розмірі 8000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахункам ТОВ "ЛексТрейд".

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №66 від 12.10.2012 р., у якій міститься прохання сплатити допущену заборгованість за договором поставки товару №10506/12 від 27.07.12 р. в розмірі 21687,00 грн.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 16687,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі прострочення виконання грошових зобов"язань з оплати поставленої партії товару замовник виплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого зобов"язання.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1245,19 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Сторони передбачили п. 7.3 договору наступне: якщо прострочення оплати триває більше ніж 10 (десять) календарних днів замовник, поряд з штрафними санкціям, передбаченими п. 7.2 даного договору, на підставі ст.ст. 625, 692 Цивільного кодексу України, зобов"язаний повернути постачальникові суму боргу, а також 20% річних від простроченої суми за користування грошовими коштами постачальника за увесь час прострочення.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 20% річних нарахованих за користування грошовими коштами, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 20% річних нарахованих за користування грошовими коштами в сумі 2194,45 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок суми збитків, завданих інфляцією, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних в сумі 1189,97 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 612, 625, 629, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Тенс" (61004, м. Харків, Жовтневий район, вул. Примакова, буд. 46; п/р 26000201356083 в АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528; код ЄДРПОУ 37875144) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛексТрейд" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, 18; п/р 26009000012814 в ПАТ "Фольксбанк", м. Київ, МФО 325213; код ЄДРПОУ 38010921) суму основного боргу в розмірі 16687,00 грн., сума пені в розмірі 1245,19 грн., проценти нараховані за користування грошовими коштами в розмірі 2194,45 грн. та судові витрати в розмірі 1720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.07.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.