Постанова

від 10.06.2013 по справі 802/1848/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   м. Вінниця 10 червня 2013 р.                                                                    Справа № 802/1848/13-а Вінницький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді:                              Вергелеса Андрія Валерійовича,   розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до:   приватного акціонерного товариства "Сад України" про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені   ВСТАНОВИВ : До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства «Сад України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню. Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву (вх. №14309 від 10.06.2013р.) в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить справу розглянути в письмовому провадженні за його відсутності. Представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно. Надійшло електронне повідомлення із проханням відкласти розгляд справи у зв'язку з виробничою необхідністю. Разом з тим, жодних доказів які б підтверджували поважність причин неявки надано не було.           Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Таким чином, суд вважає за можливе провести розгляд справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового  засідання  за  допомогою  звукозаписувального технічного засобу. Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, з наступних підстав. Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" (далі - Закон), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації,  у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Водночас,  згідно положень пункту 2.1  Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384, роботодавцями щороку складається звіт форми № 10-ПІ, в якому, зокрема, відображаються дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу, середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність та кількості інвалідів, які повинні працювати  на робочих місцях,  і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів. При цьому, відповідно до пунктів 3.3, 3.4 вказаної Інструкції у рядку 03 відображається кількість інвалідів -  штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подавався звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 111 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 4 особи. З огляду на вищевикладене, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 робочого місця, проте самостійно не розрахував в 06 рядку звіту суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі однієї середньої річної заробітної плати на підприємстві (19342, 34 грн.). Частиною 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Відповідно до п. 10 Положення про робоче місце інваліда  і порядок працевлаштування  інвалідів, затвердженого Постановою КМ України від 03.05.1995р.  № 314 працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами  Мінсоцзахисту, місцевими  Радами народних депутатів, громадськими організаціями  інвалідів  з  урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Відповідно до п. 14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування  інвалідів, затвердженого Постановою КМ України від 03.05.95 № 314 підприємства інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою КМ України від 03.05.1995 р. N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1). Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Згідно з п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування  інвалідів. Як вбачається з наведених положень Закону, на підприємстві відповідача повинно бути створено 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (а.с. 4), середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві за 2012 рік становила 19342, 34 грн. Як встановлено під час розгляду справи, звіти про наявність вакансій до Піщанського районного центру зайнятості відповідачем в 2012 році не подавались, що вбачається з листа-відповіді Піщанського районного центру зайнятості за вих. №04-4/1310 від 09.04.2013 року. Таким чином, відповідачем не вжито всіх залежних від нього заходів по недопущенню господарського правопорушення, що відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України тягне за собою адміністративно-господарську відповідальність у вигляді санкцій. З матеріалів даної справи судом встановлено, що, всупереч вимогам ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та п. 3.7 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, відповідач в поданому звіті за 2012 рік в рядку 06 не відобразив суму коштів адміністративно-господарських санкцій, та не сплатив її, як передбачено чинним законодавством в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки відповідачем не сплачено у строк встановлений Законом адміністративно-господарські санкції, останньому нараховано  пеню в сумі 3, 87 грн. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними. Згідно з частиною 5 пункту 1 статті 7 Закону України "Про зайнятість населення" працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань. Абзацом 4 пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань. Виходячи з системного аналізу вищенаведеного законодавства, суд приходить до висновку, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Обов'язки ж роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою зокрема передбачено виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць. За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, передбачених Законом № 875-XII, відносно відповідача наявні. Відповідно до ч. 8 ст. 20 Закону, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАСУ).   За сукупністю наведених обставин, враховуючи те, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу  робочих місць, призначених для працевлаштування  інвалідів, суд приходить до висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.     Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ : Позовну заяву задовольнити повністю. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Сад України» (вул. Садова, 1, с. Дмитрашківка, Піщанський район, Вінницька область, 24714, код ЄДРПОУ 00414316) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Піщанського району, р/р 31216230700453, код 37908698, банк одержувача: ГУДКСУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: «платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2012 рік») адміністративно-господарські санкції в розмірі 19342,34 (дев'ятнадцять тисяч триста сорок дві грн. 34 коп.), пеню в розмірі 3, 87 (три грн. 87 коп.). Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Суддя                                                                          Вергелес Андрій Валерійович