Рішення

від 10.07.2013 по справі 910/9106/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9106/13 10.07.13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтпром"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні рішення"

про: стягнення 1.987.112,58 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Кротенко О.В. - за довіреністю від 07.05.2013 № 07/05-CCS;

Кірячок О.Ю. - за довіреністю від 07.05.2013 № 07/05-CCS;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо оплати поставлених позивачем товарів. У зв'язку з наявною заборгованістю відповідача з посиланням на положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України позивач просить стягнути вказану суму боргу в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. порушено провадження у справі № 910/9106/13.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився, відповідач про поважні причини неявки представника останнього суд не повідомив, в той час як повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах даної справи поштові повідомлення про вручення поштового відправлення представнику відповідача.

Відповідач правом наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло.

Таким чином, відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача, у судовому засіданні 10.07.2013 р., позовні вимоги підтримав в повному розмірі та просив позов задовольнити.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.07.2013 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представників позивача по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей з приводу поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФТПРОМ» (далі - позивач) здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплексні рішення» (далі - відповідач) поставку товару за видатковими накладними на загальну суму 2.942.428,35 грн. (належним чином засвідчені копії яких, наявні в матеріалах справи), а саме: № СФ-РН-003795 від 28.09.2011 р. на суму 517 850,71 грн.; № СФ-РН-04956 від 22.12.2011 р. на суму 85 423,20 грн.; № СФ-РН-04955 від 22.12.2011 р. на суму 350 179,20 грн.; № СФ-РН-04957 від 23.12.2011 р. на суму 496 674,00 грн.; № СФ-РН-1589 від 26.12.2011 р. на суму 139 104,00 грн.; № СФ-РН-000189 від 20.01.2012 р. на суму 258 030,00 грн.; № СФ-РН-000333 від 30.01.2012 р. на суму 120 441,00 грн.; № СФ-РН-000389 від 31.01.2012 р. на суму 26 831,58 грн.; № СФ-РН-000672 від 21.01.2012 р. на суму 46 337,71 грн.; № СФ-РН-000842 від 29.02.2012 р. на суму 317 818,94 грн.; № СФ-РН-001695 від 03.05.2012 р. на суму 515 708,45 грн.; № СФ-РН-003855 від 22.10.2012 р. на суму 45 475,56 грн.; № СФ-РН-003911 від 24.10.2012 р. на суму 13 765,50 грн.; № СФ-РН-004242 від 16.11.2012 р. на суму 4 200,00 грн.; № СФ-РН-004394 від 28.11.2012 р. на суму 4 588,50 грн.

Крім того, згідно усних домовленостей між позивачем та відповідачем, позивачем виконано роботи на загальну суму 1 935 658,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі послуг (належним чином засвідчені копії яких, наявні в матеріалах справи), а саме: № СФ-003313 від 30.09.2011 р. на суму 555 660,00 грн.; № СФ-12869 від 22.12.2011 р. на суму 35 640,00 грн.; № АУ-0000173 від 27.12.2011 р. на суму 49 860,00 грн.; № АУ-0000017 від 31.01.2012 р. на суму 275 982,90 грн.; № СФ-000371 від 06.03.2012 р. на суму 820 000,00 грн.; № АУ-0000078 від 11.05.2012 р. на суму 22 585,50 грн.; № СФ-0000495 від 30.03.2012 р. на суму 175 929,60 грн.

Отже, позивачем поставлено товар та надано послуг відповідачу на загальну суму 4 878 086,35 грн. (поставлено товар на суму 2 942 428,35 грн. та надано послуг на суму 1 935 658,00 грн.).

Відповідач оплатив надані позивачем послуги та поставлений позивачем товар частково, що підтверджується банківською випискою, копія якої наявна в матеріалах справи.

Станом на момент вирішення справи судом, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар та надані послуги складає 1.987.112,58 грн., яка також підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частини другої статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вчинення відповідного правочину підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передачі послуг, копії яких наявні в матеріалах справи, що підтверджують отримання товарів зазначених у накладних та надання послуг вказаних в актах приймання-передачі послуг.

Поставка товарів відповідачу та прийняття товару останнім свідчить про виникнення між сторонами відносин які регулюються положеннями закону що виникають з договору поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначено таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011).

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10).

При цьому, між сторонами, також, виникли відносини, що регулюються нормами законодавства України, щодо надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Доказів відмови відповідача від прийняття товару та надання послуг матеріали справи не містять.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

В силу положень ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується розмір заборгованості, який позивачем заявлений у позові, оскільки позивачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних, копії актів наданих послуг, копію банківської виписки та копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Отже, заборгованість відповідача, яка виникла внаслідок не здійснення розрахунків з позивачем за поставлений товар та надані послуги, становить 1.987.112,58 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 1.987.112,58 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на поточному рахунку у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний банк «Старокиївський банк», № 260013011140, МФО 321477, код за ЄДРПОУ 30723248, м. Київ та на будь-яких інших рахунках, виявлених державним виконавцем в процесі виконання рішення на суму 1 987 112,58 грн. та суму вже понесених судових витрат 41 500,00 грн., а всього 2 028 612,58 грн.

Розглянувши згадану вище заяву позивача, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач у своїй заяві про вжиття заходів до забезпечення позову, на підтвердження припущень щодо існування загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, жодного належного доказу суду не надав, а відтак, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення згаданої заяви позивача та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 80.000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Суд, розглянувши зазначену вище вимогу позивача, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно п. 6.3. Постанови відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум .

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі .

До матеріалів даної справи позивачем додано договір про надання юридичних послуг від 28.03.2013 р. № 13/66-ССS, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «СОФТПРОМ», як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю «ІКСПОІНТ» (далі - виконавець).

Предметом названого договору є надання виконавцем позивачеві юридичних послуг, обсяг яких визначається у замовленнях.

Вартість послуг які надано виконавцем позивачу згідно додатку № 1 до договору від 28.03.2013 р. № 13/66-ССS складає 85.000,00 грн.

Позивачем надано до матеріалів справи оригінал платіжного доручення № 416 від 02.04.2013 р. про перерахування товариству з обмеженою відповідальністю «ІКСПОІНТ» в якості оплати за юридичні послуги 85.000,00 грн.

Також в матеріалах даної справи наявна належним чином засвідчена копія довіреності від 05.07.2013 р. № 07/05-ССS, згідно з якою позивач уповноважив Бакуна С.С., Телещак Н.М., Кірячко О.Ю., Кротенко О.В., Лазоренко Т.В., Мамирбаєв Є.В., Мережук Т.В., представляти його інтереси в судових органах України. Проте, доказів стосовно того, що особи, які є представниками інтересів позивача, є, водночас, адвокатами суду не надано.

З викладеного випливає, що правова допомога надана позивачеві не адвокатом, а також ці послуги сплачені не на користь останнього, тому витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката у розмірі 80.000,00 грн., не можуть бути віднесені до судових витрат, а відтак не підлягають поділу між сторонами даного спору за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з оплати судового збору покладаються на відповідача, так як, спір виник з вини відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовити.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплексні рішення» (місцезнаходження: 01030, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 9, квартира 40; ідентифікаційний код 30723248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТПРОМ» (місцезнаходження: 03138, місто Київ, вулиця Донська, будинок 21; ідентифікаційний код 30471319) суму основної заборгованості у розмірі 1 987 112,58 (один мільйон дев'ятсот вісімдесят сім тисяч сто дванадцять) грн. 58 коп., та витрати з оплати судового збору у розмірі 39 742,25 (тридцять дев'ять тисяч сімсот сорок дві) грн. 25 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складення повного рішення 17.07.2013 р.

Суддя С.В. Балац