Рішення

від 11.07.2013 по справі 919/609/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2013 року справа № 919/609/13

За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до організації роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник»

(вул. Раєнка, 3, м. Севастополь, 99703)

про стягнення 418793,42 грн, розірвання договору оренди та звільнення приміщення.

Суддя Архипенко О.М.

За участю представників сторін:

від позивача - Сушкова Д.М., довіреність від 01.07.2013;

від відповідача - не з'явився.

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - позивач, Фонд) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом до організації роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник» (далі - відповідач, організація «Севастопольський гірник») про: стягнення 418793,42 грн (з яких, 50338,94 грн - заборгованість з орендної плати (за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року), 2016,77 грн - пеня, 3928,51 грн - 30% річних, 362509,20 грн - штраф); розірвання договору оренди нерухомого майна від 20.07.2012 №159-12 та зобов'язання звільнити об'єкт оренди - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 165,50 кв.м., що розташовані у будинку №8 по вул. Гоголя у м. Севастополі.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 526, 549, 610, 611, 625, 651 Цивільного кодексу України, статті 18, 19, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтю 230 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна від 20.07.2012 №159-12 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Ухвалою суду від 28.05.2013 позовна заява Фонду прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Відповідач не скористався правом, наданим їм статтею 59 ГПК України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Явку представника у судові засідання не забезпечив.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка сторін обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 ГПК України, у відсутність представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

20.07.2012 між Фондом (Орендодавець) та організацією «Севастопольський гірник» (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №159-12 (далі - Договір) /арк.с.15-18/.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно - вбудовані нежитлові приміщення (з №V-1 по №V-17) загальною площею 165,5 кв.м., з ганком, розташовані у житловому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 8, що перебуває на балансі РЕП №1 (далі - об'єкт оренди), вартість якого складає, відповідно до незалежної оцінки станом на 31.01.2012, - 420040,00 грн без ПДВ (Додаток 1). Об'єкт оренди буде використовуватися для розміщення офісу.

Згідно з пунктом 2.5 Договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами акту прийому-передачі орендованого майна (Додаток 2).

Пунктом 3.2 Договору сторони погодили, що орендна плата складає 10069,70 грн без ПДВ за перший місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції на липень 2012) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно.

Відповідно до пункту 3.3 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Пунктом 4.4.3 Договору передбачено, що Орендар зобов'язаний своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, передбачені пунктом 4.4.4 договору оренди, і пов'язані з використанням об'єкта оренди, в тому числі оплату комунальних і експлуатаційних послуг.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 20.06.2015 (пункт 7.1 Договору).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 20.07.2012, підписаним без зауважень обома сторонами та скріпленим їх печатками /арк.с. 16/.

Водночас, неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасного та у повному обсязі внесення орендної плати за період дії Договору з листопада 2012 року по квітень 2013 року, і стало причиною звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно зі статтями 11, 509 ЦК України, статтею 174 ГК України виникають, зокрема, з договору.

За приписами частин першої та шостої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 762 ЦК України та умовами Договору (пункт 3.2) на орендаря покладено обов'язок щомісячно сплачувати орендну плату.

Приписами статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 цього Кодексу договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів погашення заборгованості з орендної плати за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року у розмірі 50338,94 грн, тоді як відповідно до статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного вище, суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми боргу за Договором у розмірі 50338,94 грн обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, враховуючи допущене відповідачем прострочення виконання обов'язку щодо внесення орендної плати, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2016,77 грн, 30% річних у розмірі 3928,51 грн та штраф у розмірі 362509,20 грн (розрахунки пені та 30% річних здійснені позивачем за відповідні періоди прострочення внесення орендної плати по 26.04.2013).

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 8.5 Договору, у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує Орендодавцю поверх збитків пеню в розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 8.6 Договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більше ніж 30 календарних днів, Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендодавця поверх збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

На підставі викладеного, зважаючи на встановлений факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені та 30% річних, але перевіривши здійснені позивачем відповідні розрахунки, суд встановив їх часткову невірність.

Так, при здійсненні розрахунків пені та 30% річних позивачем не дотримано положень статей 253, 254 ЦК України (в частині того, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день) і, як наслідок, неправильно визначено дати початку періодів прострочення внесення орендної плати за жовтень 2012 року та січень, квітень 2013 року.

За власним розрахунком суду, за відповідні періоди прострочення внесення відповідачем орендної плати (в межах періодів, заявлених позивачем в його розрахунках) розмір пені складає 1996,16 грн, а 30% річних - 3904,97 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 2016,77 грн та 30% річних у розмірі 3928,51 грн підлягають задоволенню частково відповідно в сумах 1996,16 грн та 3904,97 грн.

Також, за порушення строків внесення орендної плати позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 362509,20 грн.

Згідно з пунктом 8.7 Договору у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитків штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято розмір орендної плати за перший місяць дії Договору - 10069,70 грн; загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 362509,20 грн (10069,70 грн*12 (місяців)*3 (роки)), що є суттєво більшим, ніж загальний розмір заборгованості по орендній платі (50338,94 грн).

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18, зокрема визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 362509,20 грн суд зазначає, що позивач не довів належними доказами факту спричинення йому збитків в результаті несвоєчасного внесення відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до розміру місячної орендної плати, а саме до 10069,70 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, і відповідає приписам чинного законодавства.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 362509,20 підлягають задоволенню частково у розмірі 10069,70 грн.

Враховуючи допущене відповідачем прострочення виконання обов'язку щодо внесення орендної плати, позивачем заявлено вимоги про розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача повернути орендоване майно.

Згідно зі статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

18.12.2012 позивач звернувся до відповідача з листом №01-15/4717, в якому запропонував останньому, у зв'язку із неналежним виконанням ним зобов'язань, передбачених пунктом 4.4.3 договору оренди нерухомого майна №159-12 від 20.07.2012, розірвати вказаний договір оренди та повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі у встановлений відповідно до пункту 4.4.14 Договору 30-денний строк.

Частиною третьою статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до пункту 7.4 Договору він може бути змінений або розірваний за рішенням суду за вимогою однієї із сторін у випадку істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. До істотного порушення договору сторони відносять порушення умов договору, встановлених пунктами 3.4, 3.5, 4.4.2 - 4.4.13, 6.1 Договору. Сторони погодилися, що порушення будь-якого із зазначених пунктів є достатньою підставою для розірвання договору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов Договору в частині строків та повноти внесення орендної плати, що в контексті пункту 7.4 Договору є підставою для розірвання цього договору на вимогу Орендодавця (позивача) у зв'язку із невиконанням Орендарем (відповідачем) своїх зобов'язань.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна від 20.07.2012 №159-12 є правомірною, а відтак, позов в цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Аналогічні положення містяться у пункті 7.6 Договору, згідно з яким дія договору оренди припиняється, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, Договір вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Статті 15 та 16 ЦК України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Частина друга статті 16 ЦК України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обов'язку в натурі.

Наведеній нормі кореспондує стаття 20 ГК України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 Договору встановлений обов'язок орендаря повернути (звільнити) об'єкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.

Відповідно до пункту 2.7 Договору об'єкт оренди повинен бути повернений в стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу. Прийом-передача об'єкту оренди після припинення дії договору здійснюється комісією, яка складається з представників орендодавця (позивача), орендаря (відповідача) та балансоутримувача. Передача майна орендарем та прийом його орендодавцем оформлюється актом прийому-передачі об'єкта оренди, який підписується представниками сторін та балансоутримувачем. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкта оренди.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання Договору, об'єкт оренди - вбудовані нежитлові приміщення (з №V-1 по №V-17) загальною площею 165,5 кв.м., з ганком, розташовані у житловому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 8, - підлягає поверненню позивачеві.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, також підлягає задоволенню.

За правилами статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні конкретних сум судового збору, які підлягають розподілу між сторонами, суд керується наступними положеннями чинного законодавства та фактичними даними.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону), а за подання вимоги немайнового характеру - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону).

За приписами частини третьої статті 6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Пунктом 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зокрема визначено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 становить 1147,00 грн.

З урахуванням наведених положень законодавства про судовий збір, при зверненні з даним позовом до суду в частині позовних вимог майнового характеру про стягнення 418793,42 грн (50338,94 грн - заборгованість з орендної плати, 2016,77 грн - пеня, 3928,51 грн - 30% річних, 362509,20 грн - штраф) позивач сплатив судовий збір у розмірі 8375,87 грн (418793,42*0,02), а в частині двох вимог немайнового характеру (розірвання договору та зобов'язання повернути майно) - 1147,00 грн, тобто за одну із зазначених вимог. При цьому, ухвалою суду від 28.05.2013 (з урахуванням ухвали суду від 18.06.2013) позивачу відстрочено сплату ним судового збору за іншу вимогу немайнового характеру у розмірі 1147,00 грн - до 11.07.2013.

У судовому засіданні представник позивача повідомив суд про неможливість сплати у встановлений строк судового збору з причин арешту грошових коштів, які знаходяться на його банківському рахунку.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення. У разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Також, пунктом 4.3 цієї постанови пленуму Вищого господарського суду України визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9521,97 грн (8375,87/418793,42*418749,27+1147) та в доход державного бюджету - сума судового збору у розмірі 1147,00 грн.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до організації роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник» про: стягнення 418793,42 грн (з яких, 50338,94 грн - заборгованість з орендної плати (за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року), 2016,77 грн - пеня, 3928,51 грн - 30% річних, 362509,20 грн - штраф); розірвання договору оренди нерухомого майна від 20.07.2012 №159-12 та зобов'язання звільнити об'єкт оренди - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 165,50 кв.м., що розташовані у будинку №8 по вул. Гоголя у м. Севастополі, - задовольнити частково.

2. Стягнути з організації роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник» (вул. Раєнко, 3, м. Севастополь, 99703; ідентифікаційний код 35535518) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 25750044; розрахунковий рахунок 33213870700001 в ГУДКС України в м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 22080400) заборгованість по орендній платі у розмірі 50338,94 грн (п'ятдесят тисяч триста тридцять вісім грн 94 коп.), пеню у розмірі 1996,16 грн (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто шість грн 16 коп.), 30% річних у розмірі 3904,97 грн (три тисячі дев'ятсот чотири грн 97 коп.) та штраф у розмірі 10069,70 грн (десять тисяч шістдесят дев'ять грн 70 коп.).

3. Розірвати договір оренди нерухомого майна від 20.07.2012 №159-12, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та організацією роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник».

4. Зобов'язати організацію роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник» (вул. Раєнко, 3, м. Севастополь, 99703; ідентифікаційний код 35535518) звільнити та повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 25750044) вбудовані нежитлові приміщення (з №V-1 по №V-17) загальною площею 165,50 кв.м., що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 8 .

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з організації роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник» (вул. Раєнко, 3, м. Севастополь, 99703; ідентифікаційний номер 35535518) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, код ЄДРПОУ 25750044, р/р 37188003000416 в ГУДКС України в м. Севастополі, МФО 824509) витрати по сплаті судового збору у розмірі 9521,97 грн (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять одна грн 97 коп.)

7. Стягнути з організації роботодавців «Організація роботодавців підприємств гірничодобувної галузі в місті Севастополі «Севастопольський гірник» (вул. Раєнко, 3, м. Севастополь, 99703; ідентифікаційний код 35535518) в доход державного бюджету (код отримувача за ЄДРПОУ - 38022717, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО - 824509, рахунок отримувача - 31215206783001, код класифікації доходів бюджету - 22030001 "Судовий збір, Державна судова адміністрація України, 050") судовий збір у розмірі 1147,00 грн (одна тисяча сто сорок сім грн).

Повне рішення складено 15.07.2013.

Суддя О.М.Архипенко