Постанова

від 10.07.2013 по справі 5011-73/6482-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2013 р. Справа№ 5011-73/6482-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Кропивної Л.В.

Чорної Л.В.

розглянувши апеляційні скарги Заступника прокурора Черкаської області та Черкаської міської ради

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013р. (повний текст підписано - 26.03.2013р.)

у справі №5011-73/6482-2012 (головуючий суддя - Привалов А.І., судді - Нечай О.В., Спичак О.М.)

за позовом Черкаської міської ради

до 1) Черкаської обласної державної адміністрації

2) Черкаської районної державної адміністрації

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська екологія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Головне управління Держкомзему у Черкаській області

за участю Прокуратури Черкаської області

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Черкаської області передані вимоги Черкаської міської ради (надалі - позивач) до Черкаської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач 1), Черкаської районної державної адміністрації (надалі - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська екологія" (надалі - відповідач 3) про визнання недійсними розпорядження та договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений на підставі розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації № 668 від 24.12.2003р., прийнятого всупереч вимогам земельного законодавства. Також, як зазначає позивач, в договорі оренди земельної ділянки від 04.02.2004р., укладеного між ТОВ "Українська екологія" та Черкаською районною державною адміністрацією, відсутня істотна умова договору, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", як цільове призначення земельної ділянки. Окрім цього, позивач стверджує, що на земельній ділянці на момент прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди земельної ділянки знаходився і знаходиться об'єкт нерухомості, що належить територіальній громаді міста Черкаси.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2012р. справу передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2012р. залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Головне управління Держкомзему у Черкаській області

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.03.2013 р. у справі № 5011-73/6482-2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений на підставі розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації № 668 від 24.12.2003р., прийнятого у відповідності з вимогами земельного законодавства, чинними на день виникнення спірних правовідносин, що у свою чергу підтверджується рішенням господарського суду Черкаської області від 29.01.2008р. у справі № 04/2817. Крім того суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права або інтересу, враховуючи обізнаність останнього про порушення власних прав щонайменше з 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Черкаської області звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013р. у справі №5011-73/6482-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. № 5011-73/6482-2012 від 22.04.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-73/6482-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-73/6482-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

На підставі апеляційної скарги Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2013р. у справі № 5011-73/6482-2012, Київським апеляційним господарським судом, на підставі ст. 98 ГПК України, ухвалою від 22.04.2013р. порушено апеляційне провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Черкаська міська рада звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013р. у справі №5011-73/6482-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Черкаської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013р. у справі № 5011-73/6482-2012, Київським апеляційним господарським судом, на підставі ст. 98 ГПК України, ухвалою від 22.04.2013р. порушено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 року у зв'язку з неявкою представників відповідача 2 та третьої особи розгляд справи у відповідності до приписів ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.06.2013 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013р. враховуючи перебування головуючого судді Тищенко О.В. на лікарняному, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді Смірнова Л.Г. та Чорна Л.В.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 19.06.2013р. справу №5011-73/6482-2012 прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді Смірнова Л.Г. та Чорна Л.В. та призначено до розгляду на 26.06.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суд увід 26.06.2013р. враховуючи вихід головуючого судді Тищенко О.В. із лікарняного, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Кропивна Л.В. та Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 року у зв'язку з неявкою представників третьої особи розгляд справи було відкладено до 10.07.2013 року.

У судовому засіданні 10.07.2013 року представником позивача на виконання приписів ухвали Київського господарського суду від 22.04.2013 року було надано суду докази сплати судового збору у розмірі встановленому Законом України «Про судовий збір».

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва 20.03.2013 року у справі № 5011-73/6482-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав та просив суд задовольнити її у повному обсязі.

Представники відповідача-1,3 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013 року у справі № 5011-73/6482-2012.

Представник третьої особи в судове засідання 10.07.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора представників позивача та відповідачів 1,3 перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 11.07.2003р. було прийнято рішення Черкаської районної ради № 25, яким надано висновок щодо попереднього погодження товариству з обмеженою відповідальністю "Українська екологія" місця розташування земельної ділянки під розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" та рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться діючий полігон твердих побутових відходів м. Черкаси площею 20,0 га за рахунок земель Черкаської квартирно-експлуатаційної частини Міністерства оборони України (піски), що в адмінмежах Руськополянської сільської ради в довгострокову оренди на 49 років.

Також, було надано висновок Черкаською районною державною адміністрацією № 269/02-16 від 11.07.2003р., яким попереднє погоджено місця розташування земельної ділянки під розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" та рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться діючий полігон твердих побутових відходів м. Черкаси площею 20,0 га.

18.10.2003р. Черкаською обласною державною адміністрацією було надано дозвіл № 01-20/2225 на підготовку проекту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Українська екологія" під розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" та рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться діючий полігон твердих побутових відходів м. Черкаси за рахунок земель Черкаської КЕЧ, що в адмінмежах Руськополянської сільської ради Черкаського району, площею 20,0 га (піски), в довгострокову оренду на 49 років.

11.11.2003р. розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації № 396 за клопотанням Черкаської квартирно-експлуатаційної частини від 03.11.2003р. № 1165 було припинено Черкаській квартирно-експлуатаційній частині право користування земельною ділянкою площею 1046,2 га, з них 229,1 га лісові землі, 180,0 га під житловою забудовою (землі громадського призначення), 617,1 га відкриті землі без рослинного або з незначним рослинним покривом, 20 га під військовим полігоном (піски) за межами населеного пункту, в адмінмежах Руськополянської сільської ради.

24.12.2003р. розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації № 668 вирішено вилучити земельну ділянку площею 20 га, у т.ч. 10,72 га - пісків, 9,28 га - забудованих земель (існуюче сміттєзвалище) із земель права державної власності (запасу) Руськополянської сільської ради Черкаського району і передати її в довгострокову оренду на 49 років ТОВ "Українська екологія" під розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" і проведення рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться існуючий полігон твердих побутових відходів м. Черкаси.

Пунктом 3 цього розпорядження було доручено Черкаській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Українська екологія".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, по-перше, що спірний договір укладений на підставі розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації № 668 від 24.12.2003р., прийнятого всупереч вимогам земельного законодавства; по-друге, в договорі оренди земельної ділянки від 04.02.2004р., укладеного між ТОВ "Українська екологія" та Черкаською районною державною адміністрацією, відсутня істотна умова договору, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", як цільове призначення земельної ділянки.

Позивач вважає, що розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації № 668 від 24.12.2003р., прийняте всупереч положень ст.ст. 123, 151 ЗК України, оскільки затверджений цим нормативно-правовим актом проект землеустрою по відведенню земельної ділянки не було погоджено належним чином з природоохоронним органом та крім того порушено процедуру отримання земельної ділянки у користування через відсутність відповідного рішення суб'єкта владних повноважень щодо погодження розташування бажаного об'єкту, підлягає скасуванню, а договір оренди укладений між сторонами на його підставі, в свою чергу - визнанню недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих адміністрацій.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Отже способом волевиявлення державної адміністрації, яка здійснює розпорядження власністю від імені держави, щодо регулювання земельних відносин є прийняття головою відповідної адміністрації розпорядження.

Як вбачається з матеріалів справи розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 24.12.2003р. № 668 вирішено вилучити земельну ділянку площею 20 га, у т.ч. 10,72 га - пісків, 9,28 га - забудованих земель (існуюче сміттєзвалище) із земель права державної власності (запасу) Руськополянської сільської ради Черкаського району і передати її в довгострокову оренду на 49 років ТОВ "Українська екологія" під розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" і проведення рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться існуючий полігон твердих побутових відходів м. Черкаси.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції або законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Підставами для визнання спірного розпорядження недійсним на думку прокурора та позивача є прийняття його всупереч положень ст.ст. 123,151 Земельного кодексу України за відсутності позитивного висновку природоохоронного органу у зв'язку з не проведенням екологічної експертизи та порушенням процедури надання земельної ділянки у користування, передбаченої земельним законодавством.

Перевіривши наведені доводи, колегія суддів вважає твердження апелянтів такими, що відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент прийняття рішення Черкаської міської ради №1609/4442 від 27.12.2007 року) невід'ємною частиною договору оренди землі є проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.

Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини (пункт 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).

Згідно з пунктом 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

У відповідності до частини 5 статті 123 Земельного кодексу України передбачено погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки

Таким чином у відповідності до приписів ЗК України та Порядку розроблення проектів землеустрою (чинного на момент прийняття спірного розпорядження) необхідною передумовою для прийняття рішення щодо надання земельної ділянки у користування являється отримання заінтересованою стороною позитивних висновків відповідних органів виконавчої влади.

Проте як вбачається дослівно з тексту висновків Державного управління екології та природних ресурсів в Черкаській області від 04 листопада 2003 року № 38 та Черкаської обласної ради від 10.12.2003 № 456 по проекту передачі в оренду земельної ділянки ТОВ «Українська екологія» : «до використання земельної ділянки приступити тільки після отримання позитивного висновку екологічної експертизи, робочого проекту. В разі не проведення такої експертизи, висновки втрачають свою чинність.»

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» наявність висновку державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну експертизу» метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Отже при погодженні проекту відведення земельної ділянки ТОВ «Українська екологія» центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів було умовно надано відповідачу-3 позитивний висновок, тобто для набрання даним висновком чинності заінтересованій особі в отриманні земельної ділянки необхідно було вчинити конкретні дії, які чітко деталізовані у тексті висновку.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачами не було надано під час розгляду справи у судах першої та апеляційних інстанціях належних доказів на підтвердження наявності у ТОВ «Українська екологія» позитивного висновку екологічної експертизи.

Виходячи з приписів законодавства, відсутність чинного позитивного висновку центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів свідчить про прийняття відповідачем-1 розпорядження від 24.12.2003р. № 668 поза межами правового поля.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на рішення господарського суду Черкаської області від 29.01.2008 року № 04/2817, яким було визнано розпорядження № 668 від 24.12.2003 року Черкаської обласної державної адміністрації таким, що видане у межах компетенції суб'єкта владних повноважень та на підставі, якого суд першої інстанції керуючись положеннями ст. 35 ГПК України дійшов висновку про відсутність необхідності у доказуванні цієї обставини.

Згідно п. 2-4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Частини 2 - 4 цієї статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

У відповідності до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі N 6/408 за позовом державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" до корпорації "Укрзарубіжнафтогаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергокомплект" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору уступки вимоги від 25.02.2002 р. N 49-0 2002 р. на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР зазначається, що помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Як вбачається зі змісту рішення господарського суду Черкаської області від 29.01.2008р. у справі № 04/2817 за позовом ТОВ "Українська екологія" до комунального підприємства "Черкаське комунальне автотранспортне підприємство 2328", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Черкаської районної державної адміністрації та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Черкаської міської ради: «розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації (№ 668 від 24.12.2003р.) видане в межах компетенції облдержадміністрації, на підставі проекту відведення, підготовленого в установленому порядку, враховуючи згоду землекористувача та позитивні висновки відповідних органів і служб на вилучення та передачу в оренду земельної ділянки з додержанням вимог земельного законодавства зокрема, ст..ст.. 17,93,123,124, 149,151, п.12 розділу Х Земельного кодексу України та п. 1 ст. 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року № 586-ХІУ.»

Проте даний висновок суду не може розцінюватися при вирішенні даної господарської справи у якості преюдиціального факту, оскільки за своєю природою являється лише оціночним судженням суду при вирішенні іншої господарської справи, предметом розгляду якої взагалі не являється законність розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації (№ 668 від 24.12.2003р.).

Отже висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав у повторному доведенні сторонами законності спірного розпорядження у відповідності до приписів ст. 35 ГПК України є передчасним та таким, що спричинив вирішення спірних відносин не у відповідності до норм чинного законодавства.

Крім того колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з твердженнями апелянтів про невідповідність спірного розпорядження вимогам чинного законодавства у зв'язку відсутністю у ньому визначення цільового призначення земельної ділянки, яка надається відповідачу-3 у користування.

У відповідності до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійсню ється на підставі рішень органів державної влади та орга нів місцевого самоврядування відповідно до їх повнова жень. Зміна цільового призначення земель провадиться ор ганами виконавчої влади або органами місцевого самовря дування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (ви куп) земель і затверджують проекти землеустрою або прий мають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Стаття 20 Земельного кодексу України закріплює поло ження про те, що визначення та зміна належності земельної ділянки до певної категорії земель є прерогативою органів суспільної влади - органів державної влади та органів місце вого самоврядування, які наділені повноваженнями визна чення та зміни цільового призначення земель.

Механізм встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок тісно пов'язаний із компетенцією органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями державної та комунальної власнос ті. Відповідно до цього Кодексу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у дер жавній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи пе редачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 ЗК України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи ви конавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне ко ристування.

В свою чергу розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 11.11.2003 № 396 «Про припинення права користування земельною ділянкою Черкаській кваритрно-експлуатаційній частині» було припинено право користування земельною ділянкою площею 1046,2 га, з яких 20 га під військовим полігоном за межами населеного пункту, в адміністративних межах Рускополянської сільської ради. Земельну ділянку було віднесено до земель запасу Рускополянської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту.

Як вбачається з матеріалів справи при прийнятті спірного розпорядження, яким було надано земельну ділянку в оренду ТОВ «Українська екологія» площею 20,0 га, суб'єктом владних повноважень не було визначено цільове призначення земельної ділянки відповідної категорії.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що п. 1.3 Договору, яким встановлено зарахування земельної ділянки до земель промисловості з моменту державної реєстрації договору є тим самим законним фактом, який доводить визначення цільового призначення земельної ділянки у відповідності до вимог земельного законодавства, оскільки Земельним кодексом України передбачено віднесення земель до тієї чи іншої категорії лише на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які уповноважені розпоряджатися земельними ділянками.

Таким чином підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність усіх правових підстав вважати прийняте головою Черкаської обласної державної адміністрації розпорядження № 668 від 24.12.2003 року таким, що не відповідає нормам чинного на момент його прийняття земельного законодавства, а отже спірне розпорядження, на думку суду, слід визнати недійсним.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст. 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про невідповідність розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації №668 від 24.12.2003 року вимогам законодавства чинних на момент його прийняття , укладений на його виконання, договір оренди землі від 04 лютого 2004 року у відповідності до приписів ст. 124 Земельного визнається судом недійсним.

Крім того частиною 5 ст. 116 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних відносин) передбачала, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка на час прийняття спірного розпорядження та укладання договору оренди перебувала в користуванні Черкаської міської ради, на ній був розміщений полігон твердих побутових відходів,що не заперечується сторонами.

Доказів вилучення земельної ділянки з користування Черкаської міської ради або переходу сміттєзвалища до іншого власника суду не надано.

Передача земельної ділянки, на якій розміщено полігон твердих побутових відходів, що належить до комунальної власності міста Черкаси, без згоди землекористувача суперечить вимогам ч.5 ст. 116 ЗК України.

Укладання договору оренди з порушенням встановленого законом порядку передачі земельної ділянки в користування є додатковою підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст.. 201 ЗК України.

Висновок суду першої інстанції щодо пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав, колегія суддів апеляційної інстанції вважає передчасним та таким що не відповідає нормам законодавства чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до приписів ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Однак, відповідно до ч. 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України було виключено.

При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 4176- IV від 20.12.2011 року передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» офіційно опубліковано в газеті «Голос України» № 6 від 14.01.2012р.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176 - IV від 20.12.2011р. визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Закон особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Як зазначалось вище, відповідачами порушено право власності територіальної громади міста Черкаси на полігон твердих побутових відходів, що полягає у неможливості його використання, а отже строк звернення до суду не пропущений.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційні скарги Заступника прокурора Черкаської області та Черкаської міської ради підлягають задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013р. у справі №5011-73/6482-2012 скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідачів пропорційно підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, а саме судовий збір у розмірі 1073, 00 грн. та 573, 50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Заступника прокурора Черкаської області та Черкаської міської ради задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2013р. у справі №5011-73/6482-2012скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації від 24.12.2003 р. № 668 «Про передачу в оренду земельної ділянки із земель права державної власності».

5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між Черкаською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська екологія» від 04.02.2004 року, який зареєстрований у Черкаському районному відділі Черкаської регіональної філії центру державного земельного кадастру від 09.02.2004 за № 8.

6. Стягнути з Черкаської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код: 00022668, адреса: 18000, м. Черкаси, бул. Шевченка, 185) на користь Черкаської міської ради (ідентифікаційний код: 25212542, адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36) судовий збір у розмірі 357,66 грн. (триста п'ятдесят сім гривень 66 коп.) за розгляд позовної заяви та судовий збір у розмірі 191, 16 грн. (сто дев'яносто одну гривню 16 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

7. Стягнути з Черкаської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код: 04061317, адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Енгельса, 157) на користь Черкаської міської ради (ідентифікаційний код: 25212542, адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36) судовий збір у розмірі 357,66 грн. (триста п'ятдесят сім гривень 66 коп.) за розгляд позовної заяви та судовий збір у розмірі 191, 16 грн. (сто дев'яносто одну гривню 16 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська екологія» (ідентифікаційний код: 32357116, адреса: 18002, м. Черкаси, вул. Дашкевича, 20) на користь Черкаської міської ради (ідентифікаційний код: 25212542, адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36) судовий збір у розмірі 357,66 грн. (триста п'ятдесят сім гривень 66 коп.) за розгляд позовної заяви та судовий збір у розмірі 191, 16 грн. (сто дев'яносто одну гривню 16 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

9. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Черкаської області.

10. Матеріали справи № 5011-73/6482-2012 повернути до Господарського суду Черкаської області.

11. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Кропивна Л.В.

Чорна Л.В.