Рішення

від 16.07.2013 по справі 922/2739/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р.Справа № 922/2739/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна", м. Київ до Науково-виробничий кооператив "Сервіс - 5", м. Харків про стягнення 4 262,96грн. за участю представників сторін:

позивача - Гончарук В.П., дов. б/н від 12.07.13р.;

відповідача - Ємельянов С.І., дов. № 036-13 від 20.05.13р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 4 262,96грн. за неналежне виконання відповідачем взятих зобов'язань по оплаті товару, поставленого позивачем, а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

16.07.13р. позивач надав суду заяву, якою уточнив позовні вимоги, не змінюючи їх розмір, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 3 970,00грн., 3% річних в розмірі 225,47грн., збитки від інфляції в розмірі 67,49грн., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Суд приймає цю заяву, оскільки вона відповідає чинному законодавству та не порушує процесуальні права сторін.

Представник відповідача відзив на позов не надав, однак в судовому засіданні проти позовних вимог не заперечує.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна" (позивач) на адресу Науково-виробничого кооперативу "Сервіс - 5" (відповідач) 04.08.11р. за видатковою накладною № РН-0000792 поставив товар на загальну суму 18 780,00грн.

Видаткова накладна, що міститься у справі, відповідає вимогам ст.9 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує здійснення господарської операції (поставка товару), та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що між зазначеними суб'єктами господарювання виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є поставкою.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено усний договір поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати отриманого товару виконав частково, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 14 810,00грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 3 970,00грн., яка до теперішнього часу є несплаченою. Факт наявності заборгованості на вказану суму підтверджується належними доказами, наявними у справі.

Позивач 29.05.13р. направив на адресу відповідача претензію № 4 з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 3 970,00грн., яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості перед позивачем у сумі 3 9970,00грн., суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов'язань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної статті позивач нарахував відповідачеві три відсотки річних в сумі 225,47грн. та збитки від інфляції в сумі 67,49грн.

Перевіривши правомірність нарахування 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 225,15грн. з наступних підстав.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом, під час здійснення перевірки розрахунку 3% річних, встановлено, що позивач не вірно визначив строк, з якого починається період прострочення оплати відповідачем, помилково включивши до цього періоду день здійснення поставки товару відповідачу (04.08.11р.) та наступний за ним день, що є останнім днем сплати за отриманий товар.

З врахуванням викладеного, відповідно до зробленого судом перерахунку 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, загальна сума річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 225,15грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено приписами ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.04.11р. за № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.12р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Позивачем згідно наданого розрахунку інфляційні нараховані за період серпня 2001р. по червень 2013р. в сумі 67,49грн.

Здійснивши перерахунок збитків від інфляції за вказаний період, судом встановлено, що сукупний індекс інфляції за вказаний вище період був менше одиниці, тому різниця між сумою основного боргу та сумою боргу з урахуванням сукупного індексу інфляції в межах заявленого позивачем періоду становить -0,16287838грн., тобто мала місце дефляція.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем збитків від інфляції в розмірі 67,49грн. є неправомірним, на підставі чого в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.205, 253, 526, 610, 611, 612, 625, 692 ЦК України, ст.ст.173, 181, 193, 265 ГК України, ст.ст.1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Науково-виробничого кооперативу "Сервіс-5", код ЄДРПОУ 21250787 (61161, м. Харків, вул. Пролетарський спуск,4/2, р/р 26008163453 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в м. Києві, МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна", код ЄДРПОУ 35077475 (03127, м. Київ, пр-т Голосіївський,100/2, р/р 260094163 в ПАТ "Легбанк" в м. Києві, МФО 300056) - 3 970,00грн. основного боргу, 225,15грн. 3% річних, 1 693,13грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 19.07.2013 р.

Суддя Лавренюк Т.А.