Постанова

від 16.07.2013 по справі 5015/5289/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. Справа № 5015/5289/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - Янівська Г.Я., представник за довіреністю

від відповідача (апелянта) - Мелета М.В., адвокат.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Резон-1", м. Львів б/н від 09.03.2013 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 26.02.2013р. (суддя О.Шпакович)

у справі № 5015/5289/12

за позовом ТОВ Національна компанія "Укрексперт", м. Київ

до відповідача ТОВ "Резон-1", м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 22 302, 84 грн. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

ВСТАНОВИВ :

рішенням господарського суду Львівської області від 26.02.2013р. у справі № 5015/5289/12 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Резон-1» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна компанія «Укрексперт» суму боргу 21 006,00 грн., пеню у сумі 1 057,63 грн. та 3% річних від простроченого платежу у сумі 236,66 грн., а також - судовий збір у сумі 1 609,50 грн. У задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 2,54 грн. та 3% річних від простроченого платежу у сумі 0,01 грн. відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до умов Договору суборенди Суборендар зобов'язався здійснювати щомісячно оплату за піднайм майна та відшкодування експлуатаційних і комунальних витрат. Ним таких грошових зобов'язань у 2012 році (з 01.01.2012 до 01.10.2012) не виконано, тому вимога позивача про стягнення основної суми боргу з сумами пені та 3% річних від простроченого платежу повністю обґрунтована, підтверджена належними і допустимими доказами та відповідає умовам Договору суборенди і нормам чинного законодавства України.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити. Зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема, його право бути присутнім в судовому засіданні та надати заперечення проти позову. Крім того, стверджує, що у зв'язку несприятливими обставинами для ведення господарської діяльності ним було направлено повідомлення позивачу про намір розірвати договір суборенди, після чого він покинув орендоване приміщення та з серпня 2011 року не використовував, з цього часу договір суборенди вважає розірваним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це тим, що відповідач мав достатньо часу для подання доказів і заперечень в суд першої інстанції. Лист відповідача про припинення договору суборенди позивач не отримував, а з серпня 2011 року відповідач і далі продовжував користуватися орендованими приміщення та оплачувати орендну плату. Відповідачем не було здійснено жодних дій, спрямованих на припинення договору суборенди.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі Договору оренди від 30.12.2003 та Додатку № 1 від 09.04.2004 (укладених із Державним проектно-конструкторським технологічним підприємством «Львівхарчопроект»), позивач отримав у платне користування (строком на 10 років) нерухоме державне майно: нежитлові приміщення другого поверху будівлі, що знаходиться у місті Львові, вулиця Вітовського, 18.

Позивачем, за згодою Орендодавця, передано частину найманих приміщень (під №№ 20, 21, 22, 23) у піднайм Товариству з обмеженою відповідальністю «Резон-1», що підтверджує Договір суборенди від 01.08.2007, до якого сторонами неодноразово вносились зміни та доповнення Додатковими угодами від 01.08.2008, 01.09.2009, 01.02.2009, 01.02.2010, 01.06.2010.

В подальшому, нежитлове приміщення за № 23 згідно Акту приймання - передачі від 01 червня 2010 року піднаймачем було повернуто.

Згідно п. 4.1 Договору суборенди від 01.08.2007 року термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття об'єкту, що орендується, за актом приймання.

Договір продовжувався шляхом укладення Додаткових угод від 01.08.2008 року, 01.08.2009 року, 01.06.2010 року.

Згідно Додаткової угоди від 01.06.2010 року договір суборенди діє з моменту прийняття приміщення, що орендується, до 01.08.2011 року (п. 4.1.).

Позивач стверджує, що надалі 01.08.2011 року відповідачу було передано два примірники додаткової угоди з метою продовження договору суборенди, які той не повернув підписаними, і разом з тим, не повернув і орендованого приміщення.

Відповідач, натомість, заперечив отримання таких додаткових угод.

Дані факти з боку сторін не підтверджені жодними належними доказами, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Договором суборенди не передбачено обов'язкового укладення додаткових угод з метою продовження дії цього договору.

Згідно Договору суборенди від 01.08.2007 року у випадках не передбачених даним Договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством України ( п.11.2).

В силу ч.6 ст.283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Приписами ст.764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З матеріалів справи вбачається, що наймодавець не висував заперечень проти продовження користування суборендованим майном відповідачем. Навпаки, позивач стверджує, що мав намір продовжувати такий договір шляхом підписання додаткових угод.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься Лист директора ТзОВ «Резон-1» від 08.07.2011 року (а.с.110) до генерального директора НК «Укрексперт», в якому директор ТОВ «Резон - 1», покликаючись на скрутне фінансове становище, повідомляв про розірвання з 01.08.2011 року Договору суборенди від 01.08.2007 року у зв'язку з закінченням строків, на які було укладено даний договір та небажанням пролонгації такого на новий період, та просив генерального директора НК «Укрексперт» прибути для передачі вказаних приміщень (а.с.111). Крім того, відповідач у листі просив дозволу залишити на тимчасове зберігання свої офісні меблі, котрі знаходяться в орендованих приміщеннях. На підтвердження відправлення такого листа відповідачем долучено фіскальний чек поштового відправлення без опису вкладення.

Згідно п. 8.1. Договору суборенди після закінчення терміну оренди за даним договором суборендар зобов'язаний протягом 7 днів повернути майно, що орендується орендарю за актом.

Згідно ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Тобто законодавець пов'язує припинення договору оренди з ініціативи орендодавця з відсутністю його заперечень протягом місяця з моменту закінчення строку оренди. Однак припинення договору оренди з ініціативи орендаря пов'язано з вчиненням останнім активних дій на виконання свого обов'язку щодо повернення орендованого майна після закінчення терміну оренди.

Таким чином, законодавчі та договірні положення пов'язують припинення договору найму за бажанням орендаря з його обов'язком повернути орендовану річ. Крім того, Договором суборенди чітко визначений строк для такого повернення - 7 днів.

Однак, з дій відповідача та фактичних обставин справи вбачається, що відповідач суборендованого майна не повернув. В матеріалах справи відсутній акт приймання -передачі майна за договором суборенди.

Натомість, попри вищезазначене повідомлення відповідача про скрутне фінансове становище та розірвання договору суборенди, його фактичні дії свідчать про протилежне, а саме: останній і після 01.08.2011 року продовжував користуватися суборендованим майном, в якому були наявні його меблі, що не заперечується відповідачем і вбачається з пояснень позивача в судовому засіданні; продовжував сплачувати суборендну плату згідно Договору суборенди від 01.08.2007 року, що підтверджується наявними платіжними документами ( а.с. 65-70 ) та не вчиняв жодних активних дій на повернення суборендованого приміщення. Останні орендні платежі відповідачем були здійснені у 2012 році - 12.01.2012 року та 18.06.2012 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо припинення договору суборенди з 01 серпня 2011року спростовуються фактичними обставинами справи.

Як встановлено вище, Договором суборенди не передбачено обов'язкового укладення додаткових угод для пролонгації його дії. Відтак, договір суборенди після 01.08.2011 року в силу приписів ст. 764 ЦК України при відсутності заперечень позивача щодо припинення договору оренди та за невиконання орендарем обов'язку щодо повернення майна пролонговувався на наступні нові строки відповідно до договору суборенди.

Позивач у своїх поясненнях та у надісланій відповідачу претензії від 31.10.2012 року (а.с.28) стверджує, що 01 жовтня 2012 відповідач фактично звільнив суборендовані приміщення, однак акту приймання - передачі так і не підписав.

Відповідачем жодним чином не спростовано даного твердження позивача, не подано заперечень щодо надісланої йому претензії.

Суборендар сплачує суборендну плату за приміщення в розмірі 400,0 грн. та експлуатаційні витрати в розмірі 1934,0 грн. (п. 5.1.). Строк оплати, згідно з умовами п. 5.2. Договору, складав до 15 числа відповідного місяця.

Відтак, позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача загальної суми боргу в розмірі 22 302,84 грн. Розрахунок такої суми проводився ним станом на 01 жовтня 2012 року - дату фактичного звільнення відповідачем займаних приміщень.

Оскільки Відповідачем, виходячи з норм ст.ст. 173, 193 ГКУ та ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 612, 629, 759, 762, 774 ЦКУ, допущено порушення грошових зобов'язань, тому, вимога позивача про стягнення суми боргу - 21 006,00 грн. із сумами пені та 3% річних від простроченого платежу - повністю обґрунтована, підтверджена належними і допустимими доказами та відповідає нормам ст.ст. 216-218, 230, 231, 343 ГКУ, ст.ст. 546-551, 611, 625 ЦКУ, а також - умовам п. 9.3. Договору суборенди.

Апеляційний суд погоджується з перевіреними розрахунками суду першої інстанції, які підлягають стягненню з відповідача, зокрема, з сумою пені в розмірі 1057,63 грн., 3% річних від простроченого платежу - 236,66 грн.,

Щодо доводів скаржника стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, його права на участь в судовому засіданні та подачі заперечень, то слід зазначити наступне.

У позовній заяві від 13.12.12 року позивачем зазначено наступну юридичну адресу відповідача - м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 255/133. Саме на цю зазначену адресу судом надсилалася кореспонденція відповідачу. Справу було призначено судом - на 05.02.2013 року.

Однак позивачем станом на 04.02.2013 року було виявлено, що юридичною адресою відповідача є - м. Львів, вул. Вітовського, 18, яка, зокрема, зазначена в останній Додатковій угоді від 01 червня 2010 року ( а.с.66). І 31.01 2013 року було повторно надіслано позивачу копію позовної заяви та додатків. Відповідачем дані документи отримані 11.02.2013 року.

08.02.2013 року відповідачем було отримано ухвалу суду про призначення судового засідання на 26.02.2013 року.

22.02.2013 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю адвоката. Зазначене клопотання не містило належних доказів зайнятості адвоката.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (в т.ч. з причин, пов'язаних з службовим відрядженням), оскільки у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Крім того, приписами ст. ст. 22, 28 ГПК України зазначено, що брати участь у судових засіданнях є правом сторони, а не її обов'язком, та коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується.

Згідно ст. 59 ГПК України подання відзиву після отримання ухвали про порушення справи є правом відповідача. Згідно ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву не подано, то справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Отже, з дня отримання матеріалів позовної заяви - 11.02.2013 року позивач не був позбавлений можливості підготувати свої пояснення та заперечення по справі. Відповідачем не наведено поважних причин, які б унеможливлювали вчинення ним таких дій, та він не скористався своїм правом на подання відзиву.

Згідно ч.1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд має право відкладати розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України.

Слід зазначити, що за клопотанням позивача (а.с.57) суд продовжив строки розгляду справи на 15 днів.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що місцевим господарським судом не було порушено норм процесуального права при вирішенні справи.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Львівської області від 26.02.2013р. залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Резон-1", м. Львів б/н від 09.03.2013 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 18.07.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Марко Р.І.