Рішення

від 18.06.2013 по справі 36/57

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.06.2013р. Справа № 36/57

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес», Донецька область, м.Авдіївка,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк,

про: стягнення 48642грн. 61коп.

За участю представників сторін

від позивача: Розалевич К.К- за довіреністю від 17.06.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Антарес», Донецька область, м.Авдіївка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 34658грн.07коп., 3% річних у сумі 1472грн.97коп. та інфляційних витрат у сумі 12511грн.57коп., всього 48642грн. 61коп.

Позивач у позові визначив ціну позову у розмірі 53642грн. 61коп., оскільки включив до ціни позову витрати на послуги адвоката у розмірі 5000грн. За змістом ст. 44 ГПК України витрати з оплати послуг адвоката відносяться до складу судових витрат, які підлягають розподілу у загальному порядку, встановленому ст. 49 ГПК України. В ціну позову не включаються суми судових витрат, які позивач просить суд стягнути з відповідача. Відповідно до ст. 55 ГПК України у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Враховуючи викладене, вірна ціна позову визначається судом у розмірі 48642грн. 61коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар № 561 від 26.03.2008р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою від 20.05.2010р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ «ТС Обжора» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» про визнання недійсним договору № 561 від 26.03.2008р.

Ухвалою від 20.05.2010р. було продовжено строк розгляду справи №36/57 на 1 місяць, а саме до 27.06.2010р.

У зв'язку із находженням від відповідача за первісним позовом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 20.05.2010р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 25.05.2010р. зупинив провадження по справі.

Через подання відповідачем по справі апеляційних та касаційних скарг на ухвали господарського суду Донецької області, провадження по справі неодноразово зупинялось та поновлялось, також змінювався склад суду.

Розпорядженням голови господарського суду від 24.09.2010р. справу-замінник №36/57 у зв'язку з призначенням судді Будко Н.В. суддею Донецького апеляційного господарського суду передано судді Манжур В.В.

Розпорядженням голови господарського суду від 19.07.2011р. справа №36/57 передана на автоматичний розподіл, яким для розгляду вищевказаної справи призначено суддю Макарову Ю.В.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження по справі, суд ухвалою від 30.05.2013р. поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 18.06.2013р.

18.06.2013р. позивач надав письмові пояснення за змістом яких зазначив, що починаючи з 2008 року до теперішнього часу інші договори між сторонами, в тому числі в спрощений спосіб не укладалось, постачання товару здійснювалось на виконання саме договору № 561 від 26.03.2008р. Позивач також повідомив суд про неможливість виконання вимог суду в частині надання суду видаткових накладних від 18.04.2008р. на суму 693грн.91коп., від 19.04.2008р. на суму 963грн.60коп., від 01.05.2008р. на суму 208грн.12коп., від 30.05.2008р. на суму 1282грн.00коп. у зв'язку з тим що вони не були передані відповідачем позивачу. Крім того, у заяві позивач визначив, що всі поставки товару відповідачу за вказаний у позові період відображені в акті звірки взаєморозрахунків з 01.03.2008р. по 25.03.2010р., який знаходиться в матеріалах справи, а саме том 2 а.с. 85.

За змістом вказаних письмових пояснень позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 34658грн.07коп., 3% річних у сумі 1386грн.32коп. та індекс інфляції у сумі 6796грн.39коп., тим самим в порядку ст. 22 ГПК України зменшив свої позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних. Вказана заява подана внаслідок наданого суду перерахунку індексу інфляції та 3% річних.

Суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

У судовому засіданні 18.06.2013р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, повідомив про відсутність інших доказів в обґрунтування позиції зі спору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач жодного разу не забезпечив участь свого представника в суді першої інстанції, вимог ухвал суду не виконав, в тому числі не надав суду правової позиції зі спору по суті вимог. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, в тому числі про поновлення провадження по справі від 30.05.2013р.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

26.03.2008р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу на умовах з відстроченням платежу № 561 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець поставляє та передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар на умовах та в порядку, визначеному даним договором, згідно замовлення на поставку та товаросупроводжувальній документації, яка є невід'ємною частиною даного договору (Додаток 1 «Бланк Замовлення на поставку»).

Відповідно до п. 1.2 договору покупець надає замовлення на поставку продавцю на підставі специфікації, затвердженої сторонами, в якій наведений асортимент (список) товарів, які поставляються за даним договором, їх ціни. Специфікація являється невід'ємною частиною даного договору (Додаток 2 «Специфікація»).

У відповідності із п. 5.2 договору продавець зобов'язаний поставляти товари по цінам, вказаним в специфікації, що затверджена сторонами (Додаток 2). Ціна поставленого товару, згідно затвердженій специфікації зазначається у товарних та податкових накладних, котрі надаються продавцем у бухгалтерію центрального офісу покупця для здійснення оплати, котрі складаються на підставі кількості поставленого товару, як зазначено у транспортній накладній із відповідними можливими виправленнями, згідно актам розбіжності. Сума даного договору визначається загальною сумою товарних накладних у період його дії.

Згідно із п. 5.3 договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого продавцем товару, не пізніше 21 банківського дня від моменту передання такої партії товару.

У п. 8.1 договору сторони дійшли згоди, що даний договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 15.01.2009р.

Згідно із п. 8.2 договору якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш ніж за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.

В позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання умов договору № 561 від 26.03.2008р. за період дії вказаного договору з 27.03.2008р. по 31.12.2008р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 207658грн. 07коп., однак, отримавши товар, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за товар не виконав, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість у сумі 34658грн.07коп., яка і заявлена до стягнення

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, враховуючи зменшення розміру позовних вимог, є стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 34658грн.07коп., 3% річних у сумі 1386грн.32коп. та індексу інфляції у сумі 6796грн.39коп.

Відповідно до позовної заяви підставою позову є невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 561 від 26.03.2008р. (купівля-продаж на умовах оплати з відстроченням платежу) щодо повної та своєчасної оплати товару, отриманого за видатковими накладними.

У наданих через канцелярію суду 18.06.2013р. письмових поясненнях позивач визначив, що всі поставки товару відповідачу за вказаний у позові період (з 27.03.2008р. по 31.12.2008р.) відображені в акті звірки взаєморозрахунків з 01.03.2008р. по 25.03.2010р., який знаходиться в матеріалах справи, а саме том 2 а.с. 85.

Договір купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу № 561 від 26.03.2008р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, умовами договору № 561 від 26.03.2008р. передбачено, що асортимент товару, який поставляється за договором, його ціна визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною вказаного договору.

У договорі № 561 від 26.03.2008р. відомості про найменування товару та його ціну відсутні, як і відсутня у матеріалах справи оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, яка містить асортимент товару та його вартість.

За письмовими поясненнями позивача, які надійшли до канцелярії суду 20.05.2010р., у позивача відсутні специфікації, графіки поставок, замовлення, передбачені умовами договору № 561 від 26.03.2008р., через що надати їх позивач не має можливості. Разом з тим, позивач в тому числі у письмових поясненнях наданих через канцелярію суду 18.06.2013р. стверджував, що починаючи з 2008 року до теперішнього часу інші договори між сторонами, в тому числі в спрощений спосіб не укладалось, постачання спірного товару здійснювалось на виконання саме договору № 561 від 26.03.2008р., часткова оплата товару здійснювалася відповідачем з посиланням на вказаний договір.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором № 561 від 26.03.2008р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався.

Виходячи з вищевикладеного, розглянувши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до договору № 561 від 26.03.2008р., в матеріалах справи є підписані обома сторонами видаткові накладні, які містять найменування товару, його кількість та вартість та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача, що свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як стверджує позивач у позовній заяві на виконання договору № 561 від 26.03.2008р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Антарес» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» за видатковими накладними за період з 27.03.2008р. по 31.12.2008р. отримав товар на загальну суму 207658грн. 07коп.

Як вже зазначалося, у наданих через канцелярію суду 18.06.2013р. письмових поясненнях позивач визначив, що всі поставки товару відповідачу за вказаний у позові період відображені в акті звірки взаєморозрахунків з 01.03.2008р. по 25.03.2010р., який знаходиться в матеріалах справи (том 2 а.с. 85).

Суд, розглянувши вказаний акт звірки розрахунків встановив, що в ньому відображені господарські операції, які здійснені за видатковими накладними у період з 27.03.2008р. по 04.11.2008р. на загальну суму 207658грн. 07коп., враховуючи повернення товару.

Згідно із ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову, та фактів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, тобто на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт виникнення заборгованості у відповідача із зазначенням підстав її утворення.

Тобто, на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт здійснення господарської операції з купівлі-продажу, тобто отримання товару відповідачем у означеній позовній заяві кількості та за вказаною ціною та відповідно факт виникнення заборгованості у останнього у заявленому до стягнення розмірі.

При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ".

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні (первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту -здійснення господарської операції).

Частина 2 ст. 9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення (п.2.2. Положення).

Пункт 2.4 вказаного Положення встановлює, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, вищевикладеними приписами законодавства регламентований порядок документального підтвердження факту виконання зобов`язання з поставки товару між боржником та кредитором.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 зазначеного Кодексу встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, позивачем у період з 27.03.2008р. по 04.11.2008р. доведено лише факт поставки товару відповідачу на суму 204510грн. 44коп., враховуючи повернення товару.

Судом встановлено, що відображені в акті звірки розрахунків з 01.03.2008р. по 25.03.2010р. видаткові накладні: від 18.04.2008р. на суму 693грн.91коп., від 19.04.2008р. на суму 963грн.60коп., від 01.05.2008р. на суму 208грн.12коп., від 30.05.2008р. на суму 1282грн.00коп., всього на загальну суму 3147грн.63коп. в матеріалах справи відсутні. Інших належних та допустимих доказів в підтвердження здійснення позивачем поставки відповідачу товару на вказану суму матеріали справи не містять.

Представлений позивачем в обґрунтування позову акт звірки взаємних розрахунків з 01.03.2008р. по 25.03.2010р. суд не приймає як належний доказ, який засвідчує факт здійснення господарської операції з отримання товару відповідачем від позивача на суми 693грн.91коп, 963грн.60коп., 208грн.12коп., 1282грн.00коп., оскільки даний факт повинен бути підтверджений господарськими документами (накладними), тобто первинними бухгалтерськими документами.

Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - накладними. Саме первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків виступають належними доказами у підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції.

У позові позивач посилається на те, що за період з 30.04.2008р. по 26.08.2008р. відповідач перерахувал на користь позивача у якості оплати за договором № 561 від 26.03.2008р. суму у розмірі 174000грн., яка в повному обсязі віднесена в рахунок погашення визначених позивачем як спірних поставок. Дослідивши наявний в матеріалах справи акт звірки розрахунків з 01.03.2008р. по 25.03.2010р., який скріплений печаткою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес», суд встановив, що у бухгалтерському обліку позивача відображена вказана сума.

Оскільки матеріалами справи доведений лише факт поставки товару відповідачу у період з 27.03.2008р. по 04.11.2008р. на суму 204510грн. 44коп. (з урахуванням повернення товару), враховуючи оплату поставленого товару у розмірі 174000грн., за висновками суду сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 31510грн. 44коп.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із п. 5.3 договору № 561 від 26.03.2008р. покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого продавцем товару, не пізніше 21 банківського дня від моменту передання такої партії товару.

Враховуючи, що поставка останньої партії товару за спірними накладними була здійснена позивачем ще 04.11.2008р., то з урахуванням викладених умов оплати, строк оплати вартості поставленого за всіма видатковими накладними товару станом на день звернення позивача до суду для відповідача вже наступив та почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Оскільки докази оплати товару на суму 31510грн. 44коп. матеріали справи не містять, як і не містять докази повернення позивачу товару на вказану суму, господарський суд дійшов до висновку, що обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню є сума основного боргу у розмірі 31510грн. 44коп., у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення суми основного боргу в сумі 3147грн.63коп. за недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Позивач, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, просить суд також стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1386грн.32коп., які розраховані відповідно до наданого суду 18.06.2013р. остаточного розрахунку.

Обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку 3% річних, позивач здійснює їх нарахування на суму основного боргу у розмірі 34658грн.07коп. з 26.11.2008р. протягом 16 місяців, тобто до 26.03.2010р.

З позовних вимог вбачається, що сума основного боргу у заявленому позивачем розмірі 34658грн.07коп., на яку позивач здійснює нарахування 3% річних, виникла як сума боргу за всіма поставками (враховуючи повернення товару та всі здійснені відповідачем оплати), отже позивачем до суми у розмірі 34658грн.07коп. в тому числі включені суми поставок товару за накладними від 31.10.2008р. та від 04.11.2008р., за якими, враховуючи умови договору щодо строків оплати, граничний строк оплати наступив 01.12.2008р. та 03.12.2008р. відповідно, отже позивач не має права здійснювати нарахування 3% річних на виниклу загальну суму боргу по всім спірним поставкам починаючи з 26.11.2008р.

Враховуючи вищенаведене, а також відмову у задоволенні позовних вимог в частині суми основного боргу у розмірі 3147грн.63коп., суд вважає можливим задовольнити вимогу позивача в частині нарахування 3% річних на суму боргу за всіма спірними поставками у розмірі 31510грн. 44коп. за період з 04.12.2008р. до 26.03.2010р., тобто в межах обраного позивачем періоду нарахування.

Суд здійснивши власний розрахунок 3% річних на суму 31510грн. 44коп. за період з 04.12.2008р. до 26.03.2010р. за формулою Сума санкції = С х 3 х Д : 365(2009р.,2010) та 366(2008р.): 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, встановив, що задоволенню підлягає сума 3% річних у розмірі 1237грн.77коп., у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення 3% річних в сумі 148грн.55коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 6796грн.39коп., які нараховані відповідно до наданого суду 18.06.2013р. остаточного розрахунку позивачем на суму 34658грн.07коп. за період з листопада 2008р. по лютий 2010р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

З розрахунку вбачається, що позивач здійснює нарахування інфляційних таким самим чином як і 3% річних, а саме на заявлену у позові суму основного боргу у розмірі 34658грн.07коп., яка виникла як сума сальдо за всіма поставками. Таким чином сума у розмірі 34658грн.07коп. включає поставку товару за накладними від 31.10.2008р., від 04.11.2008р., за якими, як вже встановлено судом граничний строк оплати наступив 01.12.2008р. та 03.12.2008р., отже позивач не має права здійснювати нарахування інфляційного збільшення на загальну суму боргу за всіма спірними поставками починаючи з листопада 2008р.

Враховуючи викладене, а також відмову у задоволенні позовних вимог в частині суми основного боргу у розмірі 3147грн.63коп., суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача в частині нарахування інфляційного збільшення на суму боргу у розмірі 31510грн. 44коп. за період з грудня 2008р. по лютий 2010р., тобто в межах обраного позивачем періоду нарахування.

Суд здійснивши власний розрахунок інфляційних за період з грудня 2008р. по лютий 2010р. на суму 31510грн. 44коп., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", з дотриманням методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних втрат у розмірі 5706грн.49коп., у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення індексу інфляції в сумі 1089грн.90коп.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 5000грн.00коп.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №1606 від 14.01.2004р. на ім`я Тернової Вікторії Олександрівни.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Терновою Вікторією Олександрівною підтверджуються письмовим договором про надання юридичних послуг № 3 від 01.03.2010р., відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок виконати усі юридичні дії, пов'язані з стягненням заборгованості, наявної у ТОВ «ТС Обжора» перед замовником на підставі договору купівлі - продажу №561 від 26.03.2008р., у том числі, здійснити юридичний аналіз наданих замовником документів, скласти позовну заяву, здійснювати представництво замовника у господарському суду Донецької області за вказаним позовом.

Згідно із п. 2.1 договору виконавець зобов'язаний:

- виконати дане доручення відповідно до вказівки замовника;

- повідомити замовнику за його вимогою всі відомості про хід виконання доручень;

- зберігати адвокатську тайну.

Пунктом 4.1 договору визначили що цей договір вступає у силу з дня його підписання одома сторонами та діє до повного виконання зобов'язань.

Згідно до п.4.2 договору вартість послуг за цим договором - 5000гривень, котрі сплачуються у порядку передоплати.

Позивач відповідно до квитанції № 9 від 22.03.2010р. перерахував адвокату суму в розмірі 5000грн.00коп., призначення платежу - договір про надання юридичних послуг №3 від 01.03.2010р.

Позивачем та адвокатом 19.05.2010р. складений двосторонній акт до договору №3 від 01.03.2010р. про надання юридичних послуг, за яким позивачем підтверджено, що адвокатом здійснено надання адвокатських послуг замовнику, а саме здійснений юридичний аналіз наданих замовником документів по договору №561 від 26.03.2008р., надані юридичні консультації замовнику, складено позовну заяву, здійснений розрахунок 3% річних та індексу інфляції, прийнято участь у судових засіданнях, отримано довідку про зарахування державного мита до державного бюджету, складані письмові пояснення.

Суд приходить до висновку, що до судових витрат відноситься оплата послуг адвоката в розмірі 5000грн.00коп., оскільки підписавши та скріпивши печаткою вказаний акт замовник та виконавець підтвердили, що послуги адвоката надавались при розгляді даної справи та саме за надання цих послуг здійснена оплата.

За змістом ст. 44 ГПК України витрати з оплати послуг адвоката відносяться до складу судових витрат, які підлягають розподілу у загальному порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.

Згідно статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

Беручи до уваги, що адвокат Терновая В.О. представляла інтереси позивача особисто у судових засіданнях 28.04.2010р. та 20.05.2010р., у яких відстоювала позовні вимоги, надавала письмові пояснення, а також те, що підписавши та скріпивши своєю акт від 19.05.2010р. за договором №3 від 01.03.2010р. позивач прийняв та погодився з виконанням адвокатом свої обов'язків по наданню правової допомоги, суд дійшов висновку, що вартість наданих послуг є об'єктивною та співрозмірною з розміром заявлених вимог.

За змістом ст. 44 ГПК України витрати з оплати послуг адвоката відносяться до складу судових витрат, які підлягають розподілу у загальному порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.

При вирішенні розподілу судових витрат за подання позовної заяви судом встановлено, що позивачем згідно квитанції від 23.03.2010р. оплачене державне мито в сумі 526,10грн., квитанції від 25.03.2010р. оплачене державне мито в сумі 60,33грн., що разом складає 586,43грн. У якості доказів зарахування вказаних сум в дохід державного бюджету свідчать представлені позивачем довідки Управління державного казначейства у Київському районі м. Донецька від 07.05.2010р.

Разом з цим вірна ціна позову визначена судом у розмірі 48642грн. 61коп.

Відповідно до п.п. а п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" N 7-93 від 21 січня 1993 року, в редакції на час звернення позивача з позовом, за подання позовної заяви позивачем мало бути сплачене державне мито в сумі 486,43грн.

Таким чином, при зверненні з позовом позивачем було надлишково сплачене державне мито в сумі 100,00грн.

Разом з цим враховуючи, що державне мито за звернення до суду з позовом сплачене позивачем ще у 2010році, а відповідно до приписів ч. 3 Розділу IV затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07.07.2012р. N 811 «Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита» повернення державного мита здійснюється на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування державного мита до бюджету , до відповідного органу, що контролює справляння надходжень державного мита, сума надмірно сплаченого позивачем державного мита поверненню позивачу не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 530, 625, 655, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес», Донецька область, м.Авдіївка до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 34658грн.07коп., 3% річних у сумі 1386грн.32коп. та індексу інфляції у сумі 6796грн.39коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (83008, м.Донецьк, вул. Югославська, 30, ЄДРПОУ 33967456) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» (адреса: 86060, Донецька область, м.Авдіївка, вул. Тімірязєва, буд. 39, код ЄДРПОУ 00696591) суму основного боргу у розмірі 31510грн. 44коп., 3% річних у розмірі 1237грн.77коп., інфляційних нарахувань у розмірі 5706грн.49коп., витрати на оплату державного мита в сумі 384грн.55коп. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 186грн.57коп., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3952грн.78коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 18.06.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова