Рішення

від 17.07.2013 по справі 922/2645/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2013 р.Справа № 922/2645/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранькор", м. Харків до Військової частини А 1361, м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - Кокорев Е. О. (дов. б/н від 19.06.2013р.).

Представник відповідача - Фівкін П.М. (дов. № 2 від 02.01.2013р.).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранькор" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Військової частини А1361, в якій просить суд стягнути з відповідача 99 966,69 грн. основного боргу, інфляційних втрат в сумі 99,97грн., 3% річних в сумі 1347,50грн., та судові витрати, посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №50 від 11.12.2012 року, відповідно до умов якого позивач відвантажив товар відповідачеві за видатковою накладною №РН-21/12-1/103 від 21.12.2012 року на суму 99966,69 грн., який був прийняти відповідачем, про що свідчить підпис скріплений печаткою підприємства відповідача. Проте, як зазначає позивач, останній свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не здійснив, вказані обставини стали причиною нарахування 3% річних, інфляційних втрат та підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 27.06.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.07.2013 року.

В судовому засіданні 10.07.2013 року оголошено перерву до 17.07.2013 року, з метою отримання від сторін документів в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2013 року підтримує заявлені позовні вимоги, через канцелярію господарського суду вх. №25932 від 17.07.2013р. звернувся до господарського суду із клопотанням про витребування у відповідача документів, проте, в подальшому в судовому засіданні надав заяву, в якій відмовився від клопотання про витребування доказів в порядку ст.38 ГПК України.

Представник відповідача за вх.№24817 від 09.07.2013 року надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до загальної структури Збройних Сил України та фінансується з Державного бюджету України і всі платежі здійснює відповідно до затвердженого кошторису. Також, відповідач наголосив, що направив до Державної казначейської служби України платіжне доручення №709 від 24.12.2012 року на суму 99 966,69 грн. для оплати отриманого товару, але Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області не перерахувала ТОВ "Гранькор" вказані кошти за відсутністю коштів на кінець 2012 року на єдиному реєстраційному ( казначейському) рахунку, тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю відповідно до ч. 2 ст. 205 ГК України.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З*ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

17.12.2012 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (замовником) укладено договір поставки №50.

Згідно п.1.1. договору сторонами визначено, що постачальник зобов*язався поставити та передати у власність замовника товар, а замовник зобов'язаний забезпечити оплату та вчасне приймання на умовах даного договору у кількості і за цінами згідно з специфікацією.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на термін до 10 банківських днів з дня фактичного отримання замовником належним чином оформлених документів постачальника (рахункиів-фактур, витратних накладних, інших товаросупровідних документів, передбачених чинним законодавством) та за фактично отриманий товар.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору №50 від 17.12.2012 року позивач відвантажив товар відповідачеві за видатковою накладною №РН-21/12-1/103 від 21.12.2012 року на суму 99966,69 грн., який був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписами сторін скріплених печатками підприємств та актом звірки взаємних розрахунків підписаного сторонами, проте відповідач не виконав свої зобов*язання щодо оплати поставленого товару на суму 99 966,69 грн., за вказаних обставин позивач звернувся до суду з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов*язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов*язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що одним з головних обов'язків Покупця є оплата товару за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання купівлі-продажу.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 99 966,69 грн. заборгованості за отриманий товар за договором поставки не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 99 966,69 грн.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 99 966,69 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання відповідача на та те, що останній звільняється від відповідальності за невиконання зобов*язання в силу ч. 2 ст. 205 ГК України, оскільки відповідач повідомив позивача про неможливість виконання грошового зобов*язання, в зв*язку з відсутністю бюджетного фінансування, не приймається судом до уваги, так як обставини про які наголошує відповідач та направлення відповідного повідомлення, в силу означеної вище статті ГК України не звільняє зобов*язану сторону від відповідальності за невиконання зобов*язання відповідно до вимог закону, з урахуванням того, що станом на час слухання справи відповідач продовжував використовувати відповідний товар у своїй господарській діяльності та відповідний товар постачальнику не повернув.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1347,50 грн. нарахованих за період з 12.01.2013 року та інфляційних нарахувань за травень 2013 року в сумі 99,97 грн..

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, необхідно зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних та інфляційних нарахувань не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів своєчасної сплати коштів за товар або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1347,50 грн. та інфляційних в сумі 99,97 грн. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати з оплати судового збору в сумі 2028,28 грн. покладаються на відповідача.

Також , господарський суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем при подачі даного позову сплачено судовий збір в більшому розмірі ніж встановлено законом України "Про судовий збір", у зв'язку із чим надмірно сплачені витрати з оплати судового збору в сумі 621,72 грн. підлягають поверненню позивачеві з Державного бюджету України, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини А1361 (61034, Харківська область, м. Харків, Жовтневий район, вул. Переможців, буд. 6А, код 07811701, п/р 35210017000006 в ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранькор" (61052, Харківська область, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд.60, код 38280856, р/р 26009138856980 у філії Слобожанське РУ "АТ "Фінанси і кредит", МФО 350697) - 99 966,69 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 1347,50 грн., інфляційних втрат в сумі 99,97 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2028,28 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранькор" (61052, Харківська область, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд.60, код 38280856, р/р 26009138856980 у філії Слобожанське РУ "АТ "Фінанси і кредит", МФО 350697) з Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - надмірно сплачену частину судових витрат в розмірі 621,72 грн., сплачених на підставі платіжного дорученн № 271 від 21.06.2013 р.

Оригінал платіжного доручення № 271 від 21.06.2013р. про сплату судового збору в розмірі 2650,00 грн. знаходиться в матеріалах справи господарського суду Харківської області № 922/2645/13.

Повне рішення складено 19.07.2013 р.

Суддя Попович І.М.