Рішення

від 16.07.2013 по справі 910/9093/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9093/13 16.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин № 558"

про стягнення 5844, 96 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Лукасевич К.А. (дов. № 127 від 04.09.2012)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 16.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин № 558" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 5 844, 96 грн. за договором поставки №266 від 30.08.2011 року з яких 5 191,08 грн. основної заборгованості, 391, 27 грн. пені, 30, 89 грн. інфляційних втрат, 213, 72 грн. 3 % річних та покладання судового збору на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/9093/13, розгляд справи призначено на 11.06.2013 року.

Ухвалою від 11.06.2013 року розгляд справи відкладено на 25.06.2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, необхідністю належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 16.07.2013 року, в зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, необхідністю належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

В судове засідання 16.07.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником позивача вимоги ухвали суду виконані, надані оригінали документів для огляду в судовому засіданні, надані додаткові документи по справі, надано усні пояснення по суті справи.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є такою: 03067, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 70.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2011 року між позивачем, як постачальником за умовами договору, та відповідачем, як покупцем за умовами договору, було укладено договір поставки № 266 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити (передати у власність), а покупець прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п. 1.2. договору під товаром по цьому договору сторони розуміють продукцію у відповідності з накладними до цього договору, які є невід'ємними його частинами. Відповідно до п. 1.3. договору асортимент товару, ціна, найменування та інші його характеристики, що поставляється згідно з цього договору по накладним на підставі заявок - замовлень покупця, визначається у специфікації та/або прайс - листах.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється окремими партіями. Ціна, асортимент, кількість окремої партії товару вказується в накладних, які оформлюються на підставі заявок - замовлень покупця.

Відповідно до п. 2.9. договору підписання уповноваженими представниками сторін накладної про здачу - прийняття товару є фактом твердження того, що товар переданий належної якості, у кількості, відповідній накладній, та того, що одночасно з товаром передані документи, що його стосуються (сертифікат (ти) відповідності тощо) та підлягають переданню разом з товаром в тому числі супровідні документи та податкова (ві) накладна (ні).

Пунктом 4.1. договору визначено, що ціна товару зазначається в накладних та/або специфікації (прас-листах) до цього договору у національній валюті України. Згідно п. 4.4. договору загальна вартість цього договору становить загальну вартість товару, поставленого протягом дії цього договору по всім накладним.

Відповідно до п. 4.5. договору покупець здійснює оплату за кожну партію поставленого товару по цьому договору шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати поставки за накладною.

Відповідно до п. 5.2 договору у разі порушення строку оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

На виконання умов договору постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 10 076, 14 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

За твердженням позивача поставлений відповідачу товар, був оплачений ним частково, і станом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 5 191, 09 грн. Відповідно до позовної заяви, за видатковою накладною № 13702 від 02.09.2011 року відповідачем сплачено 3 931, 77 грн., за видатковою накладною № 17621 від 04.11.2011 року - оплата не проводилась, за видатковою накладною № 17618 від 04.11.2011 року - 953, 28 грн., всього відповідачем сплачено за поставлений товар 4 885, 05 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що в серпні 2012 року поставлений відповідачу позивачем товар на суму 2 911, 26 грн. відповідачем було повернуто позивачу відповідно до Актів повернення браку, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, викладеного в позовній заяві не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою договір поставки № 266 від 30.08.2011 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 10 076, 14 грн., згідно видатковим накладним, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи, який оплачений відповідачем частково на суму 4 885, 05 грн. Крім того, товар на суму 2 911, 26 грн. відповідно до матеріалів справи був повернутий відповідачем позивачу та прийнятий останнім. Отже, заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар, станом на момент вирішення справи, становить 2 279, 83 грн. (а не 5 191, 09 грн. як стверджує позивач), доказів сплати якої відповідачем суду не подано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 2 279, 83 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 2 279, 83 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.5. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 279, 83 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 391, 27 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 5.2. договору (за загальний період з 03.10.2011р. по 04.06.2012р. по кожній накладній окремо).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 391, 27 грн. у відповідності до п. 5.2. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 5.2. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 231, 72 грн. трьох відсотків річних та 30, 89 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за загальний період з 03.10.2011 року по 28.04.2013 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до розрахунку суду, оскільки позивачем невірно здійснено розрахунок 3 % річних та індексу інфляції. Стягненню з відповідача підлягають 165, 93 грн. 3 % річних та 7, 47 грн. інфляційних втрат за загальний період з 03.10.2011 року по 28.04.2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними належними доказами частково, і відповідно підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин № 558» (03067, м. Київ, вул. Виборзька, 70; код ЄДРПОУ 16477023; з будь - якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Італійський торговий дім» (04212, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 3, кв. 231; код ЄДРПОУ 30729519) 2 279 (дві тисячі двісті сімдесят дев'ять) грн. 83 коп. основного боргу, 391 (триста дев'яносто одну) грн. 27 коп. пені, 165 (сто шістдесят п'ять) грн. 93 коп. 3 % річних, 7 (сім) грн. 47 коп. інфляційних втрат та 837 (вісімсот тридцять сім) грн. 30 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.07.13 року.

Суддя Г.П. Бондаренко