Рішення

від 18.07.2013 по справі 910/8288/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8288/13 18.07.13

За позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сомніум»

Про стягнення 107 104,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Тодорович В.П. представник за довіреністю № К-48-67/1 від 08.01.13.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна» (далі - відповідач) про стягнення 107 104,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує та те, що в нього виникло право вимоги кредитора до відповідача за Договором про переведення боргу № 1355 від 01.01.12. на суму 107 104,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.13. порушено провадження у справі № 910/8288/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сомніум»; розгляд справи призначено на 21.05.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи та невиконання ними вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 18.06.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи, невиконання ними вимог ухвал суду та з огляду на необхідність витребування доказів, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 04.07.13.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва віл 26.06.13. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/8288/13 на п'ятнадцять днів.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, розгляд справи призначено на 18.07.13.

В судовому засіданні 18.07.13. представником позивача подано письмові пояснення у справі та підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 18.07.13. вкотре не з'явились, вимоги попередніх ухвал суду не виконали, відповідачем контррозрахунку ціни позову, письмового відзиву на позов та доказів погашення заборгованості не подано, третьою особою не подано письмових пояснень у справі, заяв чи клопотань відповідач та третя особа не подали і не надіслали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу та третій особі наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/8288/13.

В судовому засіданні 18.07.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.09. між позивачем (далі - Орендодавець) та третьою особою (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 1208/А нерухомого майна, що знаходиться на балансі ІЕЗ ім. Є.О.Патона НАН України, відповідно до умов якого (п. 1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно, розміщене за адресою: вул. Боженка, 15, корпус 7, поверх 4, кімнати 408-410, загальною площею 114,0 кв.м, приведеною площею 174,42 кв.м (далі - майно), за яке Орендар згідно умов Договору оренди № 1208/А сплачує орендну плату, відшкодування комунальних платежів, та відшкодування податку на землю.

Строк дії Договору оренди сторонами погоджено п. 7.1 (з врахуванням додаткових угод) з 01.07.09. до 31.12.11.

Згідно з актом звільнення приміщень, третьою особою приміщення за Договором оренди звільнені 31.12.11.

01.01.12. між позивачем (далі - Кредитор), третьою особою (далі - Первісний боржник) та відповідачем (далі - Новий боржник) укладено Договір № 1355 про переведення боргу (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1) Первісний боржник переводить на Нового боржника частину грошового боргу в розмірі 107 104,00 грн., що виник в результаті неналежного виконання Первісним боржником взятих на себе зобов'язань перед Кредитором

Згідно з п. 3 Договору, Кредитор не заперечує проти переведення боргу, визначеного п. 1 Договору.

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 10 Договору).

При цьому, в матеріалах справи наявні гарантійні листи відповідача від 18.10.12., 22.10.12., 29.12.12. щодо погашення заборгованості за Договором.

Оскільки грошові кошти відповідачем позивачу за Договором не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 520 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних правочинів, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Договір, яким передбачається заміна боржника у зобов'язанні, має назву "договір переведення боргу". На підставі даного договору старий боржник передає свої обов'язки у зобов'язанні новому боржнику, який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором.

Переведення боргу необхідно вважати багатостороннім правочином (договором), в силу якого первісний боржник по зобов'язанню за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).

Переведення боргу, як і заміна кредитора у зобов'язанні, опосередковує зміну суб'єктного складу зобов'язання, але залишає незмінним його зміст.

Отже, переведення боргу на нового боржника здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переведення боргу, і такі зобов'язання мають бути підтверджені належними документами.

Переведення боргу за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки воно залежить від основного юридичного факту, який його породжує.

За правилами ст. 520 ЦК України переведення боргу допускається за згодою кредитора, якщо інше не передбачене законом. Як правило, згода кредитора виражається двома способами: шляхом підписання кредитором договору відступлення права вимоги (тобто цей договір як правочин становиться трьохстороннім); шляхом надання відповідного листа, повідомлення тощо.

Разом з тим, судом встановлено, що 11.09.12. відповідачем частково погашено наявну за Договором заборгованість в розмірі 2 000,00 грн. (до звернення позивача 26.04.13. з даним позовом до суду). Проте, доказів оплати заборгованості за Договором до матеріалів справи відповідач не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Новий боржник в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті грошових коштів не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 105 104,00 грн., а позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України про стягнення з відповідача на свою користь 107 104,00 грн. заборгованості підлягають задоволенню частково в розмірі 105 104,00 грн. В іншій частині в розмірі 2 000,00 грн. суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна» (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, б. 50; ідентифікаційний код 37724790) на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Боженка, б. 11; ідентифікаційний код 05416923) 105 104 (сто п'ять тисяч сто чотири) грн. 00 коп. - заборгованості та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 08 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. На підставі даного рішення стягнути з Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Боженка, б. 11; ідентифікаційний код 05416923) в доход спеціального фонду Державного бюджету України недоплачений при подачі позовної заяви судовий збір в розмірі 421 (чотириста двадцять одна) грн. 58 коп.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.07.13.

Суддя Т.М. Ващенко