Постанова

від 23.07.2013 по справі 911/1034/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р. Справа№ 911/1034/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю від позивача - Семемненко Є.М.

представників сторін: від відповідача - Гащак Б.В.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "Нагель-Фенстер"

на рішення

господарського суду Київської області

від 13.06.2013 року

у справі № 911/1034/13 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ренокол-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Нагель-Фенстер"

про стягнення 146243,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 13.06.2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагель-Фенстер" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Зої Космодем'янської, 17, ідентифікаційний код 20587183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренокол-Україна" (02091, м. Київ, Харківське шосе, 53, ідентифікаційний код 37219005) 71619 (сімдесят одну тисячу шістсот дев'ятнадцять) грн. 45 коп. основного боргу, 180 (сто вісімдесят) грн. 33 коп. інфляційних втрат, 1203 (одну тисячу двісті три) грн. 86 коп. 3% річних, 5997 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 21 коп. пені, 1686 (одну тисячу шістсот вісімдесят шість) грн. 59 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нагель-Фенстер" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти постанову, якою скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/1034/13 від 13.06.2013 року про задоволення позовних вимог частково в частині стягнення із ТОВ «Нагель-Фенстер» 71619,45 грн. - суми основного боргу, 180,33 грн. - інфляційних втрат, 1 203,86 грн. -3% річних, 5997,21 грн. - пені та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 686,59 грн. та за результатами розгляду апеляційної скарги прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги ТОВ «Ренокол-Україна» відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, між сторонами у справі було укладено договір поставки від 30.01.2012р. № 15 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов'язується поставити та передати у власність відповідача - покупця продукцію (п. 1.1 договору).

Поставка товару здійснюється постачальником шляхом передачі товару покупцю на складі постачальника, якщо інше не передбачено цим договором та іншими додатковими угодами сторін (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору наявність підпису відповідального представника від покупця в накладній є підтвердженням отримання товару і відсутності претензій покупця до зовнішнього вигляду та кількості товару.

Згідно п. 6.2 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Рахунок на оплату товару повинен бути виставлений в гривнях з урахуванням ПДВ і дійсний протягом 3 банківських днів з моменту його виписки постачальником.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012р. грудня. Даний договір підлягає безумовній пролонгації на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін до закінчення строку дії договору не заявить в письмовій формі (рекомендованим листом з повідомленням) про припинення його дії (п. 9.1 договору).

З моменту підписання сторонами діючого договору всі раніше укладені між сторонами договори про поставку вважаються такими, що припинили свою дію. (п. 9.4 договору).

На виконання умов договору позивач по видатковим накладним, завірені копії яких залучені до матеріалів справи, в період з 11.10.2012р. по 06.12.2012р. поставив відповідачу товар на загальну суму 71619,45 грн., а відповідач на підставі відповідних довіреностей вказаний товар отримав. Зазначені накладні підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печаткою позивача.

Разом з тим, відповідач за поставлений товар не розрахувався, в зв'язку з чим за відповідачем рахується борг в розмірі 71619,45 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 71619,45 грн. Доказів сплати зазначеного боргу відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 71619,45 грн. заборгованості за поставлений товар.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати за загальний період прострочення з 12.10.2012р. по 12.06.2013р. складають 180,33 грн., 3% річних з простроченої суми за загальний період прострочення з 12.10.2012р. по 12.06.2013р. складають 1607,28 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення 180,33 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Згідно арифметично вірного розрахунку 3% річних, здійсненого судом з урахуванням періоду нарахування 3% річних, заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних з простроченої суми боргу за час прострочення в розмірі 1203,86 грн. В решті заявленої до стягнення суми 3% річних суд першої інстанції правомірно відмовив.

На підставі п. 7.3 договору позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків оплати вартості одержаного від постачальника товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 12.10.2012р. по 12.06.2013р. складає 7182,28 грн.

У п. 10.4 договору сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється у відповідності до строків позовної давності, визначених ЦК України, без застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями п. 10.4 договору встановлено, що нарахування штрафних санкції за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється у відповідності до строків позовної давності, визначених ЦК України, без застосування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши арифметичний розрахунк пені, який зроблений судом першої інстанції по кожній видатковій накладній окремо, з урахуванням положень п. 10.4 договору та періоду нарахування пені, заявленого позивачем, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 5997,21 грн. В решті заявленої до стягнення суми пені суд першої інстанції обгрунтовано відмовив.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 71619,45 грн. основного боргу, 180,33 грн. інфляційних втрат, 1203,86 грн. 3% річних та 5997,21 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити з огляду на їх безпідставність.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог, які зводяться до того, що строк виконання зобов'язань щодо здійснення розрахунку за отриману продукцію ще не настав, позаяк умовами договору такий строк не визначений та позивач не звертався в порядку передбаченому ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України з відповідною вимогою, слід зазначає наступне.

Положеннями п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, враховуючи те, що ні договором поставки від 30.01.2012р. № 15, укладеним між сторонами, ні актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, то перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі № 5002-8/481-2011.

При цьому підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає, що договір поставки № 15 від 30.01.2012 року, з врахуванням видаткових накладних, містить всі істотні умови і є укладеним.

Щодо заперечень відповідача щодо поставки товару саме за договором поставки від 30.01.2012р. № 15, позаяк у видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка товару відповідачу, відсутні посилання на договір, та, як стверджує відповідач, між сторонами у справі був укладений ще один договір поставки від 11.02.2009р. № 1, засвідчену копію якого додано до матеріалів, слід зазначити наступне.

Як стверджує позивач, постачання товару відповідачу у період з 11.10.2012р. по 06.12.2012р. здійснювалось саме за договором поставки від 30.01.2012р. № 15, який набув чинності, відповідно п. 9.1 цього договору, з моменту його підписання.

Окрім того, судом досліджено вказаний договір та встановлено, що положеннями п. 9.4 цього договору сторони погодили, що з моменту підписання сторонами діючого договору всі раніше укладені між сторонами договори про поставку вважаються такими, що припинили свою дію.

А враховуючи те, що договір поставки від 11.02.2009р. № 1, про який зазначає відповідач та додає до матеріалів справи, був укладений раніше ніж договір поставки від 30.01.2012р. № 15, відповідно можливо дійти висновку, що постачання товару здійснювалось саме на виконання договору поставки від 30.01.2012р. № 15, укладеного між сторонами у справі.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 13.06.2013 року у справі № 911/1034/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/1034/13 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Калатай Н.Ф.

Пашкіна С.А.

Повний текст постанови складено 23.07.2013 року.