Рішення

від 19.07.2013 по справі 927/699/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Чернігівської області

14000, м. Чернігів телефон канцелярії

проспект Миру, 20 67-28-47

Іменем України

РІШЕННЯ

19 липня 2013 року Справа № 927/699/13

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

фактична адреса: АДРЕСА_2

Відповідач: приватне підприємство "Біорост",

вул. Пухова, 105/76, м. Чернігів, 14032

Предмет спору: про зобов"язання повернути орендоване приміщення

Суддя Лавриненко Л.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 13.05.2013 року, представник

від відповідача: Савелов Д.Є. довіреність № б/н від 11.06.2013 року представник

Рішення виноситься після оголошених в судовому засіданні перерв, з 02.07.2013 року по 09.07.2013 року та з 09.07.2013 року по 19.07.2013 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ :

Позивачем подано позов про зобов"язання відповідача - приватне підприємство "Біорост" повернути позивачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 орендоване приміщення нежитлового призначення на першому поверсі, загальною площею 145 кв.м. та критий літній майданчик, площею 120,00 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_2.

Представники сторін надали письмові клопотання про відмову здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволено судом.

В поданому відзиві на позов від 19.06.2013 р. відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що відповідач не отримував від позивача повідомлення про відмову від договору в порядку п. 8.2. договору оренди та ст. 782 Цивільного кодексу України, а твердження позивача про направлення повідомлення є безпідставні, оскільки в матеріалах справи відсутні докази його направлення ПП "Біорост" та отримання відповідачем. Також відповідач наголошує, що позивач не мав права звертатись з позовом про повернення приміщення, оскільки станом на 19.06.2013 року спірний договір оренди є дійсним, не розірваним і позивач у встановленому порядку не відмовився від нього. Крім того, позивачем не подано документів, які підтверджують право власності чи право користування, в тому числі розпорядження об"єктом оренди, а копії документів, долучених до позовної заяви та матеріалів справи, не засвідчені особистим підписом особи, яка засвідчує копію.

В судовому засіданні 02.07.2013 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні виклала позовні вимоги.

В наданих в судовому засіданні 02.07.2013 р. письмових поясненнях представник позивача щодо посилання відповідача на той факт, що позивач не направляв на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору оренди, повідомила, що листи з повідомленнями про відмову від договору оренди двічі направлялися саме адресату ПП «Біорост» , що зазначено в листі УДПП «Укрпошта» від 03.06.2013 р. про повідомлення від 29.04.2013 р., а також друге повідомлення від 10.05.2013 р., яке відповідач отримав. В чеку про відправку зазначено, що адресатом є ПП «Біорост» Шевченко Д.С. (як директор). Те, що на повідомленні про вручення зазначено Шевченко Д.С. та на описі вкладення до цінного листа стоїть адресат Шевченко Д.С. є технічною помилкою поштового відділення про оформленні поштового відправлення. Стосовно твердження відповідача про необхідність дотримання процедури розірвання договору оренди, передбаченої ст. 188 ГК України, то відповідно до Інформаційного листа ВГСУ від 13.07.2012 р. № 01-06/908/2012 норми ст. 188 ГК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, також позивач зазначає, що він не ставить вимогу розірвати договір оренди, а просить повернути приміщення у зв»язку з тим, що позивач в односторонньому порядку на підставі ст.. 782 ЦК України та п.8.2. договору відмовився від договору. Також позивач повідомив, що не може надати суду правовстановлюючі документи на право власності окремо на нежитлове приміщення 145 кв.м. та критий літній майданчик 120 кв.м., оскільки передане в оренду приміщення 145 кв.м. на адресою АДРЕСА_2 фактично не виділено в натурі, а є частиною нежитлового приміщення загальною площею 471,6 кв.м. Стосовно права власності на критий літній майданчик 120 кв.м. позивач зазначив, що не може надати правовстановлюючі документи, оскільки літній майданчик не є об»єктом нерухомості, він не введений в експлуатацію як капітальна споруда, але знаходиться на земельній ділянці, яка була виділена зокрема і позивачу для обслуговування нежитлового приміщення та позначений на плані будівлі. На момент укладення договору оренди від 28.09.2012 р. власниками нежитлового приміщення були ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2001 р., 1/8 частка, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2001 р., 1/8 частка, ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 28.07.2009 р., 3/8 частки та ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 28.07.2009 р. 3/8 частки. На момент подання позову частина нежитлового приміщення, яка належала ОСОБА_7 перейшла на підставі свідоцтв про спадщину на законом ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

В судовому засіданні 02.07.2013 р. судом було оголошено перерву до 09.07.2013 р.

Представником відповідача в судовому засіданні 09.07.2013 р. заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу врегулювання спору мирним шляхом.

Представник позивача щодо клопотання відповідача поклалася на розсуд суду.

Клопотання відповідача частково задоволено судом та оголошено перерву в судовому засіданні до 19.07.2013 р.

В судовому засіданні 19.07.2013 р. представники сторін надали усні пояснення по справі.

Розглянувши подані документи та матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини першої ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

28.09.2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та приватним підприємством "Біорост" (орендар) було укладено договір № 1 (оренди приміщення).

Відповідно до п.1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення нежитлового призначення на першому поверсі загальною площею 145 кв. м. та критий літній майданчик площею 120,00 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_2.

Мета оренди: приміщення використовується для організації діяльності ресторану, кафе, бару, їдальні (п. 1.3. договору).

Договірна вартість орендованого майна, згідно п.1.2. договору, становить: 2000000,00 грн.

Відповідно до п.2.1. договору, прийом-передача об»єкту оренди орендарем у користування, а також повернення приміщення орендодавцю здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін. У разі не підписання акту прийому-передачі договір вважається не укладеним.

Пунктом 2.2. договору сторони обумовили, що повинні приступити до передачі об»єкта оренди протягом 2-х днів з моменту укладення даного договору. При передачі об»єкта оренди складається акт прийому-передачі, який підписується членами двосторонньої комісії, та являється невід»мною частиною договору.

Об»єкт оренди вважається переданим з моменту підписання акту прийому-передачі (п.2.3. договору).

Факт передачі майна в оренду підтверджується актом прийому - передачі приміщення від 20.10.2012 р., підписаного комісією у складі: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, директора ПП «Біорост» Шевченка Дмитра Сергійовича та директора ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_6 та скріпленого печатками сторін, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно - приміщення нежитлового призначення на першому поверсі загальною площею 145 кв. м. та критий літній майданчик площею 120,00 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_2. Орендарю передається безпосередньо самі нежитлові приміщення, а також електричні та теплові комунікації, що в них знаходяться.

Згідно п. 3.1. договору термін оренди встановлюється сторонами з 20.10.2012 р. до 30.09.2015 р. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передачі майна.

Відповідно до п.1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

У відповідності до п. 4.1. договору № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. розмір орендної плати за об»єкт оренди складає 8000,00 грн. в місяць без ПДВ, яка еквівалентна 3,78 доларам США за квадратний метр орендованого приміщення в місяць враховуючи курс Національного банку України станом на 27.09.2012 р.- 799,30 грн. за 100 доларів США. До суми орендної плати не входить плата за комунальні послуги. Орендна плата сплачується к безготівковій формі платіжним дорученням або готівковими коштами в національній валюті України.

Пунктом 4.5. договору сторони визначили наступний порядок сплати орендної плати орендарем: за перші три календарні місяці орендна плата сплачується не пізніше 20 січня 2013 року, інші поточні орендні платежі сплачуються щомісяця до 5-го числа наступного (за звітним) місяця у розмірі визначеному в п.4.1. договору.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладення договору найму.

Власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Із наданого позивачем договору купівлі-продажу від 21.09.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого у реєстрі за № 6094, вбачається, що сторонами договору є продавець - відкрите акціонерне товариство «Побутові послуги» та покупці - ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_12, що діє від імені ОСОБА_13.

Предметом договору купівлі-продажу, згідно п.1. договору, є об»єкт нерухомості, а саме пивбар «ІНФОРМАЦІЯ_2» зазначений літерою «А-1», площею 340,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2.

У відповідності до п.7 договору купівлі-продажу, право власності на частину об»єкту нерухомості, який є предметом цього договору, виникає у покупців з моменту нотаріального посвідчення договору в наступних частках: ОСОБА_8 - ? частка; ОСОБА_1 - 1/8 частка; ОСОБА_5 - 1/8 частка; ОСОБА_13 - ? частка.

З аналізу вищезазначеного договору купівлі-продажу від 21.09.2001 р. слідує, що об»єкт нерухомості, який є предметом договору, знаходиться у спільній частковій власності співвласників зазначеного майна.

Відповідно до ч.1. ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності є різновидом права спільної власності.

Будучи вираженим у певній частці, право кожного співвласника у спільній частковій власності не обмежується певною наперед визначеною частиною майна, а поширюється на усе майно. Співвласники несуть витрати на утримання усього спільного майна пропорційно до своїх часток (ст. 360 Цивільного кодексу України), а плоди та доходи, одержані від використання будь-якої частини майна, що є у спільній частковій власності, за загальним правилом надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві власності (ст. 359 Цивільного кодексу України).

Учасники права спільної часткової власності, як і індивідуальні власники, наділяються правами володіння, користування та розпорядження майном. Але, оскільки право кожного співвласника не обмежується якоюсь чітко визначеною частиною, а поширюється на усе спільне майно, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Так, частиною 1 ст. 358 Цивільного кодексу України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Отже, якщо інше не встановлено законом, учасники спільної часткової власності здійснюють свої права на засадах загальної згоди. Тому жоден з учасників самостійно не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших.

Учасник спільної часткової власності, який має намір самостійно здійснювати усі правочини щодо своєї частки, має право вимагати її виділу у натурі (ст. 364 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.3 ст. 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Така домовленість оформляється договором про визначення порядку володіння та користування спільним майном, який має відповідати загальним положенням про форму правочину та форму договору.

З наданих позивачем документів, зокрема договору дарування від 14.11.2002 р. посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого у реєстрі за № 11453 та зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації 21.11.2002 р. за № 96 в реєстровій книзі № 5 вбачається, що один із співвласників об»єкта нерухомості (пивбару «ІНФОРМАЦІЯ_2» зазначений літерою «А-1», площею 340,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2) ОСОБА_13 (даруватель), якому належить ? частка приміщення, подарував ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діє від свого імені та від імені ОСОБА_12 (обдаровані) ? частину приміщення пивбару «ІНФОРМАЦІЯ_2» зазначений літерою «А-1», загальною площею 340,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2.

Згідно п. 9 договору дарування від 14.11.2002 р. після дарування ? частини приміщення пивбару «ІНФОРМАЦІЯ_2», право власності з моменту нотаріального посвідчення цього договору, виникає у Обдарованих в наступних частинах: - ОСОБА_6 належить 1/8 частина приміщення пивбару «ІНФОРМАЦІЯ_2»; ОСОБА_7 належить 1/8 частина приміщення; ОСОБА_12 належить ? частини приміщення.

Договором дарування від 28.07.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого у реєстрі за № 3343 та зареєстрованого комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.08.2009 р. за № 96 в книзі № 5, укладеним між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 (дарувальники) з однієї сторони та ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (обдаровувані) з другої сторони, дарувальники подарували ? частку, в рівних частках кожний (передали майно у власність обдаровуваних безоплатно), а обдаровувані прийняла в дар ? частку, в рівних частках кожний, нежитлової будівлі, що знаходиться в АДРЕСА_2.

Відповідно до п. 2 договору дарування від 28.07.2009 р., об»єкт нерухомості, ? частина якого дарується, має загальну площу 398,7 кв.м. та складається з приміщень: приміщення магазину, зазначеному на технічному плані літерою: літ. А-1, площею 105,7 кв.м., прміщення кафе, зазначеному на технічному плані літерою: літ. А-1, площею 293,0 кв.м.

Таким чином, на момент укладення договору № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. право власності на нежитлове приміщення, зазначене літ. А-1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 471,6 кв.м. було зареєстровано за ОСОБА_1, якому належить 1/8 частина приміщення, ОСОБА_5, який належить 1/8 частина приміщення; ОСОБА_6, якому належить 3/8 частина приміщення та ОСОБА_7, якому належить 3/8 частини приміщення, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, номер витягу 35236784 від 21.08.2012 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно вищевказаного витягу загальна площа приміщення становить 471,6 кв.м. (згідно рішення Чернігівського МВК № 185 від 26.07.2004 р., № 220 від 16.10.2002 р. затверджена загальна площа кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» з магазином продовольчих товарів 417,0 кв.м.; зменшення загальної площі на 7,5 кв.м. внаслідок реконструкції перегородок та контрольного обміру. Самовільно збудовано: приміщення « 1-29», « 1-23», «1-24», « 1-25» загальною площею 62,1 кв.м.).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.10.2012 р., посвідченого державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Репех С.О. зареєстрованого в реєстрі № 3-1837, спадкоємцями зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його мати - ОСОБА_8 на 2/5 частки у тому числі з урахуванням 1/5 частки від якої відмовився батько спадкодавця - ОСОБА_12; його дочка - ОСОБА_9 на 3/10 частки, у тому числі з урахуванням 1/10 частки від якої відмовилася дружина спадкодавця - ОСОБА_15; його син - ОСОБА_10 на 3/10 частки, у тому числі з урахуванням 1/10 частки від якої відмовилася дружина спадкодавця - ОСОБА_15. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з 3/8 часток нежитлової будівлі, що знаходиться в АДРЕСА_2. Свідоцтво про право на спадщину на 3/20 частки нежитлової будівлі видано ОСОБА_8.

З наданих позивачем копій витягів про державну реєстрацію прав, виданих комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, номери витягів 36081293 від 01.11.2012 р., 36081890 від 01.11.2012 р. та 36081742 від 01.11.2012 р. слідує, що відповідно ОСОБА_8 належить 3/20 частини нежитлової будівлі по АДРЕСА_2; ОСОБА_9 належить 9/80 частин приміщення; ОСОБА_10 також належить 9/80 частин приміщення.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування і не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що договір № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. був підписаний фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 одноособово.

Позивачем не було надано суду належних доказів, які підтверджують, що на момент укладення договору № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. ФОП ОСОБА_1 одноособово був власником всього майна, що передано в оренд, чи доказів виділу в натурі частки позивача із майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до ст. 364 Цивільного кодексу України, а також не надано документів, які підтверджують, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 мав право передавати в оренду приміщення по АДРЕСА_2, а саме в матеріалах справи відсутня згода інших співвласників на передачу в оренду вищевказаного приміщення, як це передбачено ст. 358 Цивільного кодексу України.

Крім того, предметом договору купівлі-продажу від 21.09.2001 р. є об»єкт нерухомості, а саме пивбар «ІНФОРМАЦІЯ_2» зазначений літерою «А-1», площею 340,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2. Відповідно ж до п.1.1. договору № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. в оренду передано приміщення нежитлового призначення на першому поверсі загальною площею 145 кв. м., а також критий літній майданчик площею 120,00 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_2.

Документів, які підтверджують право власності позивача на критий літній майданчик площею 120,00 кв.м. позивачем також суду надано не було.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересах держави та суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що майно, яке було передано позивачем в оренду згідно договору № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р., знаходилось у спільній частковій власності, а позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є одним із співвласників приміщення по АДРЕСА_2, тому, відповідно до ст. 358 Цивільного кодексу України, для передачі спірного приміщення в оренду у позивача повинна бути згода інших співвласників на передачу в оренду вищевказаного приміщення. Крім того, судом встановлено, що в порушення ст. 761 Цивільного кодексу України, позивачем було передано в оренду про договору № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. критий літній майданчик площею 120,00 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_2, на який у позивача відсутні правовстановлюючі документи.

На час розгляду справи позивачем також не надано суду доказів, які підтверджують надання співвласниками згоди на передачу майна в оренду.

За таких обставин суд доходить висновку, що договір № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. був укладений з порушенням норм цивільного законодавства, а саме ст. ст.317, 358 та ст. 761 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.2.3. постанови пленуму Вищого Господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Згідно ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Пунктом 2.7. постанови пленуму Вищого Господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України. Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не мав права укладати договір № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. без згоди інших співвласників нежитлового приміщення, яке знаходить за адресою по АДРЕСА_2, та відсутності правовстановлюючих документів на критий літній майданчик площею 120,00 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_2, а тому договір № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р., відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню його недійсним, як такий, що порушує норми цивільного законодавства, з припиненням його дії на майбутнє.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічна норма міститься в ч.3 ст. 208 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що у позивача було відсутнє право на передачу приміщення нежитлового призначення на першому поверсі загальною площею 145 кв. метрів та критий літній майданчик площею 120 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2, а тому судом не можуть бути застосовані правові наслідки недійсності правочину та повернуто приміщення позивачу.

Оскільки договір № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р. є недійсним, а тому суд доходить висновку про недоцільність дослідження питання вчинених позивачем дій по односторонній відмові від договору оренди та припинення його дії.

Пунктом 3.17.3 постанови пленуму Вищого Господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», визначено, що визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов»язаний з предметом спору договір ( пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Приймаючи до уваги, що має місце спільна вина обох сторін, тому відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по судовому збору щодо визнання угоди недійсною підлягають розподілу між сторонами порівну. Таким чином з відповідача підлягає стягненню в доход державного бюджету 573 грн. 50 коп. судового збору та з позивача підлягає стягненню в доход державного бюджету 573 грн. 50 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 205, 215, 216, 236, 355, 356, 358,626, 629, 759, 761, 762, Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 175, 193, 207, 283, 291 Господарського кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір"; ст.ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним договір № 1 (оренди приміщення) від 28.09.2012 р., укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством «Біорост», припинивши його дію на майбутнє.

2. У задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: АДРЕСА_2 (р/р НОМЕР_2 в АТ «Ерсте банк» м. Київ, МФО 380009, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) в доход державного бюджету (рахунок 31217206783002, Отримувач: УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030001, код ЄДРПОУ 38054398, Банк: ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592) судовий збір в сумі 573 грн. 50 коп.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Стягнути з приватного підприємства "Біорост", вул. Пухова, 105/76, м. Чернігів, 14032 (р/р 26009368677 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 38054361) в доход державного бюджету (рахунок 31217206783002, Отримувач: УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030001, код ЄДРПОУ 38054398, Банк: ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592) судовий збір в сумі 573 грн. 50 коп.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 22.07.2013 року.

Суддя Л.М. Лавриненко