Рішення

від 09.07.2013 по справі 910/9584/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9584/13 09.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «МФК»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлкомерс»

Про стягнення 19 678,44 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін :

від позивача: Сказко О.М. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 09.07.2013 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.05.2013 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (від 15.05.2013) до відповідача про стягнення суми заборгованості в розмірі 19 678,44 грн. за договором купівлі-продажу № 18 від 31.05.2012, з яких 18 351,14 грн. - основний борг, 1 105,58 грн. - пеня, 221,72 грн. - 3% річних, а також відшкодування судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2013 порушено провадження у справі №910/9584/13. Розгляд справи призначив на 11.06.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 розгляд справи відкладено на 09.07.2013.

В судовому засіданні 09.07.2013 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та зазначив, відповідачем після порушення провадження у справі № 910/9584/13 було сплачено основний борг в сумі 18 351,14 грн., на підтвердження чого надав суду виписки за особовим рахунком позивача.

Враховуючи положення п. 5.2 договору купівлі-продажу №18 від 31.05.2012 позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 105,58 грн. за період прострочення з 20.12.2012 по 15.05.2013, а також, враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних в сумі 221,72 грн. за період прострочення з 20.12.2012 по 15.05.2013 за видатковою накладною №ТМ-0000342 від 19.12.2012 на суму 18 351,07 грн.

Відповідач своїх представників у судове засідання 09.07.2013 - не направив, вимоги попередніх ухвал суду, щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень по суті спору - не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження вказаній позивачем у позовній заяві.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, про що зазначено в ухвалі суду про відкладення розгляду справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані матеріали справи, дослідивши оригінали поданих суду документів на відповідність їх копіям у справі, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.2012 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «МФК», як продавцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлкомерс», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу № 18 (далі договір № 18), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався, в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти та оплатити охолоджуючу рідину (ТОСОЛ), у строк, в асортименті, кількості та за цінами зазначених у специфікаціях (п.1.1).

Умовами договору № 18 сторони погодили, що товар поставляється відповідачеві за договірними цінами, ціна на кожну окрему партію товару визначається шляхом погодження між сторонами, що засвідчується підписанням сторонами специфікації (п.2.1), умови та форми оплати кожної окремої партії товару обумовлюються сторонами при підписанні специфікації (п.2.3).

Специфікацією №1 від 31.05.2012 до договору купівлі-продажу №18 від 31.05.2012 (далі специфікація 1) сторони погодили: період здійснення поставки з 06.06.2012 по 28.06.2012 (п. 6), порядок розрахунків: часткова попередня оплата, відстрочка платежу до 30 календарних днів, дата та розмір проведення попередньої оплати: до 15.06.2012 - 30% у сумі 165 967,20 грн., дата та розмір остаточної оплати до 16.07.2012 - 70% у сумі 387 256,80 грн. (п.10).

Згідно видаткових накладних № ТМ-0000009 від 18.06.2012 на суму 168 326,38 грн., №ТМ-0000029 від 25.06.2012 на суму 160 540,00 грн., №ТМ-0000031 від 26.06.2012 на суму 160 540,00 грн., № ТМ-0000046 від 13.07.2012 на суму 61 748,00 грн., № ТМ-0000120 від 27.08.2012 на суму 1 680,00 грн., №ТМ-0000281 від 22.11.2012 на суму 3 972,00 грн., № ТМ-0000282 від 22.11.2012 га суму 1 650,00 грн., №ТМ-0000342 від 19.12.2012 на суму 18 351,07 грн., підписаних представниками сторін без будь-яких претензій чи зауважень, та скріплених печатками юридичних осіб, позивачем було передано у власність відповідача, а відповідачем, в свою чергу, прийнято без будь-яких зауважень та заперечень товар на загальну суму 576 807,45 грн.

Судом встановлено, що передача позивачем товару відповідачу згідно видаткових накладних № ТМ-0000282 від 22.11.2012 та №ТМ-0000342 від 19.12.2012 здійснювалась хоча і після 28.06.2012 (гранична дата поставки товару зазначена у специфікації №1), однак на виконання договору №18, оскільки у видаткових накладних № ТМ-0000282 від 22.11.2012 та №ТМ-0000342 від 19.12.2012 підставою замовлення товару зазначено договір №18 від 31.05.2012.

Як зазначив позивач у позові, ним було виконано свої зобов'язання за договором №18 у повному обсязі, поставлено відповідачеві товар на суму 576 807,45 грн., натомість відповідач здійснив лише частковий розрахунок за товар, а саме, в сумі 558 456,31 грн. за видатковими накладними № ТМ-0000009 від 18.06.2012, №ТМ-0000029 від 25.06.2012, №ТМ-0000031 від 26.06.2012, № ТМ-0000046 від 13.07.2012, № ТМ-0000120 від 27.08.2012, №ТМ-0000281 від 22.11.2012 та № ТМ-0000282 від 22.11.2012 в сумі 1 649,93 грн.; поставлений позивачем товар за видатковою накладною № ТМ-0000282 від 22.11.2012 в сумі 0,07 грн. та за видатковою накладною №ТМ-0000342 від 19.12.2012 в сумі 18 351,07 грн. відповідач розрахунок не здійснив, за розрахунками позивача заборгованість відповідача складає - 18 351,14 грн.,(0,07 грн. (сума заборгованості за видатковою накладною № ТМ-0000282 від 22.11.2012) + 18 351,07 (сума заборгованості за видатковою накладною №ТМ-0000342 від 19.12.2012) = 18 351,14 грн.). Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач сплату заборгованості за поставлений на підставі договору № 18 товар у сумі 18 351,14 грн. не здійснив.

Однак, судом встановлено, що відповідачем на момент прийняття рішення у справі частково сплачено суму основного боргу в розмірі 18 351,13 грн., що підтверджується виписками за особовим рахунком позивача, а саме: від 14.05.2013 на суму 6 000,00 грн. (до порушення провадження у справі), від 28.05.2013 на суму 4 000,00 грн. (після порушення провадження у справі), від 10.06.2013 на суму 8 351,07 грн. (після порушення провадження у справі) від 17.06.2013 на суму 0,06 грн. (після порушення провадження у справі).

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України .

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем, як продавцем, на виконання договору №18, було передано відповідачеві товар на загальну суму 576 807,45 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТМ-0000009 від 18.06.2012, №ТМ-0000029 від 25.06.2012, №ТМ-0000031 від 26.06.2012, № ТМ-0000046 від 13.07.2012, № ТМ-0000120 від 27.08.2012, №ТМ-0000281 від 22.11.2012, № ТМ-0000282 від 22.11.2012, №ТМ-0000342 від 19.12.2012, підписаними представниками сторін без будь-яких претензій чи зауважень, та скріпленими печатками юридичних осіб.

Разом з тим, строк оплати за переданий позивачем, після 28.06.2012 (гранична дата поставки товару зазначена у специфікації №1), товар погоджено між сторонами не було, а тому суд приходить до висновку, що відповідач повинен був виконати свій обов'язок по сплаті заборгованості за видатковими накладними № ТМ-0000282 від 22.11.2012 та №ТМ-0000342 від 19.12.2012 в порядку ст. 692 Цивільного кодексу України - після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а саме: за видатковою накладною № ТМ-0000282 від 22.11.2012 - 23.11.2013, за видатковою накладною №ТМ-0000342 від 19.12.2012 - 20.12.2013.

Однак, відповідач свій обов'язок щодо оплати переданого позивачем товару за договором №18 в порядку передбаченому ст. 692 Цивільного кодексу України - не виконав, в зв'язку з чим у позивача перед відповідачем виникла заборгованість в сумі 18 351,14 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 18, щодо оплати вартості переданого позивачем товару в сумі 18 351,14 грн., а також положення ст. 193 Господарського кодексу України

Враховуючи те, що заборгованість в сумі 6 000,00 грн. відповідачем було сплачено до порушення провадження у справі, а саме, 14.05.2013, суд дійшов висновку, що спір в справі між сторонами про стягнення заборгованості 6 000,00 грн. за договором №18 був відсутній до порушення провадження у справі, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, у процесі провадження у справі відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача заборгованість за договором №18 в сумі 12 351,13 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спір в справі між сторонами про стягнення 12 351,13 грн. заборгованості - відсутній, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі ст. 80 п. 1-1 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за переданий на підставі договору №18 товар становить 0,01 грн.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов'язань щодо оплати поставленого йому позивачем товару за договором № 18 в сумі 0,01 грн. - не надав, а тому суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 0,01 копійка є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи положення п. 5.2 договору №18 позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 105,58 грн. за період прострочення з 20.12.2012 по 15.05.2013, а також, враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних в сумі 221,72 грн. за період прострочення з 20.12.2012 по 15.05.2013 за видатковою накладною №ТМ-0000342 від 19.12.2012 на суму 18 351,07 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 договору №18 встановлено, що у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Суд, враховуючи те, що відповідачем прострочено виконання свого зобов'язання по повній оплаті поставленого позивачем товару в сумі 18 351,14 грн., вказана сума не була оплачена відповідачем за правилами ст. 692 Цивільного кодексу України (за видатковою накладною № ТМ-0000282 від 22.11.2012 - 23.11.2013, за видатковою накладною №ТМ-0000342 від 19.12.2012 - 20.12.2013), дійшов висновку, що відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов'язання зі своєчасної оплати отриманого товару в сумі 18 351,14 грн., що згідно п. 5.2 договору №18 та ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України є підставою для нарахування і стягнення пені і відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання.

Судом були перевірені надані позивачем розрахунки пені, 3% річних, з якими суд погоджується щодо сум, строків і ставок нарахувань.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, однак частково, а саме: 0,01 грн. - основний борг, 1 105,58 грн. - пеня та 221,72 грн. - 3% річних за період з 20.12.2012 по 15.05.2013.

Також, позивач в позові зазначає, що є загроза неможливості стягнення боргу з відповідача, а тому вважає, що суду необхідно вжити заходи забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Господарський суд міста Києва дослідивши подані позивачем у справі матеріали, враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, а також те, що позивачем не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, приходить до висновку, що у відомостях, які містяться у поданих позивачем матеріалах, відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі. А тому заява позивача про забезпечення позову не є обґрунтованим і задоволенню не підлягає

Судовий збір у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються сторін пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі № 910/9584/13 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлкомерс» основного боргу в сумі 12 351, 13 грн. - припинити на підставі ст. 80 п. 1-1 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлкомерс» (код ЄДРПОУ 36800612, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. М.Рибалка, 10/8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «торговий дім «МФК» (код ЄДРПОУ 37814081, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 2) 00 (нуль) гривень 01 копійку - основного боргу, 1 105 (одну тисячу сто п'ять) гривень 58 копійок - пені, 221 (двісті двадцять одну) гривню 72 копійки - 3% річних та 273 (двісті сімдесят три) гривні 57 копійок - витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р.Станік

Дата складання повного тексту рішення - 15.07.2013