Постанова

від 04.07.2013 по справі 801/5727/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2013 р. 11:27 Справа №801/5727/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Захарової М.В., за участю представника позивача - Умєрова С.У., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КС-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть справи: ТОВ "КС-Сервіс" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.05.13р. № 0004162203 та № 0004172203.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведені перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо донарахування податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток.

Представники позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань суду не направив, заперечень на позов не надав.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив зібрані докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "КС-Сервіс" є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи - 32992083), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 22.06.2004 р. № 10359-К, індивідуальний податковий номер 329920801098.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "КС-Сервіс" (ЄДРПОУ 32992083) з питань достовірності декларування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, при здійснені взаємовідносин з ТОВ «Лінарія» СВС (ЄДРПОУ 31809301) за листопад 2010 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 16.04.2013 р. № 2270/22-3/32992083.

З висновків акту перевірки вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені такі порушення:

ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «КС-Сервіс» з контрагентом - постачальником ТОВ Лінарія СВС (ЄДРПОУ 31809301) та п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст.4, п.п. 7.2.8 п. 7.2., п.п. 7.4.1., п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), п.2ст. 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV зі змінами та доповненнями у завищені взаємовідносин з даним контрагентом, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту (ряд. 18.1 декларації) на загальну суму ПДВ у розмірі 250 000грн., та донарахуванню податкової зобов'язань з ПДВ на загальну суму ПДВ у розмірі 250 000грн.

п. 138.4, п.138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу від 02. Грудня 2010 року № 2755 VI (зі змінами та доповненнями) у завищені суми витрат, що враховується при визначені об'єкту оподаткування з податку на прибуток за I квартал 2011р. (у т.ч. лютий 2011р.) на загальну суму 1241833 грн. та заниженні податку на прибуток у сумі 310458.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 15.05.2013р. № 0004172203 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 312500 грн., з яких за основним платежем 250000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 62500грн. та № 0004162203 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 310459 грн.,з яких за основним платежем 310458 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 1 грн.

Перевіряючи обґрунтованість визначення суми заниження податку на додану вартість на суму 250 000 грн. та суми заниження податку на прибуток на суму 310458 грн. ТОВ "КС-Сервіс" , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень - рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Перевіряючи реальність придбання позивачем товарів у ТОВ Лінарія СВС (ЄДРПОУ 31809301), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "КС-Сервіс" мав господарські відносини з ТОВ Лінарія СВС (ЄДРПОУ 31809301) на договорених зобов'язань.

Так, 13.10.2010 р. між ТОВ «Лінарія СВС» (Продавець) та ТОВ «КС-Сервіс» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 01/13-10, відповідно до умов якого продавець в порядку і на умовах, визначених у цьому Договорі, зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, зобов'язується прийняти та оплатити причал ПМ-61 та автомобільний кран КС-3575.

Відповідно до п. 4.1. Договору № 01/13-10 від 13.10.2010 р. ціна за плавучий причал ПМ-61 складає 1434200 грн.

Згідно з п. 4.2. Договору № 01/13-10 від 13.10.2010 р. ціна автомобільного крана КС-3575 складає 56 000 грн.

Таким чином, загальна ціна Договору № 01/13-10 від 13.10.2010 р. Складає 1490 200 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору № 01/13-10 від 13.10.2010 р. місце передачі товару - м. Севастополь.

На виконання умов Договору № 01/13-10 від 13.10.2010 р. ТОВ «КС-Сервіс» оплатило товар на рахунок ТОВ «Лінарія СВС», що підтверджується виписками банку: 18.10.2010 р.-530 000 грн.

21.10.2,010 р. - 670 000 грн.

02.11.2010 р.-200 000 грн.

11.11.2010г. - 1 300 000 грн. з урахуванням листа ТОВ «КС-Сервіс» - 90200 грн. - за плавучий засіб згідно договору № 01/13-10 від 13.10.2010 р., і часткова оплата - 209800 за підводний човен, згідно договору № 01/08-11 від 08.11.2010 р.

Отже, загальна сума складає 1 490 200 грн.

На підставі договору на надання послуг з буксирування плавучого об'єкта від 11.112010 р. вказаний плавучий причал ПМ-61 і автомобільний кран КС-3575 відбуксирували з акваторії порту м. Севастополя в порт смт. Чорноморське.

На даний момент зазначений плавучий причал ПМ-61 і автомобільний кран КС-3575 знаходяться в смт. Чорноморське, бухта Вузька, в/ч № 2093-А, що підтверджується договором зберігання.

Відповідно до Договору № 1/11-02 від 14.02.2011 р. ТОВ «КС-Сервіс» продало ТОВ «Атлас-2001» частину причалу ПМ-61 вагою в 155 т. вартістю 450 000 грн. Відповідно до п. 3.1. Договору № 1/11-02 від 14.02.2011 р. умови поставки: покупець. здійснює самовивіз товару, що і було зроблено ТОВ «Атлдас-2001», відповідно до матеріалів справи.

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку № 281 тоннаж плавучого причалу ПМ-61 становить 495 т., 155 т. з яких було продано в ТОВ «Атлас-2001».

Залишок частини плавучого причалу ПМ-61 в 340 т. і автомобільний кран КС-3575 знаходяться на балансі ТОВ« КС-Сервіс ».

Крім того, 08.11.2010 р. між ТОВ «Лінарія СВС» (Продавець) та ТОВ «КС-Сервіс» укладено Договір купівлі-продажу № 01/08-11, відповідно до умов якого продавець в порядку і на умовах, визначених у цьому Договорі, зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, зобов'язується прийняти та оплатити підводний човен СС-310, виведену з експлуатації, БЕЗПОВОРОТНЬО відновленню і, призначена для демонтажу.

Відповідно до п. 4.1. Договору № 01/08-11 від 08.11.2010 р. ціна за підводний човен становить 2 500 000 грн.

На виконання умов Договору № 01/08-11 від 08.11.2010 р. ТОВ «КС-Сервіс» оплатило товар на рахунок ТОВ «Лінарія СВС», що підтверджується виписками банку: від 11.11.2010 р. у сумі 1 300 000 грн. з яких частково сплачено - 1209800 за підводний човен, згідно договору № 01/08-11 від 08.11.2010 р. з урахуванням листа ТОВ «КС-Сервіс», а також від 15.12.2010 р. у сумі 1 160 000 грн., всього сплачено у сумі -2 369 800грн.

Борг ТОВ «КС-Сервіс» перед ТОВ «Лінарія СВС» за вказаним договором № 01/08-11 від 08.11.2010 р. становить 130 199,99 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору № 01/08-11 від 08.11.2010 р. Продавець зобов'язується передати Покупцю в повному обсязі протягом 5 місяців з моменту повної оплати.

Таким чином, на підставі п. 3.1. Договору № 01/08-11 від 08.11.2010 р. у зв'язку з неповною оплатою і відсутністю грошових коштів у позивача, зазначений підводний човен СС-310 перебуває на зберіганні ТОВ «Лінарія СВС».

На виконання зазначених операцій ТОВ «КС-Сервіс» надані податкові накладні: від 18.10.2010 р. № 3 на суму 530 000 грн.; від 21.10.2010 р. № 4 на суму 670 000 грн., від 02.11.2010 р. № 5 на суму 200 000 грн., від 11.11.2010 р. № 6 на суму 1 300 000 грн., від 15.12.2010 р. № 7 на суму 1 160 000 грн.

Також, матеріалами справи підтверджується, що згідно з виписками по рахунку банку (Marfin bank) позивачем було сплачено наданий товар.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість була сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних товарів та була перерахована на розрахунковий рахунок продавца - ТОВ «Лінарія СВС».

Крім того, вказана сума податку на додану вартість у розмірі 250 000 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді за листопад 2010року.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання товарів у ТОВ «Лінарія СВС» за листопад 2010року .

Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (листопад 2010р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість та мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом вщезазначнгого періода у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів.

Так, ТОВ «КС-Сервіс» та ТОВ «Лінарія СВС» є платниками ПДВ, що підтверджується відповідними свідоцтвами у матеріалах справи.

ТОВ «Лінарія СВС» було платником ПДВ на момент укладання, виконання робіт, та виписки податкових накладних на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100278026, яке згідно Інтернет бази даних Анульовані свідоцтва платників ПДВ »Державної Податкової Служби України було анульовано за ініціативою податкової 14.10. 2011 р. у зв'язку з з несенням до ЄДР запису про відсутність за місцезнаходженням.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо заниження позивачем ПДВ викладені відповідачем в акті перевірки № 2270/22-3/32992083 від 16.04.2013 р. не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 250 000 грн.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток за 1 кв. 2010 р. (у т.ч. лютий 2011р.) у загальній сумі 310458 грн., суд вказує наступне.

Так у акті перевірки відповідачем встановлено те, що позивачем до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування неправомірно віднесено вартість товарів, робі, послуг на загальну суму 15917грн., проте як за результатами перевірки встановлена сума у розмірі 326375 грн., у зв'язку з чим відповідач зробив висновок про те, що позивачем занижено податок на прибуток у сумі 310458 грн.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, були створені документи: акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.

Тому суд робить висновок про те, що сума включена до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 15917 грн., за 1 квартал 2011р. (у т.ч. лютий 2011р.) вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи та про які було вище вказано, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 310458грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо заниження позивачем податку на прибуток викладені відповідачем в акті перевірки № 2270/22-3/32992083 від 16.04.2013 р. не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 310458 грн.

Щодо висновків відповідача стосовно того, що необхідною умовою для відображення операцій ТОВ "КС-Сервіс" у складі валового доходу, валових витрат, податкових зобов'язань та податкового кредиту є факт реалізації/придбання товарів та послуг у ТОВ "Лінарія СВС", суд зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент - ТОВ "Лінарія СВС" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочини між позивачем та ТОВ "Лінарія СВС", були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами, укладеними з ТОВ "Лінарія СВС" спростовуються документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

Суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочини з придбанням товарів (послуг) ТОВ "Лінарія СВС" підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем товарів.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

З огляду на зазначене, відсутні ознаки нікчемності у правочині, укладеному між позивачем та його контрагентом, оскільки вказані правочини мали реальний характер, були направлені на досягнення правових наслідків з набуттям сторонами правочинів відповідних прав та обов'язків.

На підставі викладеного, висновки викладені відповідачем в акті перевірки № 2270/22-3/32992083 від 16.04.2013 р. стосовно заниження податку на прибуток у сумі 310458 грн. та заниження податку на додану вартість за перевіряємий період у сумі 250 000 грн., не підтверджуються матеріалами справи, а отже у ДПІ не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання підприємству з податку на додану вартість у розмірі 320500 грн.( у т.ч. штрафні санкції - 62500грн.) та з податку на прибуток 310458 (у т.ч. штрафні санкції - 1 грн.).

Враховуючи встановлені судом обставини, на підставі зібраних під час розгляду справи доказів та наведені норми законодавства, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Так, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду де відповідачем є суб'єкти владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 2 294 грн. підлягає поверненню шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

У зв'язку зі складністю справи судом 04.07.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 08.07.2013 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.05.13р. № 0004162203.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.05.13р. № 0004172203 .

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КС -Сервіс" (ЄДРПОУ 32992083) 2294,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.