Рішення

від 16.07.2013 по справі 921/647/13-г/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" липня 2013 р.Справа № 921/647/13-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

Розглянув справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир", смт. Підволочиськ Тернопільської області

про стягнення 4 241,05 грн.

Представник від:

позивача: не з"явився

відповідача : не з"явився

За відсутності відповідного клопотання фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Львів, звернувся 14.06.2013р. (згідно відмітки поштового відділення зв"язку на конверті) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир", смт. Підволочиськ Тернопільської області, про стягнення 4241,05 грн. заборгованості за надані транспортно-експедиційні послуги згідно договору - заявки №1412 від 14.12.2012 року про надання транспортно-експедиційних послуг, з яких: 3700,00 грн. основного боргу, 41,05 грн. - нарахованих 3% річних та просив відшкодувати 500,00 грн. понесених витрат на правову допомогу за підготовку позовних матеріалів до суду.

Позов обґрунтовується копією договору - заявки №1412 від 14.12.2012 року про надання транспортно-експедиційних послуг; копією міжнародної товаро-транспортної накладної А №151511; копією рахунку - фактури №СФ-0000358 від 18.12.2012р.; копією акту здачі - приймання робіт №ОУ - 0000358 від 18.12.2012р.; копією претензії - вимоги №27/02/2013-1 від 27.02.2013р.; конкретизованим розрахунком 3% річних від 07.06.2013р.; копією договору №12 про надання юридичних послуг від 06.06.2013р.; копією рахунку - фактури №СФ-0000017 від 06.06.2013р.; копією платіжного доручення №1622 від 12.06.2013р. про оплату юридичних послуг; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 21.06.2013р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 02.07.2013р. Судове засідання відкладалося в порядку ст. 77 ГПК України на 16.07.2013р. у зв'язку з неявкою сторін та через неподання ними необхідних для розгляду спору документів.

В ході розгляду спору від позивача надійшла заява №26/06/01-2013 від 26.06.2013р. про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої, посилаючись на сплату відповідачем 21.06.2013р. основного боргу в розмірі 3 700 грн., просив стягнути з відповідача 41,05 грн. нарахованих 3% річних та 500,00 грн. понесених витрат на правову допомогу за підготовку позовних матеріалів до суду, а також судові витрати у даній справі.

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що подана в межах прав сторони, визначених ст. 22 ГПК України, відтак, розгляд справи здійснюється з урахуванням зменшених позовних вимог.

Позивач в судове засідання не прибув, причин неявки суду не повідомив.

Відповідач також в судове засідання не з"явився, проте у відзиві на позов №01-07/13 від 01.07.2013р. просив відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на оплату основного боргу в сумі 3700,00 грн. згідно платіжного доручення №94 від 21.06.2013р., додатково надавши платіжний документ та витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2013 року № 16804174.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши додатково представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив таке.

14.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Богатир", як Замовником, та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Виконавцем, укладено договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг за №1412 (далі - Договір-заявка), згідно якої Виконавець зобов'язався доставити товар Замовника (паливні гранули в кількості 21 шт., вагою 22 тонни) з пункту Завантаження: м. Городок Львівської області 14.12.2012р. в пункт розвантаження - Республіка Польща, м. Варшовіце 17.12.2012р.

Згідно п. 1 Договору-заявки, дана заявка при відсутності довготермінового договору між сторонами має силу договору на разове перевезення.

В договорі-заявці №1412 сторонами погоджено вартість послуг перевезення, що становить 3700,00 грн. , форму і строк оплати - після отримання оригіналів документів до 5-ти банківських днів та автомобіль, яким будуть надаватися послуги з перевезення - марки Renault BC 0866 AM BC4227 XX.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000358 від 18.12.2012р., товарно-транспортної накладної CMR серії А №151511 від 14.12.2012р., позивачем на виконання умов Договору-заявки власним транспортом надано Замовнику послуги з перевезення паливних гранул на суму 3700,00 грн. Наведене не заперечується відповідачем, навпаки, визнається згідно поданого відзиву на позов .

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Замовником умов договору в частині проведення оплати за надані Виконавцем послуги з перевезення вантажу.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, що випливають із договору про надання послуг, згідно якого та в силу ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобов'язання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір підлягає виконанню належним чином і в установлений строк, що випливає із положень ст. 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, зокрема акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000358 від 18.12.2012р., товарно-транспортна накладна CMR серії А №151511 від 14.12.2012р., позивач забезпечив доставку вантажу за обумовленою сторонами адресою по маршруту: с. Милятин Городоцького району Львівської області (Україна) - м. Воршовіце (Польща) власним автотранспортом, а відповідач мав оплатити надані позивачем послуги, проте в зазначені в договорі-заявці строки, цього не здійснив.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 28.02.2013р. на адресу відповідача була надіслана претензія-вимога №27/02/2013-1 від 27.02.2013р. з вимогою в семиденний термін погасити заборгованість по договору-заявці № 1412 від 14.12.2012р. в розмірі 3700,00 грн. (вручена відповідачу 04.03.2013р.), однак, залишена Товариством з обмеженою відповідальністю "Богатир" без відповіді та задоволення до звернення позивача з позовною заявою.

Підприємець стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Богатир" свої договірні зобов'язання виконало неналежним чином, здійснивши оплату за надані послуги по рахунку-фактурі № СФ-0000358 від 18.12.2012р. після звернення до суду з даним позовом, що підтверджується платіжним дорученням №94 від 21.06.2013р., відтак, просить стягнути нараховані Товариству в порядку ст. 625 ЦК України за неналежне виконання господарського зобов'язання 3% річних в розмірі 41,05 грн. та 500,00 грн. витрат на правову допомогу, оскільки саме з вини відповідача спір доведено до судового розгляду.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, договором-заявкою №1412 передбачено форму оплати наданих послуг з перевезення, а саме: після отримання оригіналів документів до 5-ти банківських днів.

Матеріали справи містять докази отримання відповідачем 16.01.2013р . рахунку-фактури № СФ-0000358 від 18.12.2012р., акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000358 від 18.12.2012р., товарно-транспортної накладної CMR серії А №151511 від 14.12.2012р., котрі підписані відповідачем та скріплені печаткою юридичної особи ТОВ "Богатир", відтак, правомірними суд вважає вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир" 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, за період з 24.01.2013р. по 07.06.2013р. (135 дн.), що становить 41,05 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача в порядку ст. 623 ЦК України 500,00 грн. завданих збитків за правову допомогу, надану ПП "Юридична фірма "Паритет Плюс" згідно договору про надання юридичних послуг №12 від 06.06.2013р. (копія знаходиться в матеріалах справи).

Розглядаючи дані вимоги, суд враховує наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Підставою для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад цивільного правопорушення, до якого входять наступні елементи: противоправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між противоправною поведінкою та спричиненням збитків, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

У зв'язку з наведеним, враховуючи правову природу виникнення збитків, підстави для віднесення до їх складу витрат на правову допомогу відсутні, оскільки такі витрати, незалежно від підстав їх виникнення, не мають обов'язкового характеру, не відносяться до обов'язкових платежів, здійснюються на власний розсуд замовника і не можуть бути покладені на іншу особу, адже не знаходяться у необхідному причинному зв'язку із діями відповідача, а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 500,00 грн. збитків за правову допомогу, надану ПП "Юридична фірма "Паритет Плюс" згідно договору про надання юридичних послуг №12 від 06.06.2013р. до задоволення не підлягають.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, та відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК , і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Отже, в контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що витрати на правову допомогу позивачу надавалися Приватним підприємством "Юридична фірма "Паритет Плюс" згідно умов укладеного договору №12 від 06.06.2013р., оплачені платіжним дорученням №1622 від 12.06.2013р. в розмірі 500,00 грн. на розрахунковий рахунок даного підприємства, відтак, у суду відсутні підстави вважати дані витрати судовими в розумінні приписів ст. 44 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України №27/62 від 27.04.2011р.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі підлягають до задоволення частково, в розмірі 41,05 грн. нарахованих відповідачу 3% річних.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд приймає до уваги, що оплата відповідачем заборгованості в сумі 3700,00 грн. здійснена після звернення позивача до господарського суду з даним позовом (тобто після 14.06.2013р.), відтак, зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій (неналежного виконання умов договору-заявки № 1412 в частині оплати за надані послуги) відповідача, суд покладає сплату судового збору в частині зменшених позивачем позовних вимог в порядку ч. 2 ст. 49 ГПК України на відповідача у справі.

Вказана правова позиція відображена, зокрема, у п. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 6, 11, 15, 16, 22, 509, 525, 526, 530, 623, 625, 629, 901 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 224 ГК України, ст.ст. 1, 2, 4 2 - 4 7 , 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 81 1 , 82 - 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

Вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир", смт. Підволочиськ Тернопільської області, вул. Січових Стрільців, 33, ідент. код 21150034, - 41,05 грн. - 3% річних та 1517,66 грн. в повернення сплачених судових витрат на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1.

3. В решті позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання ) рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "19" липня 2013 року.

Суддя Н.О. Андрусик