Рішення

від 11.07.2013 по справі 910/9708/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9708/13 11.07.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/9708/13

за позовом публічного акціонерного товариства «Київрибгосп»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір»;

про стягнення 198541,83 грн.

Представники сторін:

від позивача: Васюк П.П., довіреність № б/н від 28.01.2013р.;

від відповідача: Малова О.Є., довіреність № 1 від 02.01.2012р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Київрибгосп» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір» (надалі - відповідач) про стягнення 198541,83 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору від 01.04.2012р. про надання послуг щодо аматорського вилову риби у визначений строк не розрахувався за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 179 000,00 грн., за час прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 14959,03 грн. та 3% річних у сумі 4582,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2013р. порушено провадження у справі № 910/9708/13 та призначено її розгляд на 13.06.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 13.06.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання 13.06.2013р. не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив; відповідач письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 24.05.2013р. не виконав.

Ухвалою від 13.06.2013р. суд відклав розгляд справи на 11.07.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні 11.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача проти суми боргу не заперечував, а також подав витребувані судом докази та клопотання про зменшення розміру пені та інших штрафних санкцій.

Представник позивача заперечив проти зменшення пені.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого відповідачу надається право в порядку, строки та на умовах, визначених договором, здійснювати аматорський вилов риби, що належить позивачу (п. 1.1. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що за право здійснювати аматорський вилов риби, що належить позивачу, відповідач сплачує у період з 01.04.2012р. по 30.09.2012р. включно - 50 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 8333,33 грн.; у період з 01.10.2012р. по 31.03.2013р. включно - 10 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 1666,67 грн.

Виконання послуг згідно даного договору щомісячно підтверджується актом надання послуг, що підписується уповноваженими представниками сторін (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 3.3. договору, відповідач вносить плату, передбачену п. 3.1. договору, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача не пізніше 3 числа кожного календарного місяця.

Відповідно до п. 7.1. договору, строк дії договору розпочинається з моменту його підписання і закінчується 01 квітня 2013 року.

Також, 01.10.2012р. сторонами була підписана Додаткова угода № 2 до Договору б/н від 01.04.2012 року, якою внесено зміни до п. 3.1. договору та встановлено, що за право здійснювати аматорський вилов риби, що належить позивачу, відповідач сплачує у період з 01 квітня по 30 вересня (включно) дії Договору б/н від 01.04.2012р. - 21 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 3500,00 грн.; у період з 01 жовтня по 31 березня (включно) дії Договору б/н від 01.04.2012р. - 3 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 500,00 грн.

Пунктом 3 додаткової угоди встановлено, що угода набуває чинності з дня її укладання сторонами. Набуття чинності даної угоди не впливає на обов'язок відповідача розрахуватися за попередніми умовами розрахунків за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з квітня по листопад 2012 року надав відповідачу послуги за договором на загальну суму 306 000,00 грн., що підтверджується підписаними представниками та скріпленими печатками сторін актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ 0У-0000045 від 28.04.2012р., 0У-0000053 від 31.05.2012р., 0У-0000063 від 30.06.2012р., 0У-0000074 від 31.07.2012р., 0У-0000084 від 31.08.2012р.

Крім того, позивач надав відповідачу для підписання акти №№ ОУ-0000102 від 30.09.2012р., ОУ-0000116 від 31.10.2012р., 162 від 30.11.2012р., проте останній їх не підписав та не повернув.

17.01.2013р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію б/н від 15.01.2013р. з вимогою сплатити заборгованість у сумі 277 832,00 грн., пеню - 14427,35 грн. та 3% річних - 2885,47 грн. Відповідач надав відповідь на претензію від 31.01.2013р., в якій визнав заборгованість у сумі 263114,00 грн., яку зобов'язався погасити до 30 квітня 2013 року та просив оформити факт припинення договірних відносин.

Також, позивачем надано до матеріалів справи лист відповідача без номеру та дати, в якому останній визнав існування заборгованості станом на 01.10.2012р. у сумі 249410,00 грн. та просив погодити графік погашення заборгованості.

Судом встановлено, що відповідач частково виконав взяті на себе зобов'язання за договором та сплатив позивачу в якості оплати за надані послуги 127 000,00 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку позивача, копії яких залучені до матеріалів справи.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 179 000,00 грн.

Під час розгляду справи відповідач суму заборгованості не оспорив та надав підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на 10.06.2013р.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг за представленим актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) та не надано доказів оплати цих послуг у повному розмірі, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 179 000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 14959,03 грн. та 3% річних у розмірі 4582,80 грн., які нараховані за кожним актом здачі-приймання робіт (наданих послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умовами пункту 5.2. договору передбачено, якщо будь-який платіж за договором прострочений, відповідач сплачує позивачу, додатково до простроченої суми, пеню за прострочення в сумі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення відповідної суми.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені, який доданий до позовної заяви, визнає його необґрунтованим, оскільки позивачем при розрахунку пені не було враховано умови п. 3.3. договору, яким встановлено, що відповідач вносить плату, передбачену п. 3.1. договору, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача не пізніше 3 числа кожного календарного місяця, тобто починаючи з 4 числа кожного місяця відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

На вимогу суду позивач надав уточнений розрахунок пені, який є арифметично правильним та здійснений з урахуванням умов договору щодо внесення плати за надані послуги. За розрахунком позивача розмір пені становить 15237,30 грн.

Проте, позивач, згідно з приписами ст. 22 ГПК України, не звертався до суду з заявою про уточнення або збільшення позовних вимог, а відтак позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 14959,03 грн. відповідно до позовних вимог, наведених у позовній заяві.

Крім того, приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування 3% річних, який доданий до позовної заяви, суд визнає його необґрунтованим, оскільки позивачем при розрахунку річних не було враховано умови п. 3.3. договору, яким встановлено, що відповідач вносить плату, передбачену п. 3.1. договору, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача не пізніше 3 числа кожного календарного місяця, тобто починаючи з 4 числа кожного місяця відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

На вимогу суду позивач надав уточнений розрахунок 3% річних, який є арифметично правильним та здійснений з урахуванням умов договору щодо внесення плати за надані послуги. За розрахунком позивача розмір 3% річних становить 4596,64 грн.

Проте, позивач, згідно з приписами ст. 22 ГПК України, не звертався до суду з заявою про уточнення або збільшення позовних вимог, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 4582,80 грн. відповідно до позовних вимог, наведених у позовній заяві.

Крім того, судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення розміру пені та інших штрафних санкцій, з наступних підстав: по-перше, в силу п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду; по-друге, відповідачем, згідно з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, належними та допустимими доказами не підтверджено обставини, наведені у клопотанні; по-третє, за своєю правовою природою 3% річних не відносяться до штрафних санкцій, а відтак суду не надано право їх зменшувати.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська/Фізкультурна, 57-61/3, літ. А; код ЄДРПОУ 31089089) на користь публічного акціонерного товариства «Київрибгосп» (01013, м. Київ, вул. Промислова, 4; код ЄДРПОУ 21524641) 179 000,00 грн. - боргу, 14 959 грн. 03 коп. - пені, 4582 грн. 80 коп. - 3% річних, 3970 грн. 84 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 18.07.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов