Рішення

від 16.07.2013 по справі 910/9865/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9865/13 16.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський миловарний завод»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «БК-Трейд»

Про стягнення 20 086,56 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Криштопа А.А. представник за довіреністю № 12 від 24.05.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський миловарний завод» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК-Трейд» (далі - відповідач) про стягнення 20 086,56 грн., а саме: сума основного боргу 17 727,42 грн.; пеня 1 906,30 грн.; збитки від інфляції 74,12 грн.; 3% річних 378,72 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди нежилого приміщення № ОП-029 по сплаті грошових коштів, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що зумовило нарахування пені, збитків від інфляції, 3% річних та звернення останнього з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.13. порушено провадження у справі № 910/9865/13; розгляд справи призначено на 18.06.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 16.07.13.

В судовому засіданні 16.07.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.07.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/9865/13.

В судовому засіданні 16.07.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.12. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № ОП-029 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 1.2) Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення (далі - приміщення), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ливарська, 7 на першому поверсі будівлі (літера «М») та складається з кімнати загальною площею 47,6 кв.м.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар вступає в строкове платне користування орендованим приміщенням на підставі акту приймання-передачі.

На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежилого приміщення від 11.04.12.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 з моменту його підписання (11.04.12.) до 10.04.13. включно.

Згідно з п. 3.1 Договору, за користування орендованим приміщенням Орендар оплачує щомісячні орендні платежі: вартість 1 (одного) кв.м орендованої площі становить 33,33 грн., ПДВ 6,67 грн., в всього 40,00 грн. за 1 кв.м. Загальна сума щомісячної орендної плати за орендоване приміщення загальною площею 47,6 кв.м становить 1 9074,00 грн.

Орендна плата сплачується щомісячно шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 10 числа місяця, який передує розрахунковому.

Оскільки грошові кошти по сплаті орендної плати відповідачем позивачу за Договором за спірний період з травня 2012 року по січень 2013 року не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за спірний період з травня 2012 року по січень 2013 року по сплаті орендної плати становить 17 139,42 грн.

Судом встановлено, що з травня 2012 року по січень 2013 року відповідач мав сплатити 17 139,42 грн. орендної плати за Договором.

Доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи відповідач не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Орендар в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього по сплаті орендної плати становить 17 139,42 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський миловарний завод» в частині стягнення з відповідача на свою користь 17 139,42 грн. заборгованості з орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь 588,00 грн. заборгованості з компенсації за електроенергію, суд відзначає наступне.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що окремо Орендар щомісячно сплачує експлуатаційні послуги і компенсує фактичні витрати Орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме: постачання електроенергії , охорону приміщення, вивіз твердих побутових відходів, прибирання приміщень та інше, що відноситься до комунальних послуг.

Фактичні витрати Орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень компенсуються Орендарем на підставі рахунків Орендодавця, виставлених відповідно до рахунків підприємств та осіб, що надають Орендодавцю зазначені послуги. Компенсація повинна бути здійснена протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту виставлення Орендодавцем рахунку (п. 3.5 Договору).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доведення покладається законом на позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи, в даному випадку, Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський миловарний завод»

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не подано суду жодних доказів надання відповідачу комунальних послуг, а саме послуг з постачання електроенергії на заявлену до стягнення суму за липень-серпень 2012 р.

В матеріалах справи наявні лише акт № ОУ-0000144 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акт № ОУ-0000168 здачі-прийняття робіт (надання послуг), які не можуть бути підставою для стягнення заборгованості зі сплати послуг з постачання електроенергії, оскільки не містять підпису відповідача та не передбачені умовами Договору. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу послуг електропостачання на заявлену до стягнення суму та відсутні передбачені умовами Договору рахунки на оплату таких послуг та докази їх направлення відповідачу, це при тому, що дата здійснення Орендарем компенсації наданих комунальних послуг умови Договору прямо пов'язують з фактом та датою виставлення Орендодавцем Орендарю рахунку на оплату комунальних послуг (як та встановлено п. 3.5 Договору).

Таким чином, за наявними матеріалами справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивач в частині несплати відповідачем оплати послуг з постачання електроенергії, оскільки матеріалами справи не підтверджено, а позивачами жодними доказами не доведено та не обґрунтовано розмір пред'явленої до стягнення суми заборгованості з оплати послуг з постачання електроенергії в розмірі 588,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 588,00 грн. заборгованості з оплати послуг з постачання електроенергії.

Далі, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 4.3 Договору пеню у сумі 1 906,30 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони передбачили пунктом 4.32 Договору, що у випадку прострочення по оплаті платежів за Договором Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожен день затримки платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 230,34 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 1 034,04 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 74,12 грн. - 3% річних та 378,72 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 359,86 грн. В іншій частині 18,86 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Розмір збитків від інфляції складає 9,48 грн. При цьому, судом встановлено, що позивачем не враховано індекси інфляції з від'ємним значенням, а тому в іншій частині 64,64 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, збитків від інфляції та 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК-Трейд» (03134, м. Київ, Кільцева Дорога, 3, кв. 34; ідентифікаційний код 37226122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський миловарний завод» (04073, м. Київ, вул. Ливарська, б. 7; ідентифікаційний код 00373853) 17 139 (сімнадцять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 42 коп. заборгованості з орендної плати, 1 230 (одну тисячу двісті тридцять) грн. 34 коп. - пені, 359 (триста п'ятдесят дев'ять) грн. 86 коп. - 3% річних, 9 (дев'ять) грн. 48 коп. - збитків від інфляції, 1 605 (одну тисячу шістсот п'ять) грн. 07 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.07.13.

Суддя Т.М. Ващенко