Рішення

від 16.07.2013 по справі 910/9192/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9192/13 16.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоік-Плюс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Роботун»

Про стягнення 34 999,31 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кондратенко М.О. представник за довіреністю № б/н від 18.04.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоік-Плюс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роботун» (далі - відповідач) про стягнення 47 165,64 грн., а саме: 35 509,46 грн. - основного боргу, 1 790,99 грн. - пені, 358,19 грн. - 3% річних, 9 507,00 грн. - штрафу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди № С-07/2011 від 01.08.11. по сплаті грошових коштів, внаслідок чого у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоік-Плюс» виникла заборгованість, що зумовило нарахування пені, штрафу, 3% річних та звернення останнього з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.13. порушено провадження у справі № 910/9192/13, розгляд справи було призначено на 04.06.13.

04.06.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі та на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку останнім підтримано в судовому засіданні 04.06.13. та прийнято господарським судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 20.06.13.

17.06.13. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку останнім підтримано в судовому засіданні 17.06.13. та прийнято господарським судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.13., в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвал суду в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 16.07.13.

15.07.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

В судовому засіданні 16.07.13. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоік-Плюс» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 34 999,31 грн.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В судовому засіданні 16.07.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення.

Представник відповідача в судове засідання 16.07.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/9192/13.

В судовому засіданні 16.07.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір оренди № С-07/2011 (далі - Договір) (з врахуванням Додаткової угоди № 1 від 05.09.11. до Договору та Додаткової угоди № 2 від 01.11.11. до Договору), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 92,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 39 літера А (далі - приміщення) за актом прийому-передачі.

На виконання умов Договору між сторонами підписано акти приймання-передачі приміщень.

Строк дії Договору (з врахуванням Додаткових угод до Договору) сторонами погоджено п. 10.1 з 01.08.11. по 31.12.13.

Відповідно до п. 3.1 Договору, плата за користування приміщенням площею 92,4 кв.м складає 12 334,44 грн. з урахуванням ПДВ за один календарний місяць.

Згідно з п. 3.2 Договору, на момент укладення Договору плата за користування приміщенням розрахована з урахуванням діючих тарифів на комунальні послуги. У разі підвищення тарифів на комунальні послуги плата за користування приміщенням може бути змінена відповідно до росту цін на комунальні послуги, що зазначається в рахунках-фактурах. Про факт зміни тарифів на комунальні послуги (набрання чинності) Сторони дізнаються з офіційних джерел.

Щомісячна сума плати за користування приміщенням визначена пунктом 3.1. цього Договору, зазначається Орендодавцем в рахунках-фактурах, які Орендар не пізніше п'ятого числа поточного місяця повинен самостійно отримати в офісі Орендодавця (п. 3.5 Договору з врахуванням додаткових угод до Договору).

Приписами п. 3.6 Договору (з врахуванням додаткових угод) встановлено, що плату за користування приміщенням за поточний місяць Орендар зобов'язаний сплатити не пізніше десятого числа поточного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця.

Пунктом 3.7 Договору (з врахуванням додаткових угод) визначено, що по закінченні поточного місяця сторони складають акт наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками Сторін (згідно з відповідним наказом по підприємству). Акт наданих послуг Орендар отримує від Орендодавця самостійно, скріплює його підписом та печаткою та не пізніше 7-го (сьомого) числа наступного за звітний місяця, повертає Орендодавцеві.

Відповідно до п. 3.8 Договору (з врахуванням додаткових угод), якщо в строк визначений у п. 3.7. Орендар не поверне Орендодавцеві підписаний Акт наданих послуг або не надасть вмотивованої письмової відмови від його підписання, Акт вважається підписаним, а надані послуги такими, що прийняті в повному обсязі.

Не своєчасне отримання Орендарем рахунків у Орендодавця не звільняє його від зобов'язання своєчасно сплатити платежі, визначені цим Договором (п. 3.9 Договору (з врахуванням додаткових угод)).

Згідно з п. 3.10 Договору (з врахуванням додаткових угод), нарахування плати за користування приміщенням за цим Договором здійснюється по день фактичного повернення приміщення з оренди за актом прийому-передачі.

Матеріали справи містять рахунки на оплату користування приміщенням за спірний період березень, квітень 2013 року та підписані сторонами акти надання послуг користування приміщенням за березень, квітень 2013 року.

Оскільки грошові кошти за користування приміщенням відповідачем позивачу за Договором за березень 2013 року, квітень 2013 року не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

03.04.13. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою сплатити наявну заборгованість, проте, відповідач відповіді на неї не надав.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за березень 2013 року, квітень 2013 року за користування приміщенням за Договором становить 19 509,46 грн. (7 175,02 грн. + 12 334,44 грн.).

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за користування приміщенням за пред'явлений до стягнення період становить 19 509,46 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 521,00 грн. завдатку, суд відзначає наступне.

Звертаючись з даною вимогою до суду позивач наголошує на тому, що завдаток відповідач мав сплатити позивачу на підставі п. 2.2.1 Договору, проте вказаного обов'язку в повному обсязі не виконав, та наголошує на тому залишкова сума несплаченого завдатку підлягає примусовому стягненню з відповідача.

Приписами п. 2.2.1 Договору (з врахуванням додаткових угод до Договору) встановлено, що завдаток представляє собою підтвердження зобов'язання Орендаря та є забезпеченням виконання останнім всіх прийнятих на себе за цим Договором зобов'язань. За умови добросовісного виконання Орендарем прийнятих на себе за цим Договором зобов'язань, сума завдатку зараховується в якості плати за користування приміщенням за останній місяць оренди згідно із терміном визначеним у цьому Договорі, а саме грудень 2013 р. Сума завдатку становить 12 048,00 грн. та перераховується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця протягом 3 (трьох) банківських днів від дати підписання цього Договору. У разі, зміни щомісячної плати за користування приміщенням протягом дії Договору, сума завдатку, яка повинна складати 100% щомісячної плати за користування приміщенням на момент укладення Договору, перераховується відповідно до плати за користування приміщенням за останній місяць оренди. Відповідно, перерахунок суми сплаченого завдатку здійснюється в останній місяць оренди.

Вказаний завдаток відповідачем було сплачено в розмірі 7 527,00 грн.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Дійсно, оскільки під порушенням зобов'язання ст. 610 ЦК України визначає невиконання або неналежне виконання зобов'язання, втрата завдатку може мати місце і в разі порушення стороною якихось окремих умов зобов'язання.

Проте, приписи ст. 571 ЦК України передбачають за своїм характером щось на зразок санкцій, встановлених за порушення зобов'язання, проте станом на день настання такого порушення, вказаний завдаток вже має бути сплачений, тоді виникає можливість для настання встановлених абз. 1 ч. 1 ст. 571 ЦК України наслідків.

В свою ж чергу, передбачений Договором завдаток не був в повному обсязі сплачений відповідачем після його збільшення додатковими угодами до Договору, тобто між сторонами не виникли відносини, врегульовані ч. 1 ст. 571 ЦК України. При цьому, норми чинного законодавства України не передбачають сплату завдатку боржником кредитору після настання порушення виконання зобов'язання, оскільки в такому випадку за своєю правовою природою такий платіж вже не буде завдатком в розумінні ст. 570 ЦК України, відповідно до якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми завдатку в розмірі 4 521,00 грн.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 9.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 507,00 грн. штрафу.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Сторони пунктом 9.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 01.11.11. до Договору) передбачили, що у разі прострочки сплати плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів більше ніж на 10 календарних днів, Орендар додатково сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 9507,00 грн. (100% місячної плати за користування приміщенням). Сплата пені та штрафу за цим Договором не звільняє Орендаря від виконання зобов'язання по оплаті плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів у повному розмірі.

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

З огляду на все вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 507,00 грн. штрафу, є такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 9.2 Договору пеню у сумі 1 218,13 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони передбачили пунктом 9.2 Договору, що за порушення встановлених п. 3.8 Договору термінів оплати плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми несплаченої плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період стягнення пені.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що її розмір має становити 1 218,13 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 243,72 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 243,72 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача доданому до заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, штрафу та 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Роботун» (04070, м. Київ, вул. Спаська, б. 39, оф. 2; ідентифікаційний код 35393686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоік-Плюс» (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, б. 35; ідентифікаційний код 31724698) 19 509 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот дев'ять) грн. 46 коп. - заборгованості по оплаті за користування приміщенням, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 13 коп. - пені, 9 507 (дев'ять тисяч п'ятсот сім) грн. 00 коп. - штрафу, 243 (двісті сорок три) грн. 72 коп. - 3% річних, 1 498 (одну тисячу чотириста дев'яносто вісім) грн. 26 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.07.13.

Суддя Т.М. Ващенко