Постанова

від 18.03.2009 по справі 35/152-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

35/152-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 березня 2009 р.                                                                                    № 35/152-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі Відокремленого структурного підрозділу "Верхівцевська дистанція колії"

на постановувід 16.12.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

та на рішеннявід 18.09.08

у справі№35/152-08

господарського судуДніпропетровської області

за позовомДержавної екологічної інспекції в Дніпропетровській області

доДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"

простягнення 3240,66 грн.

за участю представників сторін

від позивача:у засідання не прибули

від відповідача:Черненко Є.М., дов.

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція в Дніпропетровській області звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення 3240,66 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Позовна заява мотивована посиланням на положення ст.ст. 20, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст.ст. 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", а також обставини здійснення відповідачем викидів в атмосферне повітря за відсутності в нього відповідного дозволу. Сума збитків розрахована на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 №38.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на нарахування позивачем спірної суми збитків не за наднормативні викиди, а за відсутність дозволу на здійснення таких викидів, що не передбачено вказаною Методикою. Також відповідач зазначив про наявність в нього відповідного дозволу, який діяв до кінця 4 кварталу 2006 року та безпідставно не був продовжений Державним управлінням екології і природних ресурсів у Дніпропетровській області.

Рішенням від 18.09.08 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Широбокова Л.П.), яке залишено без змін постановою від 16.12.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Прокопенко А.Є. –головуючий, Дмитренко А.К., Крутовських В.І.), позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Судові рішення мотивовані доведеністю позовних вимог.

Ухвалою від 04.03.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами доводів відповідача щодо неперевищення ним нормативів екологічної безпеки, встановлених дозволом №124329 від 27.10.99, у продовженні якого безпідставно відмовлено Державним управлінням екології і природних ресурсів у Дніпропетровській області, не залученим до участі в даній справі. Також касатор зазначає про безпідставність нарахування спірної суми збитків на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, пояснення представника відповідача, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 27.10.99 відповідачеві видано дозвіл №124329 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами строком дії до 31.12.03. Відповідно до припису державного управління екології та природних ресурсів в Дніпропетровській області від 24.12.04 №4-4094-8-2 дію вказаного дозволу продовжено до кінця 4 кварталу 2006 року.

Тобто судами встановлено, що цим приписом встановлено конкретний термін дії відповідного дозволу, а відтак не підлягають прийняттю до уваги викладені в касаційній скарзі доводи про доведення вказаним приписом до відома відповідача, що до отримання дозволу на викиди за новою формою діє дозвіл на викиди, який було видано в установленому раніше порядку. Посилання на лист Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 23.11.06 №10350/10/2-9-20 та рекомендації Міністерства від 19.04.06 №3572/19/4 також не спростовують встановлені судами обставини, оскільки касатором не доводиться встановлення вказаними документами нового терміну дії виданого йому дозволу.

Також касатор посилається на обставини звернення його з приводу продовження терміну дії відповідного дозволу до Державного управління екології і природних ресурсів у Дніпропетровській області з листом №400 від 14.11.06, яке безпідставно відмовило в такому продовженні.

Проте вказані обставини були досліджені судом апеляційної інстанції та визнані недоведеними, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів такого звернення, зокрема доказів відправки вищевказаного листа, а також звернення до Державного управління екології і природних ресурсів у Дніпропетровській області з метою з'ясування підстав несвоєчасного надання дозволу тощо.

Судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зауважити також, що під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанції відповідач не доводив обставини щодо оскарження ним дій вищевказаної особи щодо нерозгляду його звернення.

Таким чином, судами на підставі наданих сторонами доказів встановлено відсутність у відповідача дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з моменту закінчення в 4 кварталі 2006 року дії дозволу №124329 від 27.10.99 та до отримання ним нового дозволу №1221010300-14 від 20.12.07. А згідно з вимогами ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, позивачем проведена перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, результати якої оформлено актом від 19.11.07. У ході перевірки виявлено, що на підстприємстві відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а підприємством продовжує експлуатувати джерела викидів забруднюючих речовин та продовжуються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря джерелами №1 (котельня, котел НИИСТРУ), №3 (котельня мотового цеху, котел КС-ГС-18) та №5 (кузня, горн). Акт перевірки підписаний керівником та головним інженером відповідача без зауважень.

Вміст та кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря підтверджується актом відбору проб викидів стаціонарних джерел від 19.11.07 №3-47, протоколом №47-07 від 20.11.07, якими встановлено наявність у вказаних викидах оксиду вуглецю, оксиду азоту, діоксиду сірки та пилу.

В довідці відповідача №08 від 12.03.08 вказано кількість відпрацьованих цими джерелами годин в період з 19.11.06 до 19.12.07.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Особливості застосування цивільної відповідальності визначені у ст. 69 цього Закону, згідно з якою шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела –гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду.

Положення ст.ст. 33, 34 цього Закону також передбачає, що особи винні у перевищенні нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря несуть відповідальність згідно з законом; шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

На виконання вимог вказаних законодавчих актів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України наказом від 18.05.95 №38 затвердило Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Згідно з п. 3.8, пп. 5.1.2 п. 5.1 цієї Методики наднормативний викид –фактична потужність викиду, яка перевищує нормативний викид в г/с; наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються, зокрема, викиди забруднюючих речовин джерелами, які не мають дозволів на викид, в тому числі і по окремих інгредієнтах.

З огляду на такі положення судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо відсутності факту перевищення ним викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря з огляду на встановлення обставин відсутності у нього відповідного дозволу в спірний період.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі внаслідок викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розрахованих на підставі вищевказаної Методики, оскільки відповідачем при розгляді справи судами не доведено відсутність факту порушення норм природоохоронного законодавства, відсутність його вини в такому порушенні або наявність підстав для звільнення його від відповідальності.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню, а касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.08 у справі №35/152-08 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький