Рішення

від 17.07.2013 по справі 910/2947/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2947/13 17.07.13

за позовом: Приватного підприємства «Альянс-Інвест», м.Харків, ЄДРПОУ 32158179

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», м.Київ, ЄДРПОУ 36386402

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсного правочину та визнання відсутнім права

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне підприємство «Альянс-Інвест», м.Харків звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», м.Київ про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а, який укладений 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за №1666;

- застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а, який укладений 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» та посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за №1666;

- визнання відсутніми прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що під час проведення ліквідаційної процедури Приватного підприємства «Альянс-Інвест» ліквідатору стало відомо про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», яке є заінтересованою особою по відношенню до позивача в розумінні ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ліквідатор позивача зазначає, що згідно з відомостями, які містяться в мережі Інтернет, Приватне підприємство «Альянс-Інвест» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» пов'язані між собою та входять до складу однієї компанії «ЛІГА-НОВА». Крім того, між засновниками позивача та відповідача існують родинні відносини, що, на думку ліквідатора позивача, свідчить про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 22.10.2009р. недійсним на підставі ч.11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Представник позивача в судове засідання 17.07.2013р. не з'явився. Проте, за висновками суду, позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення №0103022017709.

Відповідач у відзиві б/н від 26.03.2013р. та поясненнях б/н від 30.04.2013р. проти задоволення позову заперечив та зазначив, що визнання недійсним договору на підставі ч.11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є можливим лише на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією. До того ж, за твердженням відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» не є заінтересованою особою по відношенню до позивача, а кредиторам жодних збитків в результаті укладення спірного договору заподіяно не було. Крім того, відповідачем було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

В судове засідання 17.04.2013р. представник відповідача не з'явився. Разом з цим, згідно з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладеною у п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи, що у попередньому судовому засіданні представник відповідача був присутнім, що відображено у протоколі судового засідання від 26.06.2013р., господарський суд вважає встановленим факт належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку представників сторін в судове засідання судом прийнято до уваги, що згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.657 вказаного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН» - Інвест Груп» (покупець) було укладено договір купівлі продажу нежитлового приміщення, за змістом п.1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача майно, а саме нежитлове приміщення з вхідним ганком, цегляне, загальною площею 576,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул.1-я Славянская, буд.112а.

Згідно з п.2.1 укладеного правочину за погодженням сторін цього договору продаж майна вчиняється за 768 922,80 грн., які перераховуються покупцем на поточний рахунок продавця протягом 30 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Відповідно до п.3.1 договору сторони домовились передати майно, яке є предметом цього договору купівлі-продажу, а також всю технічну документацію до нього, одразу після підписання цього договору сторонами. Обов'язок продавця передати майно покупцю вважається виконаним у момент передачі покупцю документів та ключів від майна та підписання акту приймання-передачі майна. Підписи сторін договору на акті приймання-передачі майна підтверджують також факт передачі майна, що відчужується за цим договором.

22.10.2009р. договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, який укладений між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН» - Інвест Груп», було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим №1666, а також відповідно до витягу №7865339 від 22.10.2009р. з Державного реєстру правочинів було проведено державну реєстрацію вказаного договору купівлі-продажу, про що внесено запис №3674719.

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України у відповідній редакції було передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.10.2009р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 22.10.2009р. з моменту його державної реєстрації.

При цьому, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання Приватним підприємством «Альянс-Інвест» обов'язку продавця передати товар покупцеві відповідно до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов договору.

Згідно з актом приймання-передачі від 22.10.2009р. позивач передав, а відповідач прийняв у власність нежитлове приміщення з вхідним ганком, цегляне, загальною площею 576,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул. 1-я Славянская, буд.112а.

Відповідачем, в свою чергу, відповідно до платіжного доручення №1 від 04.02.2010р. було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 768 922,80 грн. в якості оплати вартості придбаного нежилого приміщення за договором купівлі-продажу від 22.10.2009р.

Відповідно до витягу №24405067 від 10.11.2009р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який виданий Міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м.Луганська, 10.11.2009р. право власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1, буд.112а, було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН» - Інвест Груп».

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог ліквідатор Приватного підприємства «Альянс-Інвест» посилається на те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.10.2009р. не відповідає положенням закону, оскільки його було укладено Приватним підприємством «Альянс-Інвест» з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», яке є заінтересованою особою по відношенню до позивача в розумінні ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним відповідно до ч.11 ст.17 зазначеного Закону України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на момент визнання позивача банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки.

Виходячи з аналізу викладеної вище норми Закону України, її застосування можливе судом лише у разі звернення з відповідною заявою керуючого санацією на стадії проведення процедури санації. При цьому, господарському суду необхідно встановити такі факти як заінтересованість сторони спірного договору по відношенню до боржника, а також заподіяння чи можливість заподіяння збитків кредиторам.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 23.01.2012р. господарського суду Харківської області було припинено процедуру санації Приватного підприємства «Альянс-Інвест», визнано позивача банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою від 10.05.2012р. господарського суду Харківської області задоволено скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на дії ліквідатора Клочко О.М., призначено ліквідатором Приватного підприємства «Альянс-Інвест» Лєснова С.О.

Відповідно до суті й мети судової процедури ліквідації банкрута статтею 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у відповідній редакції визначено повноваження ліквідатора, який приймає до свого відання майно боржника та вживає заходів з забезпечення його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів у порядку, передбаченому цим Законом України.

Крім того, ліквідатор з підстав, передбачених ч.10 ст.17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Даний перелік повноважень ліквідатора є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Ліквідатор позивача, Приватного підприємства «Альянс-Інвест», в свою чергу, звертаючись до суду з розглядуваною позовною заявою, підставою позову визначив ч.11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що не відповідає обсягу його повноважень, який визначений ст.25 вказаного Закону України.

Таким чином, за висновками суду, норми ч.11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є спеціальними та передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією. У господарського суду відсутні підстави визнавати недійсним договір з підстав, які передбачені ч.11 ст.17 зазначеного Закону України, за заявою ліквідатора підприємства під час проведення ліквідаційної процедури.

Такі висновки суду також підтверджуються позицією Вищого господарського суду України, які викладені в постановах від 20.06.2006р. по справі №2074к06, від 13.11.2007р. по справі №14/121-пд-07.

Також в обґрунтування заявленого позову позивач посилається на наявність заінтересованості у відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», стосовно боржника при укладенні спірного договору.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заінтересованими особами стосовно боржника є: юридична особа, створена за участю боржника; керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» не є заінтересованою особою по відношенню до боржника в розумінні викладеної статті Закону України, виходячи з наступного.

По-перше, відповідач не є юридичною особою, яка створена за участю боржника, оскільки як вбачається з витягу серії АА №256893 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» є лише фізичні особи, а Приватне підприємство «Альянс-Інвест» серед засновників відповідача не значиться.

По-друге, відповідно до ст.1 зазначеного вище Закону України заінтересованими особами стосовно боржника-юридичної особи можуть бути також фізичні особи, а саме: керівник або головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із керівником або бухгалтером та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки.

Разом з цим, спірний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.10.2009р. було укладено Приватним підприємством «Альянс-Інвест» з іншою юридичною особою, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», а не зі своїм керівником, бухгалтером або особами, які знаходяться з ними у родинних стосунках.

Ліквідатор Приватного підприємства «Альянс-Інвест» зазначає, що позивач та відповідач входять до складу однієї компанії «ЛІГА НОВА», в обґрунтування чого посилається на відомості з мережі Інтернет.

Ухвалами суду від 27.03.2013р., від 10.04.2013р., від 05.06.2013р. та від 26.06.2013р. позивача було зобов'язано надати суду довідку про наявність юридичної особи з найменуванням «ЛІГА НОВА» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проте, позивачем вимог ухвал суду виконано не було та не надано доказів державної реєстрації компанії «ЛІГА НОВА», до складу якої входили б позивач та відповідач. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про існування вказаної компанії, у зв'язку з чим доводи ліквідатора позивача не беруться судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, ліквідатор зазначає, що згідно з витягом серії АА № 256893 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.02.2013р. засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» є Вінічук Віталій Вікторович, Гій Галина Григорівна, Свірська Наталія Олександрівна, Свірська Оксана Леонідівна, а керівником є Свірська Наталія Олександрівна. Одночасно, відповідно до витягу серії АД №030063 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців єдиним засновником та керівником Приватного підприємства «Альянс-Інвест» є Свірський Віталій Станіславович.

З цього приводу господарський суд зазначає, що наявність шлюбних відносин між керівником позивача та учасником відповідача не свідчить про заінтересованість таких осіб по відношенню одна до одної в розумінні ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Крім того, як вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу №025175 шлюб між Свірським Віталієм Станіславовичем (засновником та керівником Приватного підприємства «Альянс-Інвест») та Свірською Оксаною Леонідівною (учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп») було розірвано ще до укладення спірного договору, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 240 від 09.08.2006р.

Таким чином, за висновками суду, ліквідатором позивача було довільно розтлумачено положення ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у зв'язку з чим доводи, які викладені в позовній заяві щодо заінтересованості відповідача стосовно позивача, є помилковими та безпідставними.

До того ж, позивачем не доведено, що в результаті укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.10.2009р. були завдані збитки кредиторам Приватного підприємства «Альянс-Інвест».

Навпроти, як вбачається зі звіту про оцінку об'єкту нерухомості, який було складено суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКОЛІР» (сертифікат №6926/08 від 25.04.2008р. Фонду державного майна України), ринкова вартість нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул.1 Славянская, буд.112а, складає 670 769 грн.

Проте, за умовами п.2.1 спірного правочину продаж нерухомого майна було вчинено за 768 922,80 грн., що перевищує ринкову вартість відчуженого майна.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним спірного договору, позов Приватного підприємства «Альянс-Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а, який укладений 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за №1666, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

При цьому, оскільки судом не було встановлено факту недійсності договору купівлі-продажу від 21.10.2009р., відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину та визнання відсутніми прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а, а тому відповідні позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що судом встановлено обставини для відмови у позові по суті, заява б/н від 03.06.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» про застосування строку позовної давності судом не розглядається.

Клопотання б/н від 26.03.2013р. відповідача про повернення без розгляду позовної заяви у зв'язку з несплатою Приватним підприємством «Альянс-Інвест» судового збору у повному обсязі судом залишено без задоволення, з огляду на те, що ст.63 Господарського процесуального кодексу України передбачені випадки, за яких господарський суд має право повернути позовну заяву позивачу для усунення недоліків. Одночасно, господарський суд не позбавлений можливості прийняти позовну заяву до розгляду та зобов'язати позивача усунути наявні недоліки в процесі розгляду справи. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості повернення позовної заяви без розгляду після порушення провадження у справі за заявою відповідача. До того ж, згідно з клопотанням б/н від 03.04.2013р. позивачем було долучено до матеріалів докази доплати судового збору в сумі 1720,50 грн.

Клопотання б/н від 05.06.2013р. відповідача про залишення без розгляду позовної заяви у зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних документів та неявкою представника Приватного підприємства «Альянс-Інвест» в судове засідання залишено судом без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5 ст.81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Підпунктом 3.9.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої п.5 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, або залишити позов без розгляду (п.5 ст.81 Господарського процесуального кодексу України), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено ч.1 ст.90 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи те, що ухвалами господарського суду міста Києва у справі № 910/2947/13 явка представника позивача не визнавалась обов'язковою та приймаючи до уваги, що залишення позову без розгляду є правом суду, а не його обов'язком, господарський суд дійшов висновку, що клопотання б/н від 05.06.2013р. відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню. Наразі, як вказувалось вище, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також не підлягають задоволенню клопотання б/н від 27.03.2013р. та б/н від 27.03.2013р. відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки фактично в поданих заявах відповідачем були надані заперечення по суті справи, проте заявником не було доведено наявності підстав для залишення позову без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

В клопотанні б/н від 05.06.2013р. відповідач просив суд скасувати заходи до забезпечення позову, які були вжиті ухвалою суду від 18.02.2013р. Проте, вказане клопотання залишено без задоволення, оскільки заявником не було доведено, що потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Разом з цим, враховуючи висновки суду про відмову у позові Приватного підприємства «Альянс-Інвест», господарський суд вважає за необхідне з власної ініціативи скасувати вжиті заходи до забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 18.02.2013р. господарського суду міста Києва було частково задоволено заяву позивача, Приватного підприємства «Альянс-Інвест», про забезпечення позову, а саме: встановлено заборону Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛН» - Інвест Груп» відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися, в тому числі, але не виключно, міняти, дарувати, продавати, передавати в іпотеку, оренду, позичку, управління, до статутного капіталу юридичних осіб тощо, нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская, 1-я, буд.112а, а також встановлено заборону відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції Луганської області вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав та їх обтяжень щодо нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а; в задоволенні решти заяви відмовлено.

Відповідно до ст.68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Одночасно, в п.10 постанови №16 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, внаслідок чого господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Питання про скасування заходів до забезпечення позову може бути розглянуто господарським судом без виклику сторін та інших учасників судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову Приватного підприємства «Альянс-Інвест», виходячи з приписів ст.68 Господарського процесуального кодексу України, п.10 постанови №16 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заходи до забезпечення позову, які було вжито ухвалою від 18.02.2013р. господарського суду міста Києва, підлягають скасуванню в повному обсязі.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Приватного підприємства «Альянс-Інвест», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а, який укладений 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за №1666; застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а, який укладений 22.10.2009р. між Приватним підприємством «Альянс-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» та посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за №1666; визнання відсутніми прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛН»-Інвест Груп» на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м.Луганськ, вул.Славянская 1-я, буд.112а.

Заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали від 18.02.2013р. господарського суду міста Києва у справі №910/2947/13, скасувати у повному обсязі.

У судовому засіданні 17.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.07.2013р.

Суддя М.О. Любченко